Базовим блоком дослідження нашої теми є поняття “ціннісні орієнтації”, своєрідна конструкція з слів “цінність” і “орієнтація”. Без чіткого уявлення про зміст цих понять неможливо вияснити сутність ціннісних орієнтацій, їх функцій і місця в структурі розвитку особистості.
На інтуїтивному рівні розуміння цінності, орієнтації і ціннісних орієнтацій не викликає особливих труднощів. Не важко уявити, що цінності – це продукти і об’єкти, які мають важливе значення для індивідуального і (чи) групового благополуччя, орієнтації – це спрямованість психіки на певні предмети і об’єкти, а ціннісні орієнтації – це певні переконання, що саме ці предмети і об’єкти є важливими чи правильними для задоволення тих чи інших індивідуальних та групових потреб, інтересів, до яких потрібно прагнути.
Поняття “ціннісні орієнтації” перебуває в тісному зв’язку з поняттям “цінність”. До проблеми цінностей зверталося багато найвідоміших авторів філософської і соціальної думки: Арістотель, Конфуцій, Т.Гоббс, Б.Спіноза, І.Кант, І.Бентам, Р.Лотце, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, Г.Коген, М.Гартман, М.Шелер, Ф.Ніцше, В.Соловйов, М.Бердяєв, М.Лосский, А.Тойнбі, П.Сорокін, В.Дільтей, Е.Дюркгейм, М.Вебер, У.Томас, Ф.Знанецькі, Т.Парсонс. Вивчення і аналіз літератури про ціннісні орієнтації показує, що в загальній і соціальній психології щодо індивідуальних цінностей, як і в філософії, етиці, мікросоціології щодо надособистісних цінностей, панує розмаїття підходів. Саме слово “цінність” використовується різними авторами в зовсім різних і навіть протилежних значеннях. Наявність у цінностях різних аспектів констатується ще в радянській енциклопедичній літературі [7].
Визначаючи поняття цінності Я.Щепанський писав, що цінністю можна називати будь-який матеріальний чи ідеальний предмет, ідею чи соціальний інститут, предмет реальний чи ідеальний, по відношенню до якого індивіди чи спільності виробляють установку поваги, приписують цьому предмету впливову роль в своєму житті і прагнення його досягнення відчувають як примушення. Цінності – це ті предмети чи стани речей, які гарантують індивідам і групам психічну рівновагу, дають задоволення, викликають почуття добре виконаного обов’язку, чи ті предмети, які необхідні для підтримки внутрішньої згуртованості групи. Цінністю є також досконалість в діяльності. Цінності, виступаючи в якості регуляторів людських дій дозволяють оцінювати чужі вчинки, служать основою оцінки соціальної придатності члена групи, а отже, впливають на соціальну ієрархію і на принципи соціального співжиття [2].
Останніми роками дедалі частіше не розмежовуються поняття “цінність” і “вартість”. Ця традиція слововжитку виходить з англомовних і німецькомовних культур, в яких цінність як основний елемент, фундамент культури інколи позначається тим самим словом, що і економічне поняття “вартість”. Яскравим прикладом цього є класичне визначення соціальної цінності У.Томасом і Ф.Знанецьким як будь-якого факту, що має доступний для членів певної соціальної групи емпіричний зміст і значення, виходячи з яких він є або може стати об’єктом діяльності [3]. Факт підміни поняття “цінність” поняттям “вартість” пояснюється тим, що зріс доступ до західноєвропейської літератури і в тому числі до творів мислителів з української діаспори, в яких закріпився саме такий спосіб позначення цього поняття. Парадигма цінності, орієнтації та ціннісної орієнтації, з якої ми розпочали аналіз є узагальненням визначення цих понять експериментальною групою студентів, що засвідчує практичний підхід молоді до теоретичних проблем. Витоки такого підходу Г.П.Вижлєцов знаходить в творчості Т.Гоббса, який першим поставив питання про суб’єктивність, відмінність цінностей, адже “те, що одна людина називає мудрістю, друга називає страхом; одна називає жорстокістю, а друга – справедливістю… тощо” [4]. Цінність людини, за Гоббсом, подібна до всіх інших речей, це її ціна, тобто вона заслуговує стільки, скільки можна дати за користування її силою, і тому є річчю не абсолютною, а як і така, що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншої людини що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншої людини. Тут аж ніяк не знаходить підтвердження думка, що цінність – благо, яке існує заради нього самого .
За логікою І.Е.Бекешкиної соціальні цінності – це цілі високого рівня узагальнення. “Це – життєві, моральні та естетичні імперативи (тобто вимоги), які вироблені людською культурою і визнаються в суспільстві як загальнозначущі” .
Підґрунтя для постановки проблеми цінностей заклав І.Кант, показавши істотну відмінність між предметами чуттєвого досвіду та надчуттєвими предметами.
Для вчення Канта характерною є автономність моральних цінностей; мораль існує в розумі і з неї виникає ціль, яка сама по собі має “абсолютну цінність” – особистість кожної окремої людини. Усе інше є відносною цінністю, як засоби досягнення цілі . Проте предметом вивчення цінності стали з часу проголошення Ф.Ніцше принципу переоцінки всіх цінностей. У визначенні Ніцше “цінність – це найвища кількість влади, яку людина в стані собі засвоїти” . Він розкрив відмінність цінностей і принципів їх організації стосовно різних історичних епох і різних людських спільнот. “І справді, - пише В.Г.Нестеренко, - один і той самий предмет, одна і та сама подія залежно від історичної ситуації, стосовно інтересів різних груп людей може мати, а може й не мати цінності... Цінність є змішаною, “необов’язковою” й разом з тим стало приналежною, “обов’язковою” визначеністю предмета. То що ж тоді таке цінність?” І далі визначивши поняття “смисл” як точки поєднання людини зі світом, Нестеренко визначає цінності як узагальнені смисли, незалежно від ступеня їх узагальненості .
Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як суб’єктивну значущість певних явищ реальності з точки зору людини, суспільства та їх потреб. Чим же цінність в такому разі відрізняється від простої корисності – запитує В.Малахов. Відповідь напрошується сама собою. Нічим, адже все замикається на власних потребах людського суб’єкта. Щодо ставлення до інших як до рівнопорядкових собі суб’єктів, то відповіді це визначення цінності не дає.
Соціологи Девід Джері і Джулія Джері визначають цінності (англ. – values) як етичні ідеали і переконання та основні переконання і цілі окремої особи або суспільства. Вони зазначають, що цей термін дуже часто використовується для виявлення відмінності “... наукового знання від “цінностей”, особливо там, де “етичні” ідеали, повинність і т.д. не приймаються як “наукові” чи здатні коли-небудь стати такими” Щодо розкриття сутності поняття “цінність” у психологічній науковій літературі, то дуже слушним є зауваження російського психолога Ф.Ю.Василюка, який наприкінці 90-х років писав: “Коли знайомишся з спробами психологічної науки, відповісти на питання, що є цінність, часто складається враження, що головне прагнення цих спроб – звільнитися від цінності як самостійної категорії і звести її до емоційної значущості, норми, установки і таке інше. Але цінність очевидно не вміщується у вузькі рамки цих понять, у ній приховується якась таємниця” . І все ж до проблем цінностей, ціннісних орієнтацій чи то спрямованості особистості зверталися такі психологи як В.Вундт, К.Левін, А.Мейнонг, Й.Крейбиг, Б.Скіннер, Дж.Роттер, З.Фройд, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм, К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Оллпорт, В.Франкл, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтєв, Б.Г.Ананьєв, Д.М.Узнадзе, Л.І.Божович, Г.С.Костюк, В.М.Мясищев, Л.С.Виготський, В.О.Ядов, І.С.Кон, Б.Д.Паригін, Г.М.Андреєва, В.С.Мухіна, О.О.Бодалєв, Г.Г.Ділігенський, Ф.Ю.Василюк, Б.С.Братусь, Б.В.Зейгарник, Д.О.Леонтьєв, О.Г.Асмолов і багато інших.
Відомий американський психолог Артур Ребер, термін “цінність” розкриває в трьох значеннях.
У першому – як якість чи властивість предмета, яка робить його корисним і бажаним. Він звертає увагу на прагматичний аспект, що домислюється у цьому визначенні – цінність предмета визначається його роллю в соціальній взаємодії, а сам по собі предмет не має ніякої цінності.
Друге – характеризує цінність як абстрактний і загальний принцип, відносно моделей поведінки в межах певної культури чи суспільства, який, через процес соціалізації, члени цього суспільства розглядають як дуже значущий. Це соціальні цінності. Вони формують центральні принципи, навколо яких можуть інтегруватися індивідуальні і соціальні цілі. Класичні приклади – свобода, справедливість, освіта тощо.
Третє тлумачення цінності відноситься до сфери економіки. Цінність – чиста вартість предмета, яка визначається тим, що за нього можна одержати в обмін на інші товари чи деякі засоби розрахунків, зазвичай гроші. Це значення, об’єднане першим значенням, дуже близьке до значення терміну корисності.
Класифікація цінностей характеризується значним розмаїттям. В філософській і психологічній літературі зустрічається опис таких ієрархій головних цінностей: діонісійської, в центрі якої зручності життя, комфорт і споживання; геркулесівської – владарювання; прометеївської – альтруїзм; апполонічної – пізнання, творчість; сократівської – самопізнання, саморозвиток і самовдосконалення.
В марксистській традиції цінності класифікували за рівнем суспільного буття і суспільної свідомості. За таким принципом в 60-х роках побудована ієрархія цінностей В.П.Тугаріновим, який відзначав, що цінності є благами життя і культури людей певного суспільства чи класу в якості дійсності чи ідеалу і поділяє їх на матеріальні, соціально-політичні та духовні.
В цей же час з’явилася класифікація цінностей за відношенням до людини, до її потреб і відповідний поділ на цінності предметні і цінності свідомості, або ціннісні уявлення.
В соціологічному аспекті цінності типологізуються як регулятори діяльності. Наприклад, болгарський дослідник цієї проблеми В.Момов поділяв цінності на існуючі чи наявні, актуальні та цільові чи мислительні, бажані, можливі. Серед цільових він виділяв цінності-ідеали, цінності-бажання і нормативні цінності.