Смекни!
smekni.com

Залежність схильності до суїциду від соціометричного статусу старшокласників (стр. 3 из 11)

Така методичність може бути дуже небезпечною, особливо якщо рішення зробити суїцид вже ухвалене. Обдаровані діти можуть піти на цей відчайдушний крок тільки тому, що вони ухвалили таке рішення і ніякого іншого не існує.

Але і старшокласники з поганою успішністю в школі, підлітки, яким вчитися важко і тому вони мають погану успішність, часто страждають від низької самооцінки і, як наслідок, впадають в депресію. І те, і інше може привести до суїциду. Оскільки в класі такі учні стикаються з особливими труднощами, вони знаходяться в стані підвищеного стресу. Їх самооцінка постійно страждає від уїдливих, колючих зауважень їх однокласників і вчителів, тому у них може виникнути відчуття, що вони ніколи нічого не доб'ються. Всім хочеться, щоб їх любили вчителі і однокласники, – відсутність такої любові може стати важким тягарем, позбавитися від якого підліток зможе, лише удавшись до відчайдушних заходів. Тому соціометричний статус старшокласника у школі є одним з показників психологічних особливостей учня, які можуть сприяти виникненню депресії, поганих відносин з однолітками, та стати чинниками, які сприяють схильності старшокласника до суїциду.[20, 78]

1.3 Чинники суїцидальної поведінки старшокласників

Особливостями суїцидальної поведінки у старшокласників є те, що існує зв’язок суїцидальності зі специфікою особистісного становлення у підлітковому віці та з рисами підліткової субкультури. Згідно з дослідженнями В.В. Суліцького, імпульсивність і рішучість – це риси, притаманні особистості суїцидента. [9, 63] Вагомо, що ці риси загалом спостерігаються й у підлітків. О.Б. Старовойтенко виділяє такі чинники суїцидальної поведінки у старшокласників: хиби освіти, виховання та професіоналізації; складності адаптації в суспільстві; збідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншими людьми; невідповідність нав’язуваних оточенням способів поведінки; дистанція між ідеальними очікуваннями та реальними наслідками особистих вчинків; відсутність навичок рефлексії; неприйняття значущим оточенням результатів самовираження; перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості тощо. [6, 64]

Серед чинників суїцидальної поведінки у підлітків особливе місце належить чиннику суґестивному, що зокрема у юнаків проявляється як «ефект Вертера». Показово, що навіювання як мотив суїцидальної поведінки має значний вплив саме у підлітковому віці, а також в родинах, в яких коїлись самогубства, та в різних релігійних сектах. Поширеність суґестивного чинника та той факт, що старшокласники, як правило, відкрито чи іномовно повідомляють про свої наміри, а також залишають «послання», в яких звертаються до друзів і винуватців їхнього вчинку, є підставою вважати характерною рисою суїцидальності у підлітковому віці наявність «суїцидальних сценаріїв». У виробленні суїцидальних сценаріїв першорядна роль належить коґнітивному чиннику. Зокрема має місце така структура становлення суїцидального сценарію:

а) завваження суїцидального акту (джерелом може виступати повідомлений досвід інших осіб чи персонажів літератури, фільмів тощо). При чому цей акт значимий не як такий, а з огляду на ті «позитивні» наслідки, які він несе – прояв любові близьких осіб (або ж їхня радість у випадку самогубства, яке не вдалось), їхня помста винуватцю самогубства, докори, сумління й страждання винуватців, підтвердження в такий спосіб щирості власного почуття чи переконання (суїцид як аргумент) тощо;

б) прийняття завваженого досвіду в якості поведінкового взірця, суїцидальний акт стає етично нормативним. У спілкуванні активно відстоюється правомірність самогубств, оточуючі поділяються на дві категорії – «своїх», які схвалюють таку етичну оцінку, та «чужих», що її заперечують;

в) оформлення й повідомлення суїцидального тексту, що включає пресуїцидальні обставини, суїцидальні дії та постсуїцидальні наслідки. Пресуїцидальність тлумачиться як сукупність обставин, які з неминучістю підштовхують персонажа оповіді до самогубства. Виділяються остаточні приводи (слова, вчинки, символи тощо), з проявом яких стає неможливою відмова від самогубства. Визначається й до дрібниць деталізується спосіб скоєння самогубства (час, місце, знаряддя тощо); передбачаються і власні почуття, реакція на відчуття, останні думки та слова. Постсуїцидальність включає реакцію оточуючих і „власну присутність” під час неї;

г) аналіз життєвих обставин, які спонукають або відволікають від реалізації виробленого сценарію. Кожна подія накладається на коґнітивну схему, вписується у зміст оповіді, тлумачиться як епізод пресуїцидальності, з відповідними, заздалегідь оформленими способами реагування. На цьому етапі старшокласник розглядає себе й оточуючих лише як персонажів виробленого сценарію. Самогубство стає лише епізодом їхнього прояву. [9, 67-69]

Існують позитивні та негативні чинники запобігання суїцидальній поведінці, які проявляються ефективно лише у сув’язності. Об’єктивною основою цих чинників виступає: а) соцієтальність (причетність/ непричетність до групи); б) екзистенційно-сенсова аксіологія, що може проявлятися у вигляді релігійних, політичних чи метафізичних проектів життя індивіда.

Чинники суїцидальної поведінки у старшокласників не актуалізуються за наявності високого ступеня розвитку особистісної та соціальної рефлексії. Рефлексивний акт уможливлює: а) розуміння відносності соціальних феноменів; б) вироблення особистісного соціального ідеалу; в) усвідомлення власного життя як об’єктивного уможливлення наближення до ідеалу. Засобом профілактики становлення суїцидальної поведінки у підлітків є розвиток соцієтальних характеристик підліткових груп.

1.4 Понятті соціометричного статусу старшокласників

Соціометричний статус — це властивість особистості як елемента соціометричної структури займати певну просторову позицію (локус) у ній, тобто певним чином співвідноситися з іншими елементами.

Психологія й поводження окремої людини залежать від навколишнього середовища. З'являючись на світ, людина є зовсім незрілою. Перебуваючи в повній залежності від навколишніх, вона може жити тільки в симбіозі, ставши частиною навколишнього середовища. Останнє являє собою суспільство, у якому люди об'єднані в численні, різноманітні, більш-менш стійкі об'єднання, називані групами. Група — це сукупність людей, виділена на основі якогось одного або декількох загальних для них ознак (Р. С. Немов). Серед таких груп можна виділити великі і малі. Великі представлені державою, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними товариствами, які виділяються по професійним, економічним, релігійним, культурним, освітнім, віковим, статевим й іншим ознакам. Через них здійснюється вплив ідеології суспільства на психологію людей. Безпосереднім же провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невеликі об'єднання людей (від 2 до 30 чоловік), зайнятих спільною справою і, які перебувають у прямому взаємозв'язку один з одним. У ній людина проводить більшу частину свого життя. Прикладами малих груп, що представляють для людини найбільше значення є родина (перша група, що бере на себе турботу про людину), шкільний клас, трудовий колектив, об'єднання близьких друзів, приятелів і т.п. У контексті даного дослідження об’єктом малої груми виступає шкільний колектив старшокласників.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, що виділяє і відокремлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Спільність може бути зовнішньою (по територіальній ознаці — сусіди) і внутрішньою, глибокою (родина). У малих групах легко ідентифікується членство, ясно визначена центральна діяльність і члени пов'язані один з одним добре встановленими взаєминами. Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи, тобто рівень її соціально психологічного розвитку. Основними параметрами розподілу малої групи на види є канали комунікацій, психологічний клімат групи, групові норми.[13, 67]

Каналами комунікацій іменують структуру міжособистісних відносин у групі, психологічним кліматом групи — морально-емоційний тон міжособистісних відносин.

Міжособистісні взаємини в групах можна розглядати в статиці (що є на даний момент) і динаміці (зміні й розвитку). Загальні правила поведінки в групі називаються груповими нормами. Прийняті в групі цінності і норми є соціально-психологічною основою всіх відносин, що складаються в групі. Вони виконують регулятивну, оцінну, санкціонуючу і стабілізуючу функції.

У групах відбуваються два взаємозалежних процеси: диференціація і інтеграція. Диференціація — це поділ групи по певних ознаках (статусу, статі, віку, матеріальному становищу, національності й ін.) Інтеграція — зімкнення і об'єднання групи.

Ті самі члени групи в різні характерних для неї системах взаємин зазвичай займають неоднакове положення. Для більш точної характеристики місця кожної людини в системі внутрішніх відносин психологи користуються поняттями «позиція», «статус», «внутрішня установка» і «роль». [13, 73]

Роль — нормативно заданий і колективно схвалений зразок поведінки, очікуваний від людини, яка займає в групі певну позицію. Позиція — це поняття, що позначає офіційне положення людини в тій або іншій підсистемі відносин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції, займаної людиною в групі, залежить ступінь її потенційного впливу на вчинки інших членів групи.

Поняття «соціометричний статус» ввів Дж. Морено, розуміючи під ним — положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових і інтелектуальних зв'язків членів цієї групи. Статус — положення людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь її авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі — це реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрігрупових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.