Смекни!
smekni.com

Психологія як наука 2 Загальне уявлення (стр. 15 из 27)

Якими ж є особливі психологічні ознаки даного виду активності, стосовно якого в психології використовують особливий термін „діяльність”?

По-перше, зміст діяльності не визначається лише потребами, які її спонукали. Потреба переживається лише як стан нестатку, дискомфорту, напруги, пошуку та дає лише поштовх до діяльності, оскільки породжує лише неспрямовану пошукову активність. А спрямованість та організованість поведінки забезпечується лише мотивом – предметом потреби, яка спричинила активність.

По-друге, для того, щоб діяльність була успішною, психіка повинна адекватно відображати об’єктивні властивості предметів і явищ оточуючого світу і визначати засоби досягнення поставленої мети. Тобто в діяльності відбувається перехід об’єктів в їх психічну суб’єктивну форму – в образи. І разом з тим в діяльності відбувається перехід внутрішніх явищ в їх об’єктивні продукти - поведінку.

По-третє, діяльність відбувається як процес взаємодії, який розуміють як внутрішню та зовнішню активність людини, що опосередкована психічним відображенням, спрямована на особистісні зміни, трансформацію предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

По-четверте, діяльність – це категорія соціальна. Особливість реалізації потреб людиною полягає у використанні суспільних, за своїм походженням, засобів їх задоволення. Не стільки біологічні потреби, а скільки способи та засоби, що склалися в суспільній практиці, визначають характер активності та задоволення потреб людиною.

По-п’яте, діяльність – це функціональна одиниця активності людини, яка має свої структурні компоненти, що визначає її як психологічну систему, а не як окрему реакцію чи сукупність реакцій людини на взаємодію з навколишнім світом.

Традиційно виокремлюють два основних плани психологічного аналізу діяльності: зовнішній (предметно-дієвий), який складає макроструктуру і внутрішній (власне психологічний), який складає її мікроструктуру. Згідно С.Л. Рубінштейну, діяльність визначається своїм зовнішнім об’єктом, але не прямо, а через внутрішні закономірності, прояви, тобто зовнішні об’єктивні причини, чинники, фактори завжди реалізуються через внутрішні суб’єктивні умови, явища.

Діяльність людини має складну ієрархічну будову, тобто складається з певних „щаблів”, рівнів. Їх перелік та розгляд відбуватиметься зверху вниз, від самих складних до найпростіших. У ній можна виділити відносно самостійні одиниці – дії, операції, психофізіологічні функції. Ці структурні одиниці не мають свого окремого від цілісної діяльності існування.

Перший, найвиший рівень – особливих видів діяльності (власне сама діяльність та її різновиди). Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. Він виникає на основі потреб, але потреби можуть бути задоволені за допомогою різних предметів. Отже, коли потреба „зустрічається” з предметом (опредмечується), виникає мотив. Більш того, одну і ту ж потребу можна задовольнити різними предметами, тому основною характеристикою діяльності є її предметність. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, її спонукають багато різних мотивів, їх ієрархія, тому мова йде про провідні мотиви, які визначають спрямованість діяльності.

Діяльність людини надзвичайно різноманітна, тому розрізняють такі форми діяльності:

предметно-практична діяльність: виробництво матеріального продукту;

– теоретично-розумова діяльність: оперує ідеальними (понятійними і семантичними) конструктами і моделює світ, який людина пізнає;

– естетична діяльність: полягає у створенні предметів мистецтва, як об’єктів естетичної реальності;

– ідеологічна або світоглядна діяльність: пов’язана зтворенням духовних та ціннісних орієнтирів людського буття.

Класифікація видів діяльності полягає у відповідності до стадій онтогенетичного розвитку, на яких домінує певний вид діяльності: спілкування, гра, навчання, трудова діяльність. Кожна з даних видів діяльності стає провідною, оскільки є вирішальною для психічного розвитку та переважає на певному етапі життя людини, та послідовно змінює одна одну.

Основним з структурних компонентів діяльності є дії – це наступний рівень струкрурного аналізу діяльності. Організація діяльності в цілому представляє собою ієрархію дій різного рівня складності. Дії – відносно закінчені елементи діяльності, спрямовані на досягнення мети і підпорядковані загальному мотиву. Мета – це образ (модель) бажаного результату, який повинний бути досягнутий в ході виконання дій. Мета зумовлює певні дії, дії забезпечують досягнення, реалізацію мети.

У діях людини можна виділити два плани:

1. Кожна дія чи діяльність – це насамперед зміна дійсності, вплив. Вона містить в собі ставлення індивіда як суб'єкта діяльності до об'єкта, який ця діяльність породжує, об'єктивуючись у продуктах матеріальної і духовної культури.

2. Але всяка річ або об'єкт, що породжується людиною, включається в суспільні відносини. За посередництвом речей людина співвідноситься з іншою людиною. Тому діяльність – це не тільки вплив, зміна світу і породження тих чи інших об'єктів, але і суспільний акт чи відношення. У будь-якій діяльності ця сторона якоюсь мірою представлена. Якщо вона здобуває основне, ведуче значення, дія стає вчинком.

Основні ознаки дій:

– дії завжди свідомі, оскільки передбачають постановку та досягнення мети, яка є усвідомленим результатом, на досягнення якого спрямована поведінка;

– дії – це одночасно і акти поведінки, що підкреслює єдність свідомості і поведінки та забезпечується головною одиницею аналізу діяльності – дією.

дії це рух, спрямований на предмет, що підкреслює активність та процесуальність діяльності;

– дії виводять діяльність людини на предметний і соціальний світ, оскільки вони предметні і реалізують соціально-виробничі та культурні цілі.

Види дій:

моторні (рухові) – їх функція полягає у виконанні програми поведінки;

– сенсорні та перцептивні (чуттєві) – їхфункція полягає у контролі за виконанням дій та орієнтації у навколишньому середовищі;

– центральні (розумові) – їм належить організуюча та регулююча функція.

Розрізняють також дії зовнішні (предметні) і внутрішні (розумові). Оскільки, перш, ніж почнеться фактична трансформація предметів і явищ зовнішнього середовища, має сформуватися внутрішня психічна основа для майбутньої практичної діяльності. Крім мотивації психічним підґрунтям є також відчуття, сприймання, а також мислення, пам’ять, уява, які використовуються в прогнозуванні та проектуванні діяльності, воля, емоції, властивості особистості, які необхідні для її виконання.

Внутрішні дії утворюються на основі зовнішніх, предметних дій шляхом їх послідовних перетворень і перенесення у внутрішнє життя людини, завдяки чому вони стають змістом розумової діяльності. Саме внутрішні дії забезпечують довільну саморегуляцію суб’єкта та контроль за здійсненням основної зовнішньої діяльності.

Перенесення структур зовнішньої діяльності у внутрішній психічний план (певну схему, образ, модель, алгоритм і т. ін.) отримало назву інтеріорізація. Зворотній процес – реалізація внутрішній (розумових) дій у зовнішньому предметному плані, тобто перенесення розумових дій назовні (у психомоторні дії) отримало назву екстеріорізація.

Дії, зазвичай виконуються різними способами і за допомогою різних засобів, тобто операцій. Операції – наступний нижчий рівень діяльності. Вони характеризують технічну сторону виконання дій, що потребує певних умов, за яких можливе успішне їх виконання. Основна психологічна характеристика операцій полягає в тому, що вони мало або взагалі не усвідомлюються. По суті рівень операцій заповнюється автоматичними діями та навичками. Люба складна дія складається з шару простих дій та операцій, які їх забезпечують. Межа між діями та операціями дуже рухлива.

І самий нижчий рівень в структурі діяльності – психофізіологічні функції, під якими розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів. До них відносять ряд можливостей нашого організму, а саме відчувати, фіксувати сліди минулих впливів, здійснювати рухи. Відповідно говорять про сенсорну, моторну, мнемічну функції організму, частина з яких є природженими механізмами, закріпленими морфологічно в нервовій системі, деякі з’являються в перші місяці життя.

Отже, психофізіологічні функції є основним "виконавчим" механізмом діяльності і являють собою, особливі "функціональні системи", що формуються в процесі онтогенезу. Вони складають необхідні передумови і засоби діяльності.

Таким чином, макроструктура діяльності та її структурні психологічні компоненти в більш стисло мають такий вигляд:

Особливі види діяльності ↔ мотиви

Окремі дії ↔ мета

Операції (способи, засоби) ↔ умови

Психофізіологічні функції

Існує ще один аспект діяльності, про який вже частково говорилося вище, але про який слід сказати докладніше. А саме, макроструктура діяльності, про яку говорилося є зовнішньою практичною діяльністю та спостерігається ззовні. Але існує і інший вид діяльності – внутрішня діяльність.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

По-перше, внутрішня діяльність має принципово ту ж будову, що й зовнішня, яка відрізняється від неї лише формою протікання. Це означає, що внутрішня діяльність, як і зовнішня, спонукається мотивами, супроводжується емоційними переживаннями, має свій операційно-технічний склад, тобто свої власні дії, операції та психофізіологічні функції, психофізіологічну основу. Відмінність внутрішньої діяльності від зовнішньої полягає в тому, що дії виконуються не з реальними, матеріальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту ми отримуємо мисленнєвий результат.