Важливе значення в процесі виявлення неправди в показаннях має пред'явлення речової інформації. Як така речова інформація руйнує продуману допитуваним логіку неправди і змушує його шукати нові пояснення чи відмовлятися від повідомленого через його очевидну необґрунтованість. Неправда, пов'язана з наміром допитуваного уникнути відповідальності або пом'якшити власну долю, має свою психологію, що передбачає викладення або умовчання про ті чи інші обставини в такому плані, який створює певне психологічне налаштування у слідчого (ві¬ру в щирість показань, каяття, неможливість вчинення певних дій конкретною особою з етичних міркувань, обмову допитуваного з боку інших осіб — свідків або обвинувачених). Продумана позиція того, хто повідомляє неправду, котрий намагається справити на слідчого психологічний вплив, на тлі якого розвивається викладення, іноді досягає мети. У цьому разі залишаються нез'ясованими деякі обставини, спотворюється перспектива встановлення істини у справі, піддається сумніву доведеність певних фактів. Тому встановлення неправди в показаннях і подолання можливих наслідків — одне із завдань слідчого в процесі допиту.
В установленні психологічного контакту в конфліктній ситуації велике значення має рефлексивне управління, мета якого охоплює найближчий (власне встановлення контакту) і перспективний (одержання інформації від допитуваного) плани. Залежно від процесуального становища допитуваної особи і мотивів, що визначають спрямованість інформації, яку вона повідомляє, встановлення психологічного контакту нерідко відбувається в різні періоди допиту (на початку допиту при встановленні особи допитуваного, у процесі одержання від неї інформації). Ключем до встановлення психологічного контакту є визначення мотиву показань, що даються допитуваним. Це дозволяє слідчому у багатьох випадках зрозуміти його психологічну налаштованість і спрямувати її в необхідне русло шляхом роз'яснення важливості одержуваної від нього інформації, етичних вимог, що ставляться до допитуваного в зв'язку з його роллю у відправленні правосуддя, розкритті та попередженні злочинів. Процес формування показань. Знання психологічних закономірностей формування показань сприяє ефективній тактиці допиту та оцінці одержаної інформації. Розуміння складного механізму формування показань визначає можливість виявлення та усунення в них помилок (перекручень).
Процес формування показань традиційно поділяється на три стадії: сприйняття, запам'ятовування та відтворення. Існують й інші думки щодо стадійності цього процесу (про наявність п'яти, шести чи дванадцяти стадій). Аналіз таких підходів свідчить про їх більш деталізований характер. Сприйняття є першою стадією формування показань. У психології сприйняття розглядають як відображення людиною предмета чи явища в цілому при його безпосередньому впливі на органи чуттів. Розрізняють зорове, слухове, смакове, нюхове сприйняття та сприйняття дотику. Сприйняття відрізняється від відчуттів (створюється цілісний образ) як більш високий ступінь пізнання. На процес сприйняття допитуваного впливають дві групи чинників: 1) об'єктивні (зовнішні умови сприйняття та особливості власне об'єктів, що сприймаються); 2) суб'єктивні (особливості особи, яка сприймає). Об'єктивні чинники — освітленість об'єкта, що сприймається, відстань, на якій сприймається об'єкт чи подія; швидкість події; погодні умови (дощ, сніг та ін.). Такі чинники впливають на сприйняття і весь процес формування показань. Суб'єктивні чинники охоплюють: стан органів чуттів (глухота, дальтонізм тощо), психічний стан особи, спрямованість уваги, схильність до фантазування та ін. Існує емоційний чинник сприйняття. Сприймає не ізольоване око, не вухо саме по собі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.). Емоції надають виразності, яскравості подіям чи об'єктам, що сприймаються (С. Рубінштейн).
Різним буде сприйняття у людини залежно від того, є вона учасником чи жертвою злочину, стороннім спостерігачем (очевидцем) або родичем потерпілого. З цим пов'язана інтерпретація сприйнятого. Емоції можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість можуть поліпшити якість сприйняття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникнення своєрідних перекручень. Зокрема, страх породжує гіперболізацію (перебільшення) сприйнятого. У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість (умисність чи неумисність сприйняття). Під час вчинення злочинів у більшості випадків мають справу з неумисним (мимовільним) сприйняттям. Хоча більш повним і точним є умисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійне сприйняття. У психології професійне сприйняття пов'язують з аперцепцією (від лат. ad: до іperceptio: сприймаю — властивість психіки людини, що полягає у залежності сприймання предметів та явищ навколишнього середовища від попереднього досвіду). У процесі сприйняття можуть виникати помилки. Прогалини сприйняття заповнюються нашаруваннями (фантастичного характеру). Існують також ілюзії сприйняття (рис. 7). Ілюзія (від лат. illusio — помилка, омана) — це неадекватне відображення об'єкта, який сприймається. На процес сприйняття впливають установки (при поставленні завдання). Так, було проведено експеримент, коли двом різним групам студентів-психологів запропонували один і той самий портрет людини.
У першому випадку була дана установка про те, що це відомий вчений, і пропонувалося за зовнішніми даними його обличчя скласти соціально-психологічний портрет. У другому випадку при тому самому завданні загальна установка стосувалася того, що це особливо небезпечний рецидивіст. Результати показали, що студенти називали психологічні якості згідно з одержаною установкою. Схожий психологічний експеримент провів О. Бодальов. Групі дорослих випробуваних були по черзі показані фотографії молодої людини і літнього чоловіка. Особам, щодо яких проводився експеримент, запропонували переглянути кожну з фотографій протягом п'яти секунд, а потім вони повинні були словесно відтворити вигляд людини, яку вони щойно бачили. Показ фотографій супроводжувався установкою-характеристикою зображених на них осіб. Установками, що передували показу фотографії, були: «злочинець», «герой», «письменник», «учений». Пропонувалися різні словесні портрети тих самих осіб, що свідчать про значний вплив установки на сприйняття осіб, щодо яких проводився експеримент: «Цей звірюга щось хоче зрозуміти. Розумно дивиться, не відводячи погляду.
Стандартне бандитське підборіддя, мішки під очима, фігура масивна, старіюча, відкинута уперед» (автор «портрета» — І. Установка — злочинець). «Людина морально занепала, дуже озлоблена. Неохайно одягнена, незачесана. Можна думати, що чоловік, до того як стати злочинцем, був службовцем чи інтелігентом. Дуже злий погляд» (автор «портрета» — К. Установка — злочинець). 1 Цей експеримент було показано у науковому фільмі «Я та інші». «Молода людина років 25-30. Обличчя вольове, мужнє, з правильними рисами. Погляд дуже виразний. Волосся скуйовджене, чоловік неголений; комір сорочки розстібнутий. Мабуть, це «герой» якоїсь сутички, хоча в нього і не військова форма (одягнений у картату сорочку)» (автор «портрета» — Г. Установка — герой). «Дуже вольове обличчя. Очі, які «нічого не бояться», погляд з-під лоба. Губи стиснуті, відчуваються душевна сила і стійкість. Вираз обличчя гордий» (автор «портрета» — М. Установка — герой). «Портрет чоловіка близько 50-53 років. Відкрите обличчя, крупні риси. Сиве, вірніше, сивіюче, волосся; чоло опукле, з горизонтальними зморшками. Дуже виразні очі, які зазвичай бувають у розумних, проникливих людей. Навколо очей безліч дрібних зморшок, що надають обличчю дещо лукавого виразу. Здається, що ця людина при зустрічі обов'язково почне з жарту. Нижню частину обличчя не пам'ятаю. Запам'яталися руки — невеликі, неробочі, вкриті волоссям. Портрет письменника... Мені здається, що це обличчя людини, яка любить дітей і пише для них. Судячи з невимушеного вигляду, він звик позувати, напевно, це відомий письменник.
Ще раз хочеться підкреслити, що найбільше запам'ятовуються в портреті очі. Людина з такими очима, мабуть, добре знає і любить життя, людей... » (автор «портрета» — В. Установка — письменник). «Чоловік років шістдесяти, лисий, з цигаркою в руці. Риси обличчя крупні, правильні. Голова велика, чоло високе і широке, справжнє чоло вченого. Погляд і вираз обличчя вченого говорять про те, що він напружено і болісно вирішує якусь проблему» (автор «портрета» — Д. Установка — учений)1. Ще один приклад. Австралійський психолог Пауль Р. Уїлсон довів, що зріст людини в очах сторонніх не завжди дорівнює фактичному. Уїлсон представив п'ятьом різним групам студентів Мельбурнського університету одного і того самого чоловіка, щораз привласнюючи йому нові звання і титули, а потім просив студентів визначати на око його зріст. Результати виявилися вражаючими. Коли людину представляли як студента, зріст незнайомця досягав у середньому 171 см, але тільки-но його назвали асистентом кафедри психології, його зріст піднявся до 178 см. При званні «старший лектор» зріст перевищив 180 см. А зріст «професора» дорівнював 184 см.
Існують особливості сприйняття зовнішніх ознак людини залежно від віку особи, яка сприймає. Тенденції зміни обсягу і якості інформації про зовнішність людини було досліджено в таких вікових групах: 7-8, 10-11, 11-12, 13-14, 14-15, 17-18 років і у віці від 21 до 26 років (дослідження О. Бодальова). Встановлено три основні закономірності: 1) з віком при словесному відтворенні вигляду людини, яка сприймається, у створюваний портрет дедалі частіше включаються як істотні ознаки компоненти, що створюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності порівняно з відсотком фіксувань і відображень дітьми 7-8 років зростає майже в 2,2 рази; 2) відсоток фіксувань особливостей експресії до 21-26 років порівняно з відсотком фіксувань цієї сторони учнем першого класу збільшується майже в 3,6 рази; 3) з віком неухильно зменшується включення в «портрет» людини, яка сприймається, опису елементів, що становлять оформлення зовнішності людини.