Смекни!
smekni.com

Підліткова агресія (стр. 2 из 3)

Пізніше, до кінця підліткового віку, з'являється потреба у близькому другі, виникають особливі моральні вимоги до дружніх взаємин: взаємна відвертість, взаєморозуміння, чуйність, уміння зберігати таємницю. «Спорідненість підліткових душ» з віком стає все більш значущим чинником та визначає особисті взаємини підлітків. Оволодіння моральними нормами складає найважливіші особистісні якості, набуті у підлітковому віці.

До кінця цього віку у підлітків виникає інтерес і до протилежної статі, прагнення подобатися і, як наслідок цього, з'являється підвищена увага до своєї зовнішності, одягу, манери поведінки. На початку інтерес до людині іншої статі нерідко набуває характерне для підлітків незвичайне зовнішнє вираження. Хлопчаки починають задирати дівчаток, вони в свою чергу скаржаться на хлопчаків, самі доставляють їм неприємності, однак така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим і іншим доставляє, напевно, справжнє задоволення. Пізніше характер міжстатевих стосунків змінюється, з'являються сором'язливість, скутість і боязкість, які іноді супроводжуються збереженням «дивної зовнішньої атрибутики в поведінці: показна байдужість, зневажливе ставлення до протилежної статі і т. п. Всі ці симптоми характерні для дітей, які навчаються вже в V–VI класах. У цей час дівчаток, які в підлітковому віці починають прискорено фізично розвиватися, вже хвилює, хто і кому подобається, хто на кого і як дивиться, хто з ким товаришує і т.д.

В VII–VIII класах між хлопчиками та дівчатками з'являються більш романтичні відносини, вони починають писати один одному записки, призначають побачення, разом гуляють по вулицях, ходять в кіно. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати краще, з'являється потреба до самовдосконалення. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням.

2. Поняття агресії, агресивності. Види агресії

Поняття «агресія» і «агресивність» несинонімічні. Під агресивністю надалі ми будемо розуміти властивість особистості, що виражається в готовності до агресії. Таким чином, агресія є сукупність певних дій, що завдають шкоди іншому об'єкту, тоді як агресивність – це особистісна особливість, Вира-лишнього в готовності до агресивних дій щодо іншого.

Кроком вперед у вирішенні проблеми, пов'язаної з оцінкою агресивності, можна вважати фроммовську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два види агресії: доброякісну і злоякісну (Е. Фромм, 1994 р.). Доброякісна агресія є біологічно адаптивною, сприяє підтримання життя і перед-ставлять собою реакцію загрозу вітальним інтересам. Злоякісна агресія не є біологічно адаптивною, не пов'язана з збереженням у подальшому житті, не пов'язана із захистом вітальних інтересів.

3. Типологія агресивної поведінки підлітків

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особистісних характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, духовних запитів, вузькість і нестійкість інтересів, у тому числі і пізнавальних. У цих дітей, як правило, низькі рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, нерозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними конфліктами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, що регулюють поведінку.

Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Тому розкриття причин і характеру агресивності підлітків вимагає проведення певної класифікації, умов типології.

Великі матеріали, здобуті, по-перше, на основі аналізу шкіл, по-друге, в процесі проведення тестування, дозволили скласти вихідні психологічні характеристики, що дали можливість умовно виділити чотири групи підлітків на основі певного типу поведінки, з урахуванням спрямованості їх особистості.

Першу групу підлітків характеризує стійкий комплекс аномальних, аморальних, примітивних потреб, прагнення до споживчого проведення часу, деформація цінностей і відносин. Егоїзм, байдужість до переживань інших, неуживчивість, відсутність авторитетів є типовими особливостями цих дітей. Вони егоцентричні, цинічні, озлоблені, грубі, запальні, забіякуваті. У їх поведінці переважає фізична агресивність.

Другу групу складають підлітки з деформованими потребами, цінностями. Маючи більш-менш широке коло інтересів, вони відрізняються загостреним індивідуалізмом, бажанням зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких, молодших. Їх характеризує імпульсивність, швидка зміна настрою, брехливість, дратівливість. У цих дітей перекручені уявлення про мужність, товариськість. Їм доставляє задоволення чужий біль. Прагнення до застосування фізичної сили виявляється у них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіший за них.

Третю групу підлітків характеризує конфлікт між негативними і позитивними потребами, цінностями, відносинами, поглядами. Вони відрізняються однобічністю інтересів, пристосованістю, брехливістю. Ці діти не прагнуть до досягнень, успіху, апатичні. В їхній поведінці переважають непряма і вербальна агресивність.

В четверту групу входять підлітки, які відрізняються слабо деформованими потребами, але в той же час, відсутністю певних інтересів і вельми обмеженим колом спілкування. Вони безвладні, недовірливі, уникають сильніших товаришів. Для цих дітей типові боягузтво і помста. В їх поведінці переважають вербальна агресивність і негативізм.

4. Рекомендації щодо зняття агресивного стану

З агресивним дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах, тим самим ви «підключаєтеся» до порушення цих же тонів і провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дозволяє дитині перемкнутися й почати слухати вас. Особливо важливо при цьому визнати право дитини обурюватися і викидати свою енергію різними способами. Після такого визнання дитина почне до вас прислухатися, і тоді у вас є шанс допомогти їй освоїти більш прийнятні методи «виходу» агресивних імпульсів.

Агресивні прояви можна знімати за допомогою деяких вправ. Діти добре освоюють їх у тому випадку, якщо агресивність насправді приносить таким дітям безліч проблем і вони усвідомлюють це. Наприклад, можна навчити дитину концентрувати увагу в момент імпульсу у своїх руках і навмисне стискати кулаки з певним зусиллям. Гіпернапруга неминуче змінюється релаксацією м'язів. І якщо агресія не проходить зовсім, то тепер вона стає керованою.

Добре допомагає агресивним дітям і психофізичні тренування. Навичка виконання вправи «левітація рук» допомагає знизити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою у критичних ситуаціях.

Однак найголовніше – створити для дитини такі умови життя, де б їй демонструвалися зразки миролюбних відносини між людьми, були відсутні б негативні приклади агресивної поведінки. Виховання на принципі співробітництва – це головна умова запобігання агресивності.

5. Навчання агресивних дітей способам вираження гніву в прийнятній формі

підліток агресія поведінка гнів

Оскільки поведінка агресивних дітей часто є деструктивною і сповненою непередбачуваних емоційних спалахів, проблема навчання дитини прийнятним способам вираження гніву – одна з найбільш гострих і важливих проблем, що стоять перед дорослими.

Що таке гнів? Це почуття сильного обурення, яке супроводжується втратою контролю над собою. Термін «гнів», що вживається на Русі, починаючи з XI століття, походить від слова «гній». Так називали стан хворого, тіло якого було вкрите гнійними ранами. Пізніше у слова «гнів» з'явився синонім «лють».

На думку Вірджинії Н. Квінн (2000) існує чотири основних способи вираження гніву:

1. Прямо (вербально або невербально) заявити про свої почуття, при цьому даючи вихід негативним емоціям.

2. Висловити гнів в непрямій формі, зганяючи його на людину або предмет, який представляється розгніваному безпечним. Не відреагувавши відразу, людина рано чи пізно може відчути необхідність виплеснути гнів з себе. Але не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто «підвернеться» під руку, хто слабший і не зможе дати відсіч. Таке вираз гніву отримало назву переносу.

3. Стримувати свій гнів, «заганяючи» його всередину. У цьому випадку переважно накопичуються негативні почуття, які будуть сприяти виникненню стресу. Керролл Изард (К.Е. Изард, 1999) публікує клінічні дані, отримані Холтом, які свідчать про те, що якщо людина постійно пригнічує свій гнів, він більше схильний до ризику психосоматичних розладів. На думку Холта, невиражений гнів може стати однією з причин таких захворювань, як ревматичний артрит, кропив'янка, псоріаз, виразка шлунка, мігрень, гіпертонія та ін.

4. Затримувати негативну емоцію до моменту її настання, не даючи їй можливості розвинутися, при цьому людина намагається з’ясувати причину гніву і усунути її в найкоротший термін.

В нашій практиці при навчанні агресивних дітей конструктивним способам вираження гніву ми використовуємо два напрями, описані В. Кван: вчимо дітей прямо заявляти про свої почуття і виражати гнів в непрямій формі, за допомогою ігрових прийомів.

Багато авторів вважають, що одним із найкращих способів вираження гніву є пряме висловлювання своїх почуттів людині, яка стала джерелом гніву. Так, Р. Кемпбелл (1997) радить виражати гнів прямо, словесно і у ввічливій формі. Якщо ж це неможливо, то краще все ж досягти примирення і порозуміння з партнером по спілкуванню. А щоб гнів або образа не залишилися невідреагованими, дорослі можуть поділитися своїми почуттями з друзями, рідними, а діти – з батьками.