Смекни!
smekni.com

Уява як психічний процес (стр. 4 из 7)

У сучасній психології застосовується чимало різних методів психодіагностики, однак далеко не всі з них можна назвати науково обґрунтованими. Крім того, серед них є дослідницькі й властиво психодіагностичні методи. Остання назва ставиться тільки до тієї групи методів, які використаються в оцінних цілях, тобто дозволяють одержувати точні кількісні і якісні характеристики досліджуваних психологічних властивостей. Методи, які не переслідують дану мету й призначені тільки для вивчення психологічних процесів, властивостей і станів людини, звуться дослідницьких. Вони звичайно застосовуються в емпіричних експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких – одержання достовірних знань [10, с. 34].

Уява, або вторинний образ, – це відтворений суб'єктом образ предмета, що ґрунтується на минулому досвіді цього суб'єкта й виникаючий під час відсутності впливу предмета на його органи почуттів. Як і сприйняття, уява наочна. Однак від сприйняттів вона відрізняється меншою яскравістю, фрагментарністю (при наявності цілісного образа об'єкта в ньому можуть бути відсутніми деякі деталі), нестійкістю (їм властива мінливість, «плинність» деталей, властивостей). Образи уяви відрізняються від образів сприйняття також узагальненістю. Узагальненість образа може бути виражена в різному ступені, а саме від конкретного уявлення предмета в умовах приватного моменту до абстрактного образа цілого класу об'єктів. Високо узагальнена уява властива системі мислення.

Уява полімодальна, тобто містить у собі тактильно-кінестетичні, візуальні, слухові та інші складові. Однак у кожнім конкретному уявному образі якась модальність виявляється провідною: так, виділяються слухові, смакові й інші види уяви. Найбільшу роль у психічній діяльності людини грають зорова уява. Якщо уява інших модальностей відрізняються конкретністю, невисоким рівнем узагальненості, то зорова уява може відноситися до різних рівнів психіки: від конкретних образів пам'яті до абстрактних візуалізованих способів мислення. Зорова уява відрізняється стійкістю й різноманіттям. Між уявою різних людей завжди є розходження – по ступені яскравості, виразності, стійкості, повноти образа. Уява однієї людини може відрізнятися по цих якостях залежно від модальності. Уява – не механічна репродукція сприйнятого. Це мінливе динамічне утворення, щораз за певних умов створює знову й обумовлене відносинами суб'єкта й об'єкта [11, с. 89].

Уява є образами пам'яті в тому випадку, якщо в образі відтворюється колись сприйняте і якщо відношення образа до минулого досвіду суб'єктом усвідомлюється. Якщо ж уява формується безвідносно до колись сприйнятого, хоча б і з використанням його в більш-менш перетвореному виді, то уява є не образом пам'яті, а образом уяви. Уява є одночасно й відтворенням – нехай дуже віддаленим й опосередкованим, – і перетворенням дійсності. Ці дві тенденції – відтворення й перетворення, дані завжди в деякій єдності, разом з тим розходяться один з одним у силу своєї протилежності. Якщо відтворення – основна характеристика пам'яті, то перетворення – основна характеристика уяви. Основна відмінність пам'яті від уяви – в іншому відношенні до дійсності. Образи пам'яті несуть і зберігають результати минулого досвіду, образи уяви їх трансформують. На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу підвищується значення дослідження вторинних образів. Здатність діяти по уяві, тобто вільно оперувати, розглядається психологами як одна з важливих якостей, необхідних для оволодіння багатьма сучасними професіями. Особливо важливу роль грає уява в різних видах операторської діяльності [25, c. 202].

Застосовувані при експериментальному дослідженні уяви методи можна розділити на дві групи: перша включає методи, що користуються даними самооцінки й самоспостереження випробуваного, а друга – методи, що не користуються такими даними. Методи першої групи можна назвати суб'єктивними, а методи другої – об'єктивними. При користуванні так називаними суб'єктивними методами висловлення випробуваного про його власну уяву (описи, що дають їм, або загальні характеристики уяви) розглядаються як безпосереднє відображення якостей самої уяви. При користуванні так називаними об'єктивними методами враховуються лише отримані в досвіді й зареєстровані експериментатором об'єктивні дані (словесні відповіді або малюнки випробуваного, кількісні результати досвіду й т. п.). Їх і розглядають як показники певних властивостей уяви. Головні труднощі при користуванні суб'єктивними методами полягають у суб'єктивному характері описів й оцінок випробуваного й у неможливості їхньої перевірки з боку експериментатора. Однієї з головних труднощів при користуванні об'єктивними методами є більш-менш проблематичний характер передбачуваного зв'язку між досліджуваними властивостями уяви і прийнятими в якості їхніх показників даними [17, с. 135].

Як приклад суб'єктивних методів можна назвати метод саморанжирування. Як приклад об'єктивних методів приведемо «Метод квадрата букв». Випробуваному протягом короткого часу показують великий квадрат, розділений на 9, 16 або 25 маленьких квадратів, у кожний з яких уписана яка-небудь буква. Потім випробуваному пропонують називати букви в різному порядку: ліворуч праворуч, зверху вниз і т.д. Думаючи, що виконання такого завдання вимагає наявності живого зорової уяви, уважають успішне виконання його ознакою зорового типу уяви.

2.2 Роль уяви в тренувальній психотерапії

В останні десятиріччя психотерапевти намагаються виробити у хворого навички саморегулювання та незалежності від лікаря. Доведено, що чим більше праці дитина або підліток вкладає в своє одужання, чим більше працює над собою та чим краще виконує рекомендації лікарів, тим більш стійкий ефект лікування.

В терапії психосоматичних розладів має велике значення використання методів «навчання» вегетативних систем. Відомо, що для того, щоб вплинути на вегетативні функції (які не піддаються довільній регуляції), дуже важливо тривалий час і багаторазово викликати уяву, направлену на дану функцію.

Різні автори визначають різні вікові межі для використання методик тренувальної психотерапії. Хоча є точка зору, що до 10–14 років більшість дітей достатньо не володіють волею та здатністю концентрувати увагу на чомусь настільки, щоб викликати у себе аутосугестивні феномени, інколи є можливим починати аутогенне тренування у дітей з 5–6 років. У віці 7–10 років можна використовувати аутогенне тренування, м’язову релаксацію, психотерапію погашення патологічного рефлексу в умовах патогенної ситуації та ін. Більшість з психотерапевтів приходить до висновку, що метод аутогенного тренування варто використовувати вибірково, враховуючи зрілість особи дитини [8, c. 45].

Аутогенне тренування

Аутогенне тренування базується на самонавіюванні, фракційному гіпнозі та йогізмі.

Як вказує В.А. Скумін (1984), підлітки з серцево-судинною патологією досить легко оволодівають кардіологічним варіантом аутотренінгу.

Аутогенне тренування за Шульцем включає два етапи, але у дітей використовується лише перший.

Завдання першого етапу направлені на навчання контролю соматичних функцій.

Хворий приймає одну з трьох поз: лежачи, напівлежачи або позу «кучера» і навіює собі основні 6 формул, між якими періодично повторює «Я абсолютно спокійний».

1. Моя права (ліва) рука тяжка. Моя права (ліва) нога тяжка.

2. Моя права (ліва) рука тепла. Моя права (ліва) нога тепла.

3. Серце б’ється спокійно і сильно.

4. Я дихаю спокійно.

5. Сонячне сплетіння випромінює тепло.

6. Мій лоб прохолодний [12, c. 176].

Пацієнт повторює першу формулу 7–8 раз, ніби переконуючи себе, що рука в нього тяжка. Після засвоєння першої формули можна переходити до другої – викликати почуття тепла в кінцівках. Хворий може уявляти, що його кінцівки стали теплі від того, що наче знаходяться в теплій воді, що судини на руках набухли, налились гарячою кров’ю. Третя вправа направлена на серцево-судинну систему: «Серце б’ється сильно, рівно, спокійно, ритмічно». Щоб краще контролювати серцевий ритм пацієнт може покласти руку на область серця. Після засвоєння третьої вправи тривалість сеансу зростає до 10 хвилин.

«Я дихаю абсолютно спокійно, рівно, плавно, безболісно», – навіює собі пацієнт. П’ята вправа направлена на покращання роботи органів живота, шоста торкається судин мозку, сприяє зменшенню гіпертонічних і ліквородинамічних проявів. Крім того, при аутогенному тренуванні лікар разом з пацієнтом підбирає терапевтичну формулу навіювання, включаючи в неї фрази, направлені на подолання симптомів захворювання, патологічних звичок.

У стаціонарних умовах або в спеціальному кабінеті психотерапії рекомендується модифікація аутогенного тренування в поєднанні з м’язовою релаксацією та дихальною гімнастикою. Якщо сеанс проводиться вранці, в ліжку, він закінчується формулою психотерапевтичного вмісту: «Стан розслаблення, дрімоти, спокою поступово покидає мене, я відчуваю себе впевненим, мені хочеться щось робити, виникає бажання рухатись, я відчуваю себе сильним, добре відпочившим». Хворий потягується, напружуючи всі групи м’язів. Такий сеанс повторюється і під час післяобіднього відпочинку. Перед сном сеанс закінчується формулою: «Зараз я засну та буду почувати себе добре» [38, c. 156].

Для засвоєння аутогенного тренування дітьми може використовуватись гетеросугестія, коли лікар декілька (2–5) сеансів вголос промовляє формули аутогенного тренування, а хворий повторює їх подумки. Частота таких сеансів 1–2 рази на тиждень, при умові, що хворий обов’язково займається крім того сам 2–3 рази на день [13, c. 25].

Аутогенне тренування груповим методом можна застосовувати з 7–10 років, використовуючи адаптований для дітей варіант. Бажано, щоб діти в групі були однієї статі, без значної вікової різниці. Проводиться заняття в тихій, дещо затемненій кімнаті. Діти розташовуються в зручних кріслах (розміщених півколом), знаходячись в полі зору психотерапевта. Кількість дітей в групі – від 6 до 10. Тривалість заняття 15–20 хв. На першому занятті лікар пояснює методику та формули самонавіювання i проводить сеанс. Діти подумки повторюють за лікарем формули самонавіювання. З 4–5 сеансу діти займаються самостійно під наглядом лікаря. Ця методика аутогенного тренування полягає у повторенні певного тексту: