Смекни!
smekni.com

Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок (стр. 2 из 6)

Термін «тривожність» нерідко використовують і для позначення ширшого спектру переживань, що виникають незалежно від конкретної ситуації. Багатогранність і семантична невизначеність понять тривоги і тривожності в психологічних дослідженнях є наслідком використання їх в різних значеннях.

Тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного ходу подій може привести до розвитку тривожності.

На відміну від страху, який породжується конкретними причинами і пов'язаний головним чином із загрозою самого існування людини як жвавої істоти, тривожність зазвичай має невизначений характер і виникає при загрозі (нерідко - уявній) людині як особі. У той же час вважають, що тривожність, тривога передують страху, який виникає, коли небезпека вже усвідомлена і конкретизована [5,11].

У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність).

Ситуативна тривожність визначається Спілбергером як «емоційна реакція» яка характеризується похмурими передчуттями, суб'єктивними відчуттями напруженості, нервозності, неспокою і супроводжується активізацією вегетативної нервової системи [34,27].

Аналогічно Ю. Л. Ханін розуміє тривогу як емоційний стан або реакцію, для якої характерні наступні ознаки:

· різна інтенсивність (величина ситуативної тривожності може коливатися залежно від безлічі чинників);

· мінливість в часі (емоційний дискомфорт пов'язаний з конкретною ситуацією);

· наявність неприємних переживань напруженості, заклопотаності, неспокою, побоювання;

· виражена активація вегетативної нервової системи.

Ситуативна тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять вірогідність неуспіху і неблагополуччя. Як правило, в нормі у тривожності є привід, тобто людина знає, чому вона турбується: із-за майбутнього іспиту, із-за неприємностей на роботі. У таких умовах тривожність може грати позитивну роль, оскільки сприяє концентрації енергії на досягнення бажаної мети, мобілізації резервів організму і особи для подолання можливих труднощів. Тобто ситуативна тривожність має пристосований характер, якщо не перевершує оптимального рівня. Байдужість до труднощів і безвідповідальне відношення до поставлених цілей при повній відсутності ситуаційної тривожності знижує ефективність діяльності і не дозволяє добитися якнайкращих результатів. Проте і підвищена ситуативна тривожність, при якій збудження і неспокій значно перевищують рівень можливих труднощів, знижує результативність діяльності [28,127].

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливих, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною, як небезпечні самооцінці, самоповазі.

Величина особистісної тривожності дозволяє прогнозувати вірогідність виникнення станів тривоги в майбутньому. Високо тривожні суб'єкти сприйматимуть ситуації з наявністю стресорів як загрозливіші і випробовуватимуть більш виражений рівень ситуативної тривожності.

На додаток до цього Ю.Л. Ханін, посилаючись на роботи Мартенса, підрозділяє особистісну тривожність на загальну і специфічну.

У першому випадку особистісна тривожність має характер, не пов'язаний з особливостями ситуації. Це означає, що високо тривожні суб'єкти в більшості ситуацій випробовуватимуть високий рівень ситуативної тривожності.

У другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях і пов'язана з особливостями сприйняття специфічних стресорів. Тому індивіди з високим рівнем особистісної тривожності відчувають стан тривоги в одних ситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях [28,165].

Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи [12,486]. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби, мотиву, від якого залежить життя [28,382]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Пристрасті присутні такі компоненти: сила; стійкість; присутність в ній вольових компонентів; зосередженість свідомості, увага на поставлену мету; поєднання активності та пасивності.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя [13,184]. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Настрій – протилежний афекту, це загальний емоційний стан, який у відомому проміжку часу забарвлює переживання та діяльність людини. Він має такі особливості: забарвлює всю ситуацію в цілому; не має специфічно цільового об’єкту, специфічних реакцій; не прив’язаний до приватної події або моменту; виникає в наслідок узагальнення якогось емоційного враження; він впливає як контекст, непомітно для нас трансформує наші реакції на події; стимулює людину до поведінки, яка покращила б її самопочуття.

З когнітивної точки зору, настрій – це потік гедонічно орієнтованих ідей, які дістаються із пам’яті. Це система, яка включає в себе декілька підсистем: емоційну, когнітивну, мотиваційну та фізичне самопочуття. Настрій може закріпитися та стати властивістю особи, стати постійним супутником.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Іноді для опису емоційного стану, аналогічного за генезисом до стану емоційного стресу, використовують термін «напруженість». Деякі автори вважають ідентичними поняття «стрес» і «напруженість», на думку інших, необхідно відмежувати емоційний і психологічний стреси від близьких до них станів, до яких належать фрустрація, тривога, напруженість [23,83]

Спільною рисою напруженості та стресу є їхня відображувальна природа. У цьому розумінні ці стани є відображенням (безпосередньо-чуттєвим переживанням) суб’єктом розбіжності між його життєво важливими потребами (мотивами) та явищами дійсності або ймовірністю успішної реалізації діяльності, що відповідає його потребам.

Поняття стресу було запроваджене в 40-ві роки ХХ ст. канадським ученим Г. Сельє для визначення генералізованої реакції організму – «загального адаптаційного синдрому» – як відповіді на будь-який несприятливий вплив.

У 1936 р. Сельє опублікував статтю «Синдром, викликаний різними шкідливими агентами», де було започатковано вчення про стрес як про стан неспецифічного напруження, що виникає в живому організмі в результаті дії будь-якого шкідливого фактора, або стресора. Г. Сельє схарактеризував стрес як інтегральне поняття, адаптаційний синдром, який є сукупністю фізіологічних реакцій. Дана сукупність реакцій виконує адаптаційну функцію, вона спрямована на збереження цілісного фізіологічного стану організму – гомеостазу, який може бути зумовлений будь-яким шкідливим агентом (психічним, біологічним, хімічним, фізіологічним та ін.). Незалежно від того, який саме подразник діє на організм – фізична травма, тривале навантаження, страх, погроза і багато іншого, організм реагує на вплив, що відбувається в даний момент, не тільки локально, а й інтегрально – за фізіологічним однотипним механізмом. У відповідь на дію стресора організм мобілізується на боротьбу з ним із метою найбільш швидкої адаптації до ситуації, що склалася.