Смекни!
smekni.com

Дослідження проблеми сприйняття (стр. 2 из 6)

Сприйняття по Дж. Гібсону – активний процес. Основний наголос в теорії Дж. Гібсона зроблено на те, що повинне бути виділене в потоці стимуляції для того, щоб найкращим чином орієнтуватися в навколишньому середовищі. При цьому, проте, слабо розроблено питання, яким чином сприйняття здійснюється. Близькі положення сформульовані в теорії сприйняття канадського психофізиолога Д.О. Хебба, яка заснована на численних клінічних, фізіологічних і генетичних фактах. Згідно цієї теорії сприйняття об'єкту як єдиний цілий не дано спочатку. На ранніх етапах розвитку сприйняття не так цілісно і організовано, як припускали прихильники гештальтпсихологии. На думку Д.О. Хебба, сприйняття в своїх основних рисах є навиком, сформованим під час життя, якому треба навчатися.

Формування сприйняття об'єкту починається з виборчої уваги до частин фігури, а потім вже всієї фігури. Таким чином, в роботах Д.О. Хебба сприйняття об'єкту трактується як процес синтезу окремих його деталей. Звідси, проте, не витікає, що теорія Д.О. Хебба є поверненням до асоціатизму, оскільки якщо ассоціаніотиы казали, що сприйняття починається з усвідомлення окремих подразників, то у Д.О. Хебба мова йде про активному виділенні частин об'єкту. В той же час цю теорію не можна вважати загальною теорій сприйняття. У ній залишаються нерозкритими такі найважливіші проблеми, як сприйняття простору, специфіка людського сприйняття і так далі. Серед зарубіжних концепцій розвиток сприйняття найповніше представлений в теорії швейцарського психолога Ж. Піаже. Експериментальні дані, отримані Ж. Піаже і його співробітниками, показують, що у дитини перших місяців життя ще немає справжнього сприйняття предметів і простору, він навіть не диференціює об'єкти і себе, не розрізняючи, наприклад, зміни виду предметів, викликані власними рухами, від змін, що виникли в результаті руху предметів. Велике місце в теорії Ж. Піаже відводиться аналізу відмінностей між сприйняттям і інтелектом[6].

При сприйнятті, на думку Ж. Піаже, причина помилок полягає в законі відносних центрацій: звернення уваги на яку-небудь деталь об'єкту приводить до її переоцінки. Сприйняттям є імовірнісний процес, що завжди виділяє одні сторони об'єкту в збиток іншим. Отже, для адекватного віддзеркалення об'єкту повинні враховуватися всі його сторони. Це можливо в результаті моторної активності суб'єкта. В результаті сприйняття стає цілісним і стабільним.

1.3 Властивості та види сприйняття

Активність

Активність сприйняття полягає перш за все в участі ефекторних компонентів в процесі сприйняття, виступаючих у формі руху рецепторних апаратів і переміщень тіла або його частин в просторі. Аналіз руху рук і очей виділені в два класи. У перший клас входять пошукові і настановні рухи, за допомогою яких здійснюється пошук заданого об'єкту, установка ока і руки в найбільш зручну для сприйняття позицію і зміну цій позиції. До цього ж класу відносяться рухи голови на звук, що раптово пролунав, стежачі рухи очей і так далі У другий клас входять власне пізнавальні рухи. При їх безпосередній участі відбувається оцінка розмірів, пізнаються вже знайомі об'єкти, здійснюється сам процес побудови образу. Відбувається безперервне порівняння образу з оригіналом. Всяка невідповідність їх один одному негайно викликає коректування образу. Отже, роль моторики в сприйнятті не обмежується створенням якнайкращих умов для роботи афектних систем, а полягає в тому, що рухи самі беруть участь у формуванні суб'єктивного образу об'єктивного предмету[7].

Значення активних рухів для розвитку сприйняття підтверджують досліди проведені Р. Хелдом. Для їх проведення він використовував спеціальні окуляри, що викликають оптичні спотворення. Випробовуваний, такий, що вперше надягає такі окуляри бачить мир, перевернутим вверх ногами або з переставленими лівою і правою сторонами. Р. Хелд надягав своїм випробовуваним окуляри що зрушують зображення вліво на 20 градусів, так, що намагаючись в темній кімнаті потрапити указкою в крапку, що світиться, випробовувані промахувалися якраз на цю відстань. Потім включалося освітлення і випробовуваним дозволялося ознайомитися з розташуванням кімнат в лабораторії і їх устаткуванням, при цьому одних випробовуваних возили в кріслі, а інші пересувалися по приміщенню самостійно. Через певний проміжок часу проба на точність попадання була повторена. Виявилось, що «активні» випробовувані навчилися правильно визначати положення мети, а «пасивні» промахувалися так само, як і на початку досвіду.

Зорове сприйняття залучає численні джерела інформації крім тих, які сприймаються оком, коли ми дивимося на об'єкт. В процесі сприйняття, як правило, включаються і знання про об'єкт, отримані з минулого досвіду, а цей досвід не обмежений зором. Це ще раз підкреслює активний процес сприйняття.

Історичність

Сприйняття є системою перцептивних (перцепція – безпосереднє віддзеркалення об'єктивної дійсності органами чуття) дій, оволодіння якими вимагає спеціального навчання і достатньо довгої практики. Перцептивні дії і критерії адекватності образу не залишаються незмінними, а проходять значний шлях розвитку разом з розвитком самої діяльності. Це означає, що найважливішою характеристикою сприйняття є його історичність – обумовленість конкретними умовами протікання діяльності і минулим досвідом суб'єкта. Спостереження над людиною, що осліпнула в десятимісячному віці, якій зір був повернений в 52 роки, провів англійський психолог Р. Грегорі[8]. Зорове сприйняття цієї людини було обмежено впізнаним шляхом дотику. Він так і не навчився читати за допомогою зору, проте дізнавався зрительно заголовні букви і цифри, які його учили читати в школі для сліпих. Малюнки цієї людини також свідчать про нездатність відтворити що-небудь, про що він раніше не знав через дотик. Наприклад, він не міг намалювати передню частину автобуса, оскільки не мав можливості досліджувати її руками.

В ході соціальних контактів дитина поступово засвоює суспільно вироблені системи сенсорних якостей – сенсорні еталони (А.В. Запорожець). До них відносяться: звукова шкала музичних звуків, система геометричних форм, «грати фонем» рідної мови. Якщо сенсорні еталони є результатом суспільно-історичної діяльності людини, то результат індивідуальної діяльності людини по засвоєнню сенсорних еталонів називається оперативними одиницями сприйняття. Оперативні одиниці сприйняття виступають як зміст, що виділяється суб'єктом при виконанні того або іншого перцептивного завдання. Розвиток сприйняття пов'язаний із зміною оперативних одиниць сприйняття. Ця зміна виражається в перетворенні груп випадкових, приватних ознак, в структурні, цілісні ознаки. В результаті того, що оперативними одиницями сприйняття стає образи предметів і навіть моделі цілих ситуацій, виникає можливість одномоментного сприйняття, незалежно від числа тих, що містяться в предметі або ситуації ознак. Зрозуміло, завдання формування образу, може виникнути і поза дитячим віком. Всякий раз, при зіткненні з новим, або при неадекватності образу, процес сприйняття знов перетворюється з одномоментного в сукцесивний (послідовний) і здійснюється за допомогою розгорнених перцептивних дій[9].

Таким чином, розвиток сприйняття приводить до створення певної сукупності образів або перцептивних моделей оточення. Якщо на фазі побудови образу об'єкту відбувається уподібнення сприймаючих систем властивостям дії, то на фазі пізнання або дії на основі оперативних одиниць, що склалися, сприйняття, характеристики і спрямованість процесу істотно змінюється. Ці зміни, по А.В. Запорожцеві, полягають в тому, що суб'єкт не тільки відтворює образ об'єкту, але і перекладає отриману інформацію мовою оперативних одиниць сприйняття або перцептивних моделей вже засвоєних. І це перетворення приводить до формування повноцінного адекватного образу.

Наочність

Третьою найважливішою характеристикою сприйняття є його наочність. Під наочністю сприйняття розуміють отнесенность всіх отримуваних за допомогою органів чуття відомостей про зовнішній світ до самих предметів. Це здатність суб'єкта сприймати світ не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих один від одного предметів, що володіють властивостями, що викликають дані відчуття. Оскільки перцептивні дії направлені на наочне віддзеркалення ситуації, значення наочного оточення виявляється вирішальним для нормальної роботи сприйняття. Людину занурювали у ванну з фізіологічним розчином при температурі комфорту. При цьому випробовуваний чув лише монотонні ритмічні звуки і бачив дифузний білий світ, а покриття на його руках перешкоджали отриманню дотикових відчуттів. Через декілька годинників випробовувані приходили в тривожний стан і просили припинити експеримент. Вони відзначали появу галюцинацій, а також порушення сприйняття часу. Після досвіду у випробовуваних спостерігалися дезорієнтація в просторі, порушення сприйняття руху, форми, кольори і тому подібне (N2 с.31). Наочність сприйняття виступає у формі цілісності, константної і свідомості перцептивного образу[10].

Цілісність

Сприйняття цілісне, оскільки воно відображає не ізольовані якості подразників, а відносини між ними. На цілісність сприйняття вперше звернули увагу представники гештальтпсихологии, їм же належить заслуга встановлення більшості фактів, що доводять важливість цієї властивості сприйняття. Завдяки цілісності ми сприймаємо певним чином організоване оточення, а не хаотичне скупчення колірних плям, окремих звуків і дотиків. Наприклад, виокремлення складні відносини між звуками, наш слух дозволяє з легкістю дізнатися мелодію, зіграну в різній тональності, хоча окремі звуки при цьому можуть виявитися абсолютно різними.