На етапі розвитку дошкільників поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.
Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.
На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.
Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.
Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.
З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.
У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.
Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.
Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім - однолітків, а згодом - і у власних очах.
Мотиви дошкільника набувають різну силу й значимість. Вже в молодшому дошкільному віці дитина порівняно легко може прийняти рішення в ситуації вибору одного предмету із декількох. Незабаром він уже може подолати свої безпосередні побудження, наприклад не реагувати на привабливий предмет. Це стає можливим завдяки більш сильним мотивам, які виконують роль "обмежувачів". Найбільш сильній мотив дошкільника - похвала, отримання нагороди. Слабкіший - покарання (у спілкуванні з дітьми це в першу чергу виключення з гри), ще слабкіше - власна обіцянка дитині. Вимагати від дітей обіцянок не лише марно, але і шкідливо, оскільки вони не виконуються, а ряд невиконаних завірень і клятв підкріплює такі особові межі, як необов’язковість і безпечність. Найслабкішою виявляється пряма заборона якихось дій дитини, не посилена іншими додатковими мотивами, хоча якраз на заборону дорослі часто покладають надії. Забороні безпосередніх спонукань дитини сприяє присутність дорослого або інших дітей. Спочатку дитині потрібно, щоб хтось був поруч, контролював його поведінку, а залишившись один, він поводиться більш вільно, імпульсивно.
Потім, у міру розвитку плану уявлень, він починає стримуватися при уявному контролі: образ іншої людини допомагає йому регулювати свою поведінку. Завдяки розвитку механізму супідрядності мотивів старші дошкільники легше організовують свої безпосередні бажання, чим молодші, але це завдання залишається досить складним впродовж всього періоду.
Найбільш сприятливі умови для підкорення спонукань дитини правилам поведінки, як вже відомо, створюються в ролевій грі. Життя дошкільника набагато різноманітніше, ніж життя в ранньому віці. Дитина включається в нові системи стосунків, новий вигляд діяльності. З'являються відповідно і нові мотиви. Це мотиви, пов'язані з самооцінкою, що формується, самолюбивістю - мотиви досягнення успіху, змагання, суперництва; мотиви, пов'язані з тими, що засвоюється в цей час моральними нормами, і деякі інші. Для розвитку різних не ігрових видів діяльності, значення яких зросте на наступному віковому етапі, особливо важливі інтерес до змісту діяльності і мотивація досягнення.
На прикладі мотивації досягнення виразно простежується зміна мотивації впродовж дошкільного віку. На мотивацію і ефективність виконуваних дітьми дій впливають ті окремі успіхи і невдачі, з якими вона стикається. Молодші дошкільники не особливо чутливі до цього шинника.
Найголовніший вплив в розвитку дитини - це вплив батьків та сім’ї.
У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.
Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії декількох основних чинників:
1. Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.
2. Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.
3. Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.
4. Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.
Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.
У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт, “таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій”. Тому дорослі повинні “завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості. ”.
Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж. - Ж. Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.
Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.
До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать:
- рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);
- забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я;
- кількість і склад (структура) сім'ї. Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є:
- громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;
- загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;
- місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;
- педагогічна культура батьків.
Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.
Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.