І. В.Мельничук, поряд зі знаком, інтенсивністю, тривалістю й предметністю, виділяє такі характеристики, як їхню реактивність (швидкість виникнення або зміни), якість (зв'язок з потребою), ступінь їхнього довільного контролю [48, 150]. Перша з них не викликає заперечень. Хоча, говорячи про швидкість виникнення емоційних реакцій, варто сказати й про швидкість їхнього зникнення. Сумнів викликають дві інші характеристики, особливо остання. Довільний контроль емоцій — це прерогатива вольової сфери особистості, а не емоційної.
По тому, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак відзначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором [29, 56]. Крім того, він відзначає, що і радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.
Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпроти, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту або іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона чинить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних етологічних і екологічних факторів» [29, 56-57].
Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу.
Вищий ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в наш час представники деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають верх щастя.
Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість — людина довгостроково залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, та виражається в бурхливих рухах.
Рівні емоційного реагування по С. Л. Рубінштейну
С. Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні [65, 573]. Перший – це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов'язаний з фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв'язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).
Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв'язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.
Третій рівень пов'язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].
Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].
Види емоційного реагування
Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].
З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].
Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.
Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов'язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.
У зв'язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].
Експресивний компонент емоційного реагування
Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.
Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).
Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:
- вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;
- надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;
- індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].
Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).
Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).
Психомоторні засоби експресії (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісні рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радості і сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторні засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів