До основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги. Стійкість полягає в здатності певний час зосереджувати на тому самому об'єкті. Дослідження показали, що увага піддається мимовільним періодичним коливанням. Навіть при дуже стійкій і зосередженій увазі завжди є мимовільні короткочасні зміни ступені її інтенсивності, напруженості. Це коливання уваги.
Наступна властивість уваги - переключення. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. Переключення уваги означає здатність швидко орієнтуватися в складній ситуації, що змінюється. Ця властивість визначаються потай, переходячи від одного виду діяльності до іншого.
Легкість переключення в різних людей різна й залежить від цілого ряду умов (насамперед співвідношення між попередньою й наступною діяльністю й відношення суб'єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї переключитися й навпаки. Переключання уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про її нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню й відновленню працездатності нервової системи й організму в цілому. [7;158]
Наступна властивість уваги - це її об’єм. Під об’ємом уваги розуміється кількість об'єктів, які людина може охопити з достатньою легкістю одночасно. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі й виконувати різноманітні справи. Це обмеження змушує дробити вступну ззовні інформацію на частини, не перевищуючи можливості обробної системи. [5;104]
Дослідження об’єму уваги звичайно відбувається шляхом аналізу числа одночасно пропонованих елементів (чисел, букв і т.п.), які можуть бути з ясністю сприйняті суб'єктом. Для цих цілей використається прилад, що дозволяє пред'явити певне число подразників так швидко, щоб випробуваний не міг перевести ока з одного об'єкта на іншій. Це дозволяє виміряти число об'єктів, доступних для одночасного впізнання, за допомогою приладу, названого тахистоскопом. Звичайно він складається з віконечка, відділеного від розглянутого об'єкта падаючим екраном, проріз якого може довільно змінюватися так, що розглянутий об'єкт з'являється в ній на дуже короткий проміжок часу (від 10 до 50-100 мхв). Число ясно сприйманих предметів і є показником об’єму уваги. Якщо пропоновані об'єкти досить прості й розкидані по демонструючому полі безладно, об’єм уваги коливається від 5 до 7 одночасно ясно сприйманих об'єктів. Взагалі ж об’єм уваги - величина індивідуально мінлива, але класичним показником об’єму уваги в людей вважається рівний 5±2. [12;158]
Отже, увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А до основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги.
1.4 Неуважність в пізнавальній діяльності та причини її виникнення
Велике значення для вивчення характеристик уваги має питання про неуважність.
Неуважністю називається нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічається два види неуважності:уявна й справжня.
Уявна неуважність - це неуважність людини до безпосередньо навколишніх предметів і явищ, викликана крайньою зосередженістю його уваги на якомусь предметі. Уявна неуважність - результат великої зосередженості й вузькості уваги. Іноді її називають «професорською», тому що вона нерідко зустрічається у людей цієї категорії. Увага вченого може бути настільки сконцентрована на його проблемі, що займає, що він не чує звернених до нього питань, відповідає невлад. [18;195]
Фізіологічною основою уявної неуважності є потужне вогнище оптимального порушення в корі, що викликає гальмування в навколишніх його ділянках за законом негативної індукції. Неясність відбиття різного роду зовнішніх впливів при неуважній увазі пояснюється тим, що воно відбувається на ділянках кори, що перебувають у стані гальмування. “При зосередженому міркуванні, - пише І.П. Павлов, - при захопленні якою-небудь цікавою справою ми не бачимо й не чуємо, що навколо нас відбувається, - явна негативна індукція”. [16;175]
Неуважність як наслідок внутрішньої зосередженості не заподіює великої шкоди справі, хоча й утрудняє орієнтацію людини в навколишньому світі. Гіршесправжня неуважність. Людина, що страждає неуважністю цього роду, із працею встановлює й утримує довільну увагу на якому-небудь об'єкті або дії. Для цього йому потрібно значно більше вольових зусиль, ніж людині ненеуважній. Довільна увага неуважної людини хитлива, легко відволікаюча. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Порушення, що виникає під дією мовних сигналів, легко іррадує, але із працею концентрується. У результаті цього в корі мозку неуважної людини створюються нестійкі вогнища оптимальної збудливості. [11;302]
Причини неуважності різноманітні - це може бути загальний розлад нервової системи (неврастенія), недокрів'я, хвороби носоглотки, що утрудняють надходження повітря в легені й, отже, що збіднюють кисневе харчування мозкових клітин. Іноді неуважність з'являється в результаті фізичного й розумового стомлення й перевтоми, важких переживань. [3;67]
Однією із причин справжньої неуважності є також перевантаження мозку великою кількістю вражень. От чому не треба в навчальну пору року часто відпускати дітей у кіно, театр, водити в гості, дозволяти щодня дивитися телевізор. Розкиданість інтересів також може привести до справжньої неуважності. Деякі учні записуються відразу в кілька гуртків, беруть книги з багатьох бібліотек, захоплюються спортом, колекціонуванням та іншим, і при цьому нічим серйозно не займаються. Подібна невпорядкованість захоплень лише зміцнює неуважність, заважає навчатися. Причиною справжньої неуважності може бути й неправильне виховання дитини в родині: відсутність певного режиму в заняттях, розвагах і відпочинку дитини, виконання всіх його примх, звільнення від трудових обов'язків. Нудне викладання, що не будить думку, не зачіпає почуттів, не вимагає напруги волі, - одне із джерел неуважності уваги учнів. [23;405]
Як вибіркове сприйняття впливів увага можлива лише у стані бадьорості організму, зумовленої активною діяльністю мозку. Виділяють чотири стани бадьорості: глибокий сон, дрімота, спокійна бадьорість (сенсорний спокій) і активна бадьорість. Активація діяльності здійснюється спеціальним утворенням у мозку, яке називається ретикулярною формацією. Вона виявляється в зміні електричної активності мозку і може бути зафіксована електроенцефалографом. Якщо в стані сну в електроенцефалографі переважають ритмічні коливання низької частоти – повільні хвилі з великою амплітудою (£-ритм), то при переході до стану неспання спостерігається десинхронізіція коркової ритміки – з’являються високочастотні коливання малої амплітуди. Перехід до активної бадьорості супроводжується появою у людини орієнтувальних рефлексів і підвищенням чутливості аналізаторів, зміною обміну речовин, роботи серця, ритму дихання тощо. Тому вважають, що фізіологічною основою уваги є загальна активація діяльності мозку, яка забезпечує перехід від сну до активної бадьорості. [1;403]
Важко змусити себе бути уважним до того, із чим нічого не можна зробити, що не викликає нашої зовнішньої або внутрішньої активності. Втім, є предмети і явища, які як би приковують до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку треба змусити себе бути уважним, а в іншому - предмет «сам» забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про три види уваги, що розрізняються – довільна, мимовільна та післядовільна.
Мимовільна увага є найбільш простим видом уваги. При мимовільній увазі потік психічного життя психічна діяльність людини спрямовує в тому або іншому напрямку як би, самі по собі, без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру. Недарма цей вид уваги іноді називають ненавмисним і пасивним.
Довільна увага - це увага, пов'язане зі свідомо поставленою метою, з вольовими зусиллями. Рівень розвитку такої уваги характеризує не тільки спрямованість інтересів людини, але і її особистісні, вольові якості: адже якщо мимовільною увагою, так сказати, командують, розпоряджаються зовнішні об'єкти, то хазяїном довільної уваги є сама особистість. Формула тут проста: «Мені треба бути уважним, і я змушу себе бути уважним, незважаючи ні на що». [15;196]
Цей вид уваги тісно пов'язаний з волею людини й був вироблений у результаті трудових зусиль, тому його ще називають вольовим. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Таким чином, довільна увага якісно відрізняється від мимовільної. Однак, обидва види уваги тісно зв'язані один з одним, тому що довільна виникла з мимовільної.
Післядовільна увага подібна довільній, носить цілеспрямований характер і спочатку вимагає вольових зусиль, але потім людина “входить” у роботу: цікавими і значимими стають зміст і процес діяльності, а не тільки її результат. Послядовільною цей вид уваги був названий М.Ф. Добриніним . Наприклад, школяр, вирішуючи важке арифметичне завдання, спочатку додає до цьому певні зусилля. Він береться за це завдання тільки тому, що його потрібно зробити. Завдання важке і спочатку ніяк не вирішується, школяр увесь час відволікається. Йому доводиться повертати себе до рішення завдання постійними зусиллями волі. Але завдання стає усе більше й більше зрозумілим. Воно виявляється хоча й важким, але можливим для вирішення. Школяр усе більше й більше захоплюється ним, воно все більше захоплює його. Він перестає відволікатися: завдання стало для нього цікавим. Увага з довільної стала як би мимовільною. [17;307]