3. Спілкування.
Емоції страху, образи, захоплення.
Психолог. Тепер ми можемо відпочити. Гидке Каченя перетворилося на чудового Лебедя, а ми будемо ним захоплюватись: «Ах, який красивий, біленький! Яка довга шия! Як він її тримає! Які прекрасні крила!». А пам’ятаєте, як спочатку всі гнали геть Каченя і називали його бридким? Як йому було сумно, страшно. Станьте в коло, в середині по черзі хтось буде зображувати налякане Каченя, а решта – злих птахів із пташиного двору: «Хоч би тебе кішка забрала! Яке ти бридке, некрасиве, зовсім не схоже на нас! Тікай від нас, ми не хочемо з тобою дружити!». Як страшно Каченятові, воно зіщулилось, голову закрило крильцями, в очах – жах. Що з ними тепер буде?
4. Тренінг поведінки.
Психолог. Діти, як ви гадаєте, чи можна принижувати і ображати когось, якщо він не схожий на інших? Чи можна судити про людину тільки за її зовнішність? А чи завжди красиві на обличчя люди бувають хорошими, добрими? Після того, як птахи напали на Каченя, воно дуже засмутилось. Давайте його пожаліємо, приймемо в дружну сім’ю, скажемо багато добрих слів, щоб воно гордо підняло свою голову і не ховало її від страху та образи (тренінг зі зміною ролей).Подивіться, діти: від добрих слів і ви всі стали прекрасними лебедями, в яких є не тільки красива зовнішність, але й красива душа.
5. Завершення.
Психолог. Давайте, як прекрасні лебеді, плавно будемо рухатися в хороводі (музичний супровід). Ставайте під чарівну парасольку. Я перенесу вас у дитсадок.
Висновки
У сьогоденних науково-освітніх пошуках центральне місце займає ідея співтворчості дорослого й дитини, яка має своїм витоком первинну «двоєдність» (тілесну і духовну, матері і дитини), а наслідком – діалогічність свідомості суб’єкта. Розвиток дитини й мусить відбуватися з опорою на цю первинну спільність із дорослим. За такого підходу освіта розглядається як особливий стиль спілкування вчителя й учня, як «майстер-клас» і спільний пошук істини. Відтак стане максимально можливим врахування інтересів дитини, освіта буде критично-розмірковуючою. А це – шлях збереження культури через освіту. З огляду на це, принцип культуровідповідності має визначити освітню систему. Згідно з ним, привласнення людської культури розглядається як процес, у ході якого в дитини закладаються, розвиваються і проявляються найважливіші творчі здібності.
Педагогам необхідно піклуватися про підростаючу зміну, якій важливо мати творчу віру в розумний початок світового життя, в істину, добро і справедливість, бути переконаній у тому, що прогрес людства залежить від постійного розвитку моральності в кожній людині.
Для вихователя значний сенс має орієнтація педагогічного процесу на виховання довготривалих духовно-моральних цінностей: життя народів у мирі й не насиллі, партнерстві й взаємовигідному співробітництві; права і гідність людини як найвищі мірила цивілізації; любов до батьківського дому і батьківського краю; істинний гуманізм, який виражається в дієвій бо доброті, спів стражданні й милосерді, піклуванні про довкілля, та ін.
Формування у підростаючої особистості таких цінностей означає творення вихователем і вихованцем складного духовного явища, яке постає як результат соціально спрямованої педагогічної організації того зовнішнього світу, де розвивається дитина, яке має охоплювати різні рівні системи дитячого розвитку (індивідуальний, етнічний, віковий, загально соціальний).
Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, формує ставлення до дитини як самоцінності, до дитинства – як важливого самостійного періоду в житті людини, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення.
Тож провідна виховна позиція має передбачити створення такого соціокультурного середовища, яке забезпечило б оптимальні можливості самовираження вихованця, його самоутвердження, прояв його таланту, що з необхідністю передбачає наявність і виховання сили духу і здоров’я у його найширшому значенні: як здоров’я тіла, духу та способу життя.
Проблема виховання особистості людини захоплює значну частину наукових праць І.Д. Баха, О.І. Власової, Л.С. Виготського, О.Л. Кононко, Н.В. Карпенко, П.А. М’ясоїда, Г.І. Назаренко, С.І. Подмазіної, В.А. Сухомлинського, Р. Штайнера та інших. Аналіз наукової та методичної літератури, а також експериментальне дослідження підтвердило гіпотезу про те, що застосування колекційних програм, розроблених на основі психогімнастики за принципом особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії буде позитивно впливати на становлення особистості в період дошкільного дитинства.
Список використаних джерел
1. Бех І.Д. Виховання особистості. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. Книга 1. – К.: Либідь, 2003. – 280с.
2. Бех І.Д. Виховання особистості. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. Книга 2. – К.: Либідь, 2003. – 344с.
3. Бондар Л. Як зберегти особистість дитини у сучасному суспільстві // Початкова школа. – 2000. – №2. – С.1-2.
4. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. – Полтава, 2006. – 566с.
5. Власова О.І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. – 400с.
6. Венчер А.Л. Психологическая діагностика и консультирование. В 2 книгах. – М., 2001.
7. Виготський Л.С. Педагогическая психологія. – М., 1993.
8. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
9. Виноградова Т. Виховання нового покоління // Завуч. – 2006. – №3. – С.4
10. Гуманізація навчально-виховного процесу: Науково-методичний збірник / Г.І. Льоченький. – Слов’янськ: СДПУ, 2001. – Випуск 12. – 178с.
11. Габай Т.В. Педагогическая психологія. – М., 2003.
12. Кононко О.Л. Виховання як педагогічна взаємодія // Дитина у кризовому соціумі: як її розуміти і виховувати / Упорядник Л. Шелестова. – К., 2004. – 128с.
13. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві). – К.: Освіта, 1998. – 226с.
14. Карпенко Н.В. Діагностика психічного розвитку дитини в роботі педагога (вчителя, вихователя). – К.: Каравела, 2008. – 192с.
15. Климов Е.А. Психологія: воспитание и обучение. – М.: Владос, 2000. – С.20.
16. Кононенко О.Л. Стратегічна мета виховання – життєва компетентність дитини // Дошкільне виховання. – 1999. – №9. – С.3-6.
17. Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка родинного виховання. – К.: Знання, 2006. – 240с.
18. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 240с.
19. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків, 1997. – 338с.
20. Марінушкіна О.Є. Колекційні програми на допомогу практичному психологу ДНЗ. – Х..: Видавнича група «Основа», 2008. – 204с.
21. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 479с.
22. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 272с.
23. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К.: МАУП, 2001. – 256с.
24. Назаренко Г.І. Виховуємо людину. Гуманно-особистісний підхід. – Х.: Скорпіон, 2009. – 160с.
25. Назаренко Г.І., Пономарьова Г.Ф Росте людина. Гуманно-особистісний підхід. – Х.: Скорпіон, 2006. – 140с.
26. Орлов А.Б. Психологія личности и сущности человека: парадигмы, проэкции, практики. – М.: Логос, 1995. – 312с.
27. Орбан-Лембрик Л.Є. Соціальна психологія. – К.: Либідь, 2004. – 576с.
28. Подмазін С.І. Особистісно орієнтована освіта. – Запоріжжя, 2000.
29. Психолого-педагогічна підтримка навчально-виховного процесу / Гадецький М.В., Гульба О.А., Журавльова Т.Г. / під ред. М.В. Гадецького, В.В. Шпалінського. – Х.: «РА – Каравела», 2000. – 228с.
30. Пльбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка. – К., 1992.
31. Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогіка. – Санкт-Петербург: Питер, 2001. – 432с.
32. Сухомлинский В.А. О воспитании. – М.: Политиздат, 1985. – 270с.
33. Сухорукова Л. Теория и практика личностно ориентированного образования // Педагогика. – 1996. – №5. – С.12-80.
34. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. – 1996. – №1. – С.12-25.
35. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – К.: Академвидав, 2005. – 360с.
36. Фельдштейн Д.І. Психология развивающейся личности. – М.: Воронеж, 1996. – 512с.
37. Фромм Э. Бегство от свободы. – М., 1990. – С.34.
38. Чуб Н.В. Довідник для батьків дошкільників. Психологія дитини від А до Я. – Х.: Веста, 2007. – 160с.
39. Штайнер Р. Вопрос воспитания как социальный вопрос. – Калуга: Духовное познание, 1992. – 108с.