В 1950р. в американському соціологічному журналі з’являється стаття Дж. Бернард “Де сучасна соціологія конфлікту?", в якій аналізуються причини відсутності прогресу в цій області і причини пренебр. вивчення конфліктів. На думку автора, суспільство не бажає визнавати факт існування деяких конфліктів. Крім того, деякі впливові організації не зацікавлені в розвитку вивчення конфліктів, тому що вивчення конфліктів “роззброює” конфліктуючі сторони. В якості ще одного пояснення слабкої вивченості конфліктів приводиться сообр. що той хто вивчає конфлікти, невольно захищає і одобрює його.
Вже через десятиліття (після публікації статті Дж. Бернард) фактично починає формуватись наука конфлікологія, сочет. як концептуальні і методологічні підходи до вивчення і опису конфліктних явищ різного роду, так і практику роботи з ними. Найбільш інтенсивний період розвитку досліджень в області конфліктів припадає на другу половину 50-х - початок 60-х років.
Первонач. конфліктологія формується як область пошуку запобігання конфліктів та їх послаблення. Розвиток конфліктології характеризується поступовим переходом від теоретичного опису до практики керування конфліктами. Аналіз сучасного стану конфліктології дозволяє зробити висновок про домінуючий розвиток саме практичних підходів. З одного боку це можливо пов’язано з деякими теоретичними невдачами. Так, не вдались спроби побудувати єдину концептуальну схему опису всіх видів конфліктів, створити загальну теорію конфлікту, побудувати єдину універсальну типологію конфліктів. Такого роду побудови існують, але вони змушено наділені тим ступенем абстракції, яка перешкоджає їх практичному вжитку до вирішення задач прогнозування і регулювання конфліктів.
З іншого боку, і інтерес до конфліктів в більшій мірі зміщується якраз до проблем їх регулювання і практичної роботи з ними. Дж. Бертон, один з ведучих дослідників в області конфлікту, підкреслює, що академічні розробки в області теорії конфлікту традиційно обмежувались створенням “пояснюючих" концепцій, т. б. пошуком витоків конфліктних ситуацій. В останні десятиліття все більшу цікавість викликають методи запобігання та аналітичного вирішення конфліктних ситуацій. На думку Дж. Бертона, основне завдання саме в переході до створення теорії і “техніки” вирішення конфліктів.
Ця прагматична переорієнтація фактично визначила характер конфліктології, яка приділяє основну увагу практиці вирішення конфліктів. Цікавість до цього сьогодні розвивається в різних направленнях науки і суспільного життя (міжнародні відносини, юридична, соціальна, психологічна практика та ін.) Спочатку конфліктології приписувався міждисциплінарний статус, оскільки припускається що вона об’єднує зусилля різних областей знання. Разом з тим Бертон наголошує на “адисціплінарному" характері сфери досліджень, пов’язаних з попередженням конфліктів, їхнім керуванням та вирішенням, і не визнає ніякого розмежування знань.
Особливу позицію по відношенню до конфліктів займає відомий французький соціолог Ален Турен. Одна з його праць “Возвращение человека действующего”, написана на початку 80-х років. Ця праця цікава тим, що автор виступає з різкою критикою класичної соціології, прихильною до структурного функціоналізму і еволюціонізму, вважає, що в умовах переходу до індустріального суспільства потрібно орієнтуватись на інше - на соціологію дії, активізацію суспільства як діючої особи, здатність суспільства до самоконструювання через конфлікти і суспільні рухи.
“Конфлікт, - вважає соціолог, - має значення і підтверджує себе в якості реального суспільного конфлікту тільки в тій мірі, в якій діючі особи, кожен зі своєї сторони, прагнуть керувати областю своєї взаємодії”. І додає: конфлікт не означає ні протиріччя, ні бунту. а є соціальною формою самовиробництва суспільства; конфлікт не пов’язаний ні з одною формою соціальної дійсності, він всюди і повинен визнаватись у всіх областях суспільного життя.
Сукупність оригінальних ідей, викладених Туреном, можна з деякою долею умовності охарактеризувати як концепцію всезагальності соціального конфлікту, притаманного постіндустріальному суспільству.
Загальна теорія конфлікту розробляється також американським соціологом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963). Він констатує, що в сучасних суспільствах можливе та необхідне регулювання соціальних конфліктів. Так, К. Боулдінг вважає, що конфлікт є невід’ємним атрибутом суспільного життя. Уявлення про сутність соціальних конфліктів дозволяє суспільству контролювати і керувати ними, а також передбачати їх наслідки.
На думку К. Боулдінга, конфлікт - це ситуація, у якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.
Таким чином, за останнє століття початкова точка зору на конфлікти як на негативне явище, яке потребує придушення і ліквідації еволюціонувала до характерного для сучасної соціології поняття конфлікту в якості невідривного елементу суспільного життя, який має в тому числі і позитивні функції. Акцент був перенесений на регулювання конфліктних явищ, яке дозволяє мінімізувати негативні наслідки, і більш того, використовувати позитивний ефект з конфліктного процесу.
Основні зміни в парадигмі дослідження конфліктів, які вплинули на відношення до конфліктів і практику роботи з ними, можуть бути сформульовані в кількох простих тезисах:
Конфлікт - це розповсюджена риса соціальних систем, він неминучий і невідворотний, а тому повинен роздивлятись як природний фрагмент людського життя. Конфлікт повинен бути прийнятий як одна з форм нормальної людської взаємодії. Хоча конфлікт і не найкраща форма людської взаємодії, митне та господарське право повинні припинити сприймати його як патологію і аномалію. Конфлікт - це нормально.
Конфлікт не обов’язково і не завжди приводить до руйнування. Напроти, це один з головних процесів, який служить збереженню цілого. При деяких умовах навіть відкриті конфлікти можуть сприяти збереженню життєздатності і стійкості соціального цілого. Конфлікт не слід сприймати як однозначно деструктивне явище і також однозначно оцінювати.
Перші описи конфліктної проблематики в філософсько-соціологічній традиції було пов’язано з розглядом процесів боротьби в людському суспільстві, який знайшов найбільш повне вираження в школі соціал-дарвінізма. Конфлікт ототожнювався з боротьбою яка розглядалась. як форма (часто основна) соціальної взаємодії.
Перші уявлення соціологів про відносно стабільну і інтегровану природу стійкості суспільства виразились в функціональній моделі її опису. Теза про функціональну єдність, гармонічну відповідність і внутрішню єдність різних частин соціальної системи, приводив до трактування конфліктів як патології в функціонування суспільства, як аномалії, яка повинна бути виключена з життя суспільства.
На противагу “теорії рівноваги" була сформульована “теорія конфлікту”, заснована на ідеї постійної зміни суспільства. Ціннісна перевага “моделі порядку" стримувала розвиток і прийняття “конфліктної моделі”.
Основи теорії конфлікту і наступного формування соціології конфлікту були закладені Марксом і Зіммелем, авторами систематичних описів процесів боротьби і конфлікту в суспільстві. Праці Маркса досліджували діалектику розвитку суспільства і закономірного виникнення конфліктів. Зіммель сформулював уявлення про позитивні функції конфлікту, заклав основі конфліктного функціоналізму.
Продовженням дослідів Маркса і Зіммеля і концептуальною основою сучасної парадигми конфлікту стали праці Дарендорфа і Козера. В їхньому трактуванні конфлікт набуває більш конкретного опису, конкретну феноменологію; його існування в соціальному просторі встроювався в більш строгі рамки. Праці Дарендорфа і Козера стали незапаречною основою сучасної конфлітології, яка здійснила перехід від теоретичного опису конфлікту до практичної роботи з ним.
Теоретичне визнання конфлікту в якості закономірної характеристики соціальних систем дозволило перейти до більш глибоких його досліджень і вирішенню задач керування конфліктними явищами. В 50-60-ті роки починається оформлення конфліктології як особливої міждисциплінарної області, яка об’єднує теоретичні, методологічні і методичні підходи опису, вивчення і розвитку практики роботи з конфліктними явищами різного роду, які виникають в різних областях людської взаємодії.
Сучасна конфліктологія виходить з принципів визнання конфлікту в якості закономірної і природної характеристики соціальних відносин, можливості протікання конфліктів в різних, в тому числі і конструктивних формах, утвердження принципіальної можливості керування конфліктами.
1. Ануфриева Н.М., Зелинская Н.Т., Зелинский Н.Е. Социальная психология.К., 2003.
2. Бандурка А.М., В.А. Друзь. Конфликтологія - Харьков, 1997.
3. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. - К., 2002.
4. Городяненко В.Г. Соціологія: навчальний посібник. - К., 2005.
5. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.К., 2004.
6. Макєєв С.О. Соціологія: навчальний посібник. - К., 2003.
7. Пірен Т.Н. Конфліктологія. - К., 2003.
8. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К., 1995.
9. Советский энциклопедический словарь. - М., 1988.
10. Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ. - К., 2003.
11. Українська радянська енциклопедія, том 5. - К., 1980.
12. Щекин Г.В. Социальная теорія и кадровая политика. - К. 2000.
13. Ложкин Г.В. Практическая психология конфликта. - К., 2002.
14. Гришина Н.В. Психилогия конфликта. - С. - П., Москва-Харьков-Минск, 2000.
15. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління. - К., 2205.
16. Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфліктология. - М., Инфра-М, 2000.