Сучасна психологія розглядає сприймання не як процес одномоментного відбитка предмета, що його сприймає людина, на сітківці ока або в корі мозку. Сприймання – це процес, пов'язаний за своїм походженням із зовнішньою практичною дією (О. В. Запорожець). Причому ця практична дія не зводиться лише до сприймання предмета очима або рухами пальців. Людина виконує різні орієнтувальні дослідницькі дії, що є формою практичної перевірки зорового (чи іншого) образу, який виникає на основі безпосереднього впливу предмета на відповідний орган чуття.
Дитина починає бачити світ після того, як вона прожила цілу смугу свого життя як «органічне створіння», відірване, від світу і занурене в свої органічні переживання. Повністю ізольоване від зовнішніх стимулів створіння – такою є дитина до народження (дитина внутрішньоутробного періоду), майже така ж сама дитина перших тижнів життя. Саме тому, коли очі дитини починають бачити, то вони бачать не так як очі дорослого. Сприймання дитини, починаючи зі сприймання часу та простору, ще примітивне та своєрідне, і повинно пройти багато часу, перед тим як воно виллється у звичайні для сприймання дорослих форми.
Почнемо з простого. Дитина, у якої на початку життя переважали, лише органічні відчуття (спокою або неспокою, напруги, болю, дотику, тепла і перш за все подразнення найбільш чутливих зон), звісно, позбавлена такого сприймання простору, яке маємо ми. Кожному доводилося бачити як дитина тягнеться руками, щоб взяти місяць, упіймати пташку, яка летить у небі і т.д. Перспективи для дитини 2 – 4 років не існує, зорове сприймання працює за іншими, значно примітивнішими принципами, зовнішній світ сприймається ще примітивно, і притому сприймається звичайно як дещо близьке, досяжне для дитини та її дотику, хапання, обмацування, для всіх цих примітивних форм оволодіння. Дитина спочатку пізнає світ ротом, потім – руками і вже тоді зір закладає основні цеглини тієї споруди сприймань, яка повністю розгортається лише в значно старшому віці.
Спостерігаючи за розвитком сприймання у дітей дошкільного віку, вчені виявляють ще чіткіше, ніж у дітей ранньго віку, складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності.
Радянські дослідники не тільки показали провідну роль форми предмета навіть у сприйманні дошкільника, а й розкрили деякі умови, що дають змогу зрозуміти складність співвідношення форми і кольору предмета. Так, вивчаючи сприймання дітей-дошкільників, вчені встановили, що колір предмета є для них розпізнавальною ознакою лише тоді, коли інша, звичайно більш вагома ознака (форма), чомусь не набула сигнального значення (наприклад, під час складання килимка з кольорової мозаїки).
Орієнтуватися у відстані на основі зорового сприймання дитина може лише після 5-6 років. У цьому виразно виявляється практика пересування і маніпулювання предметами. Діти з порушенням опорно-рухового апарата нерідко помилково оцінюють відстань. Рано діти починають розрізняти предмети за їх величиною і формою.
Проте здатність розрізняти предмети за величиною і формою, доступна й тваринам, ще не свідчить про те, що дитина виділяє ці ознаки, відокремлює їх від самого предмета. Крім того, маленькі дошкільники не здатні до тривалого зосередження. Тому, почавши, наприклад, правильно вибирати на вимогу експериментатора трикутники з купки дерев’яних фігурок, 3 – 4-річна дитина легко «зісковзує» із завдання й починає складати в одну групу і квадрати, і круги. Водночас, якщо 4 – 5-річні діти мають змогу використати й інші однорідні предмети і спиратися на порівняння схожих і відмінних, то вони успішно розкладають навіть 10 різних фігурок у відповідні вирізи дошки.
Засобом виділення форми є насамперед зіставлення і порівняння однорідних, але різних за формою предметів. Засобом диференціювання форми є і слово. Велика роль слова і в засвоєнні величини предметів, а також відстані (далеко, близько), напряму (вертикально, горизонтально, навскіс) і просторових відношень (праворуч, ліворуч, позаду, між тощо).
Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за формами існування матерії, є спримання часу. Цей вид сприймання важко дається дитині через відсутність безпосередніх наочних виявлень часу. Хід часу позначається за допомогою годинника та виявляється як процес виконання діяльності, як набуття предметом певних змін, як зміни, що виникають у зовнішності живих організмів (зростання, старіння). Відностість у фіксації проміжків часу ще більше виражена, ніж у просторовому сприйманні: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають сенс тільки стосовно певного моменту часу. Точність сприймання часу залежить від змісту і характеру діяльності, стану людини на даний момент. Тривалість проміжків часу може переоцінюватись (пройшло 5 хвилин, а людині здається, що 8), або недооцінюватись. Тривалість приємних подій, періоду виконання цікавої роботи недооцінюється. Діти довго не розуміють логіки часових відношень, плутаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалі часові періоди (рік, століття).
Дитина дошкільного віку навчається орієнтуватись за годинником, який часто вважає причиною плину часу. Внаслідок такого уявлення дитина іноді переводить стрілки годинника, щоб подія настала швидше, або щоб відкласти її. Вона добре орієнтується на ті часові проміжки, що їх відлічує годинник: хвилина, година, доба. Знайомство дитини з календарем формує її уявлення про тиждень, місяць, рік. Головна роль у розвитку сприймання належить дорослому, який виділяє часові відрізки, встановлює їх зв’язок з діяльністю малюка і позначає словом.
Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естатичного розвитку. На першому рівні (3 – 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше – форму і композиційні прийоми. На третьому (6 – 7 років) – діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображувальних явищ, вловлюють внутрішню усвідомленість художнього образу.
Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього – 5-ти; старшого дошкільного віку – до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного.
Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3 – 4-річна зосереджується на ній 6 хв, 5 – 7-річна – до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільникам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме розвивальний ефект.
Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зумовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностями, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, констуювання, малювання.
Під час сприймання картинок їх приваблює насамперед святковість, барвистість – те, що подобається у декоративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутливими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5 – 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.
Так, у процесі сприймання дитина набуває власного досвіду, засвоюючи одночасно досвід суспільний. Розвиток сприймання характеризується, таким чином, не тільки зміною його точності, обсягу, осмисленості, а й перебудовою самого способу сприймання.
Висновки до розділу 1
Отже, ми проаналізували психолого-педагогічну літературу з проблеми сенсорно-перцептивного розвитку дітей дошкільного віку.
Ця проблема займала одне з центральних місць на всіх етапах розвитку дошкільної педагогіки та психології. Вивченням проблеми сенсорного розвитку і виховання займалися Я.-А. Коменський, Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Л. Венгер, Л. Виготський та ін.
Сенсорні можливості дитини фурмуються у процесі життєдіяльності. Розвиток відчуттів і сприймань взаємопов’язаний із загальним рівнем розумового розвитку дитини, оволодінням нею мовленням. Особливе значення у розвитку сенсорики має засвоєння дитиною суспільного сенсорного досвіду, опанування діями сприймання, удосконалення їх.
Cприймання – це відображення людиною предмета або явища в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи чуттів. Сприймання – це сукупність відчуттів. Механізм процесу сприймання значно складніший, ніж відчуття. Зрозуміло, що й розвивається цей пізнавальний процес у дитини зовсім інакше, ніж чутливість і моторика.
У процесі сприймання дитина набуває власного досвіду, засвоюючи одночасно досвід суспільний. Розвиток сприймання характеризується, таким чином, не тільки зміною його точності, обсягу, осмисленості, а й перебудовою самого способу сприймання.
У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.
Розділ 2. Формування перцептивних дій у дітей старшого дошкільного віку.