1) генетичні методи вивчення особистості, що формується
2) методи дослідження установок і диспозицій особистості, надситуативної активності, рівня домагань і ін.
В психології показано, що дані, отримані при дослідженні особистості як індивідуальності, не можна безпосередньо перенести на характеристики особистості як суб'єкта міжособових відносин: індивідуально-типове виступає істотно по-різному залежно від рівня розвитку тієї спільності, в якій інтегрована особистість.
В другому аспекті, у зв'язку з цим, використовуються соціально-психологічні методи дослідження особистості в групах: соціометрія, референтометрія, прийоми вивчення рольової поведінки і ін.
В третьому аспекті побудова і використовування методів дослідження особистості виступає як всередині, так і за межами міжіндивідуальної взаємодії (ідеальна продолженість суб'єкта в інших людях — персоналізація) і ін.
В рамках цієї орієнтації складається особливий принцип дослідження особистості: метод відображеної суб’єктності — аналіз особистості індивіда через його представленість в життєдіяльності інших людей, в їх мотиваціях і ін.
В психоаналізі разом з традиційними використовуються власні методи, основні з яких: метод асоціативний, метод аналізу снів, метод аналізу помилок, методи социометричні, методи психоісторичні.
Стандартизований метод дослідження особистість (СМДО)створений на основі особового багатофазного опитувальника з урахуванням орієнтація на дослідження психічної норми. Включає як повний, так і скорочений варіанти; порівняно з опитувальником, змінений як зміст, так і назви базисних шкал, що носили раніше клінічний характер:
1) надконтроль;
2) песимізм;
3) емоційна лабільність;
3) імпульсивність;
4) ригідність;
5) тривожність;
6) оригінальність;
5) оптимістичність [19, 219].
Тим самим отримана можливість не тільки виявлення індивідуальних властивостей особистості в нормі і патології, не і фіксації тієї області надмірно виражених рис вдачі, що знаходяться на межі нормального і психопатичного розвитку, — акцентуації характеру.
Широко поширений в різних сферах психологічних досліджень, метод з високою достовірністю виявляє індивідуально-особові особливості, тип реагування на стрес, спрямованість і спонукальну силу мотивації, захисні і компенсаторні механізми і цілий ряд інших властивостей особистості. Математична база формальних показників методики сприяє її успішному застосуванню у сфері комп'ютерної психодіагностики.
1.3. Риси особистості в психології
Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. Їх обов'язкові властивості:
1) ступінь вираженості у різних людей;
2) трансситуативність — виявляемість в будь-яких ситуаціях;
3) потенційна вимірність — доступність вимірюванню за допомогою спеціально розроблених опитувальників і тестів
В експериментальній психології особистості якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність [19, 589].
Рису особистості слід розуміти як стійку схильність (диспозицію) до певної поведінки, що склалася або через наявність певних потреб, мотивів або інтересів, або через наявність певних схильностей (установок, звичок) — стильових особливостей поведінки. Таким чином, один і той же поведінковий прояв в одному випадку може бути результатом впливу мотиваційної риси, в іншому — результатом впливу стильової риси, в третьому — результатом їх сумісного злагодженого впливу.
Розглянемо, наприклад, таку рису, як «замкнутість». Вона може бути результатом потреби в «самоті», в прагненні людини побути одній і «з самим собою». А може бути, вона виникає як наслідок відсутності комунікабельності (товариськості) — стильової риси, обумовлюючої трудності в спілкуванні, встановленні контакту з малознайомими людьми.
В другому випадку дитина може щиро бажати спілкуватися, але її стильові особливості заважають їй в цьому. Таким чином, по одному-єдиному вчинку (поведінковому симптому) ми явно не можемо судити про те, якого роду риса визначила цей вчинок — мотиваційна або стильова.
Це тим більше неможливо, коли ми маємо справу не стільки з поведінкою, обумовленою зовнішніми стимулами, скільки з повнокровною психічною діяльністю, спонтанною активністю людини, обумовленою безліччю різних внутрішніх чинників [13, 68].
Висновки до розділу 1
Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості. Єдність суб'єктних і об'єктних дослідницьких орієнтацій досягається в рамках діяльносного трактування особистості, яке витікає з взаємозв'язку стабільного і динамічного в свідомості і діяльності.
Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. В експериментальній психології особистість якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність.
Психодіагностика — це область психологічної науки і одночасно найважливіша форма психологічної практики, яка пов'язана з розробкою і використовуванням різноманітних методів розпізнавання індивідуальних психологічних особливостей людини. Психодіагностику слід вважати найважливішим засобом забезпечення так званого «зворотного зв'язку» — засобом інформаційного забезпечення будь-якої педагогічної дії.
В психології психодіагностика служить своєрідним мостом між наукою і практикою: наукою про індивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного діагнозу.
Розділ 2. експериментально-психологічне дослідження особливостейрис особистості
2.1. Обгрунтовування і характеристика методик дослідження рис особистості
Методика «Вивчення ригідності мислення»
Шкали: ригідність мислення
Призначення тесту
Ригідність – це інертність, негнучкість мислення, коли необхідно перемкнутися на новий спосіб вирішення задачі. Інертність мислення і пов'язана з нею тенденція до переваги репродуктивного, до уникнення ситуацій, в яких потрібно шукати нові рішення – важливий діагностичний показник і для визначення типологічних особливостей нервової системи (інертність нервової системи), і для діагностики особливостей розумового розвитку дитини.
Дана методика годиться для школярів, починаючи з першого класу, і може використовуватися як індивідуально, так і в групі. Експериментальний матеріал складають 10 простих арифметичних задач. Випробовувані письмово вирішують задачі, починаючи з першої.
Інструкція до тесту Перед виконанням завдання педагог звертається до дітей із словами: «На бланку є десять задач, для вирішення яких вимагається виконати елементарні арифметичні операції. Безпосередньо на бланку записуйте застосовані вами послідовно для вирішення кожної задачі (від 1 до 10). Час рішення обмежений».
Тест
1. Дано три судини – 37, 21 і 3 л. Як відміряти рівно 10 л води?
2. Дано три судини – 37, 24 і 2 л. Як відміряти рівно 9 л води?
3. Дано три судини – 39, 22 і 2 л. Як відміряти рівно 13 л води?
4. Дано три судини – 38, 25 і 2 л. Як відміряти рівно 9 л води?
5. Дано три судини – 29, 14 і 2 л. Як відміряти рівно 11 л води?
6. Дано три судини – 28, 14 і 2 л. Як відміряти рівно 10 л води?
7. Дано три судини – 26, 10 і 3 л. Як відміряти рівно 10 л води?
8. Дано три судини – 27, 12 і 3 л. Як відміряти рівно 9 л води?
9. Дано три судини – 30, 12 і 3 л. Як відміряти рівно 15 л води?
10. Дано три судини – 28, 7 і 5 л. Як відміряти рівно 12 л води?
Обробка і інтерпретація результатів тесту
Задачі 1-5 можуть бути вирішені тільки шляхом послідовного віднімання обох менших чисел з більшого. Наприклад: 37 – 21 – 3 – 3 = 10 (перша задача) або 37 – 24 – 2 – 2 = 9 (друга задача) і ін. Вони мають тільки одне рішення (тобто рішення їх завжди раціонально).
Критерієм же раціональності рішення задач 6-10 є використовування мінімального числа арифметичних дій – двох, одної або жодної (тобто відразу дається відповідь).
Ці задачі можуть бути вирішені яким-небудь іншим, більш простим способом.
Задача 6 може бути вирішений так: 14 – 2 – 2 = 10.
Рішення задачі 7 взагалі не вимагає обчислень, оскільки для того, щоб відміряти 10 л води, достатньо скористатися наявною судиною в 10 л.
Задача 8 допускає і таке рішення: 12-3 = 9.
Задача 9 може бути вирішена і шляхом складання: 12 + 3 = 15.
І, нарешті, задача 10 допускає тільки одне, але інше рішення: 7 + 5 = 12.
Шкала самоповаги Розенберга
Шкали: самоповага
Призначення тесту
Діагностика рівня самоповаги випробовуваного.
Опис тесту
Опитувальник створювався і використовувався як одновимірний, хоча, проведений пізніше, аналіз чинника виявив два незалежні фактори: самоприниження і самоповага.
Самоповага існує і у відсутність самоприниження, і разом з ним, в останньому випадку вона виступає в захисній функції. Опитувальник має добру надійність і конструктивну валідність.
Показники по опитувальнику пов'язані з депресивним станом, тривожністю і психосоматичними симптомами, активністю в спілкуванні, лідерством, відчуттям міжособової безпеки, відношенням до випробовуваного його батьків.
Інструкція до тесту
Визначте, наскільки ви згодні або не згодні з приведеними нижче твердженнями, використовуючи для цього наступну шкалу:
a) – повністю згоден;
b) – згоден;
c) – не згоден;
d) – абсолютно не згоден.
Тест
1. Я відчуваю, що я гідна людина, принаймні, не менше, ніж інші.
2. Я завжди схильний відчувати себе невдахою.
3. Мені здається, у мене є ряд добрих якостей.
4. Я здатний дещо робити не гірше, ніж більшість.
5. Мені здається, що мені особливо нічим гордитися.
6. Я до себе добре відношуся.
7. В цілому я задоволений собою.