Говорячи про тривожність, Гарри С. Салливен використає поняття із психосоматики. Він відзначає, що задоволення біологічних потягів звичайно супроводжується зняттям фізичної напруги як у внутрішніх органах, так й у кістякових м'язах; відбувається це мимовільно. Під дією парасимпатической нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагнути до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м'язів, що супроводжується напругою кістякових м'язів під дією ЦНС. Природний цикл дитини: сон - голод (скорочення м'язів шлунка) - лемент - задоволення - сон.
Будь-яке переживання, що входить у конфлікт із самоттю, викликає тривожність і спричиняється собою таке поводження, що спрямоване на нівелювання його щирого змісту.
Э. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з поданням людини про себе як про окрему особистість, що почуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи й суспільства. Основним шляхом дозволу цієї ситуації Фромм уважав всілякі форми любові між людьми. Недарма один з перших розділів своєї книги «Мистецтво любові» він назвав «Любов - дозвіл проблеми людського існування».
Гештальттерапевтичні подання. Основним джерелом неврозу Фриц Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого. Але разом з тим, розділяв важливість теоретичних подань Фрейда про несвідому мотивацію, динамік особистості, паттернов людських відносин і т.д. [15]
Тривожність Перлз розумів як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тільки заважає усвідомити сьогодення, але й руйнує відкритість до майбутнього, яких необхідно для спонтанності й росту. Серед нових, у порівнянні із психоаналізом, перешкод росту (захисних механізмів), важливим для нашого аналізу, є ретрофлексия, що буквально означає, “обіг назад на себе”. Цей механізм приводить до поділу себе, людина стає й суб'єктом, і об'єктом своїх дій, метою власного поводження. Ретрофлексия спостерігається в тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через їхнє блокування соціальним середовищем, і сили необхідні для взаємодії із зовнішнім середовищем направляються на себе.
Подання гуманістичної й когнітивної психотерапії. При тім, що когнітивна й гуманістична психотерапії використають різний концептуальний апарат, до питання про природу тривожності вони підходять схожим образом - тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не погодиться з поданнями людини, загрожує їм.
Джорж Келли визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності його особистої системи пізнавальних конструктів. По Келли, тривога є результат усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Він підкреслював, що справа не в тім, що система конструктів не ідеальна, що людина не тривожиться просто тому, що його очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в нього немає в принципі адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.
У свою чергу, Карл Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, що, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати поданню людини про себе. Тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни.[9]
Розуміння тривоги в когнітивній і гуманістичній психотерапії різко відрізняються від психоаналітичного подання про невротичну тривожність як наслідку неусвідомлюваних конфліктів і стримуваної інстинктивної енергії.
Подання про тривожність у біхевіоризмі. У зовсім іншому ключі підходили до проблемі тривожності представники поведінкового напрямку в психології. Відповідно до поглядів класиків теорії научення й представників її більше сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.
Експериментальні дослідження тривожності. Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научення зробила «концепція потяга» К.Л. Халла. Вона лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научення (спроба синтезу біхевіоризму й психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора.[23]
Серед всіх властивостей, що піддаються виміру за допомогою особистісних опросників, найбільше значення одержала тривожність. Тейлор і Спенс розробили методику її вивчення. При цьому автори не стільки цікавилися тривожністю як такий, скільки вивченням впливу сили потяга на наученне новим способам поводження.
З 566 завдань тесту MMPI, Тейлор виділила 50 завдань для шкали, названої нею шкалою тривожності (MAS).
Результати використання нової методики показали, що невротично й психотично схильні особи мають високі показники, що відхиляються від норми.
Проблема дії стійкої тривожності в оцінних ситуаціях (так називана тестова тривожність) докладно вивчається в роботах И.Г. Сарасона, у яких, зокрема, показано, що тривожність перед іспитами й тестовими випробуваннями відбиває загальну оцінну тривожність індивіда. Для виміру тенденції до тривожності в дітей у таких ситуаціях був розроблений ряд шкал, з яких найбільш відома «Шкала тестової тривожності для дітей». В одному з лонгитюдних досліджень, проведених з використанням цієї шкали, було, наприклад, показано, що результати тестів й іспитів у дітей з високим рівнем тривожності гірше, ніж у нетривожних, причому з віком ця тенденція підсилюється.
1.2 Види, функції та причини тривожності
Виділяють особистісну та реакційну тривожність.
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, пов'язаних зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.
Реакційна тривожність як стан характеризується емоціями, які сприймаються суб'єктивно: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним по інтенсивності й динамічним у часі.
Особистості, які відносяться до категорії значно тривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, і особливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу.[16]
Тривожність розрізняється по глибині проявів на високу та низьку.
Висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги в людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Особам з високими показниками тривожності варто формувати почуття впевненості в успіху. Їм необхідно зміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності й високій значимості в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування, по шагове.
Низька тривожність, навпаки, вимагає пробудження активності, підвищення уваги до мотивів діяльності й підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».
Також, існують дві основні форми тривожності: відкрита й прихована. Першу, у свою чергу, можна підрозділити на наступні варіанти:
1. Нерегульована тривожність (генералізована) - сильна, усвідомлювана, що проявляється симптомами тривоги. Вона зустрічається у всіх вікових групах;
2. Регульована (компенсируема) тривожність - вона частіше зустрічається в молодших шкільних і ранньому юнацькому періодах;
3. Культивуюма тривожність - усвідомлюється й переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домогтися бажаного результату. Цей вид тривожності найбільш характерний для старшого підліткового й раннього юнацького віку.
Прихована тривожність зустрічається істотно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм - «неадекватний спокій». У цих випадках індивід, приховуючи тривогу як від навколишніх, так і від самого себе, виробляє сильні й негнучкі способи захисту від її, що перешкоджають усвідомленню як певних погроз у навколишньому світі, так і власних переживань. Друга форма схованої тривожності - «відхід від ситуації».[35]
Парафіян виділяє такі різновиди тривожності, як:
-стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова, міжособистісна, екологічна й ін.) — її прийнято позначати як специфічну, приватну, парціальну;
- загальна, генерализована тривожність, що вільно міняє об'єкти залежно від зміни їхньої значимості для людини. У цих випадках приватна тривожність є лише формою вираження загальної.