На жаль, у житті багато батьків, старші брати й сестра дивляться на проблеми своїх дітей винятково зі своєї позиції дорослої людини, що повидали життя, і тим самим мінімізують труднощі своєї дитини, що приведе до нерозуміння й розчарування.
Для підвищення рівня комунікативної компетентності, розвитку навичок конструктивного спілкування з іншими людьми в психотерапії посилено використають метод психодрами, розроблений Дж. Морено і його учнями.
Психодраматичний метод пропонує такі методи роботи з учасниками тренінгу як багаторазовий обмін ролями, виявлення різних частин особистості, різних сторін Я головного героя («протагоніст») програвання діалогу між ними в ході психодрами за допомогою інших учасників дії.
Такі заняття дають можливість дітям задуматися над тими установками, поглядами, які він колись «всотав», засвоїв без раціонального пророблення. Часто деякі особисті особливості стають частиною нас самих крім нашої свідомої волі, при цьому саме вони починають впливати на взаємини з навколишніми. Усвідомлення, а потім і зміна дітьми деяких власних життєвих установок сприяють підвищенню комунікативної компетенції, «спушують ґрунт», на якій легше формуються успішні комунікативні навички.
Є.Л. Доценко у своїй теорії розглядаючи психологію маніпуляції, тісно зв'язує з комунікативною компетентністю. Він уважає, що комунікативна компетентність – це вміння людини маніпулювати й уміння захищатися від інших. У зв'язку із чим у нього були докладно розглянуті механізми маніпулятивного впливи й захисти від маніпуляції.
Механізми маніпулятивного впливу містять у собі наступні параметри:
1. Механізми психологічного впливу:
· утримання контакту – потреба адресата в об'єднанні – не єдина діюча сила. У більшості випадків не вона одна забезпечує стійкий контакт. Іншим джерелом бажання підтримати контакт виступають предметні інтереси. З боку маніпулятора це в основному інтерес, укладений у меті, що він має намір досягти. У свою чергу адресат сам чогось домагається від маніпулятора, можливо, останній чим-небудь цікавий для нього, якщо предмет їхнього спілкування сам по собі важливий для адресата.
Якщо адресат не бажає, він у переважній кількості випадків може цей контакт перервати.
Тому, граючи, з одного боку, на різних інтересах і потребах адресата, а з іншої, на його побоюваннях, несвободі або нерозторопності, маніпулятор може досить тривалий час утримувати адресата в межах своїх можливостей впливати на нього.
· психологічний автоматизм – це таке структурно-динамічне утворення, актуалізація якого з високою ймовірністю приводить до стандартного результату, будь та мотиваційна напруга, милі якась дія. Психічні автоматизми виступають у ролі передатних важелів, завдяки чому енергія бажання (впливу) маніпулятора перетворюється в енергію прагнення (або дії) адресата.
· мотиваційне забезпечення містить у собі такі способи керування мотиваційними перевагами людини, як пряма актуалізація мотивів, простої обумовлювання й знакове опосередкування.
Пряма актуалізація необхідного мотиву може відбуватися у відповідь на появу релевантних цьому мотиву подразників. З маніпулятивною метою пряма актуалізація мотиву використається в основному в складі цілісного комплексу заходів: для маскування основного впливу, відволікання уваги на другорядні змінені ситуації, приведення адресата в необхідне маніпулятору основний стан – дискомфорт або, навпаки, бездумну легкість. Іноді основний подразник взагалі виноситься за межі свідомого сприйняття.
Обумовлювання – перенесення спонукальної сили якого-небудь мотиву на дії, до яких раніше цей мотив не спонукував.
Мотиваційне опосередкування – аналогічне обумовлюванню емоційне перемикання «на основі що представляють, уявлюваних, відновлюваних» внаслідок отриманої словесно інформації подій, що відбуває, однак, по соціальних зв'язках, які «припускають вищі рівні відбиття й відбуваються в «образі миру», а не образі реально сприйманої ситуації».
2. Види й процеси маніпулятивного впливу.
· орієнтований маніпулятивний вплив використовує наступні засоби
- основний діючий агент – образ,
- способи спонукання – пряма активізація мотиву, спокуса, провокація, спонукання інтересу,
- мішені – бажання, інтереси,
- автоматизми – міжмодальні асоціації, релевантність образа мотиву, наміченому як мішень впливу,
- конвенціальною – орієнтований маніпулятивний вплив припускає:
· основний діючий агент – соціальні схематизми: сценарії, правила, норми;
· способи спонукання – створення ключових подразників, що визначають особливості ситуації спілкування: визначення ролей;
· мішені – головні образи поводження;
· автоматизми – соціально задані й індивідуально засвоєні програми життя, прийняті людиною сценарії поводження;
- виразно орієнтувальний маніпулятивний вплив містить:
· основний діючий агент – операційні схеми діяльності, їхня інерція, звички, логіка виконання дії;
· способи спонукання – поштовх, додання прискорення;
· мішені – способи поводження, структура діяльності;
· автоматизми – інерція, прагнення до завершення.
- в орієнтованому на умовиводи маніпулятивному впливі міститься:
· основний діючий агент – когнітивна схема, стандартний умовивід;
· способи спонукання – натяк, постановка завдання, імітація процесу рішення проблеми;
· мішені – пізнавальні процеси, когнітивні установки;
· автоматизми – керований умовивід, зняття когнітивного дисонансу.
- для орієнтованого на особистісні структури манипулятивного впливи характерні:
· основний діючий агент – вчинок, застосування рішення;
· способи спонукання – актуалізація внутрішнього конфлікту, імітація процесу ухвалення рішення;
· мішень – мотивація структури;
· автоматизми – прийняття відповідальності за вистражданий у сумнівах вибір.
Захист від маніпуляції містить у собі наступні параметри:
1. Види психологічних захистів.
- міжособистісні захисти й захисти внутріособистісні.
Внутріособистісні захисти виникають в умовах внутріособистісної боротьби, що ведуть відносно самостійні особистісні підструктури, такі, наприклад, як окремі бажання, переваги, смаки, світогляд, думки, самооцінка, почуття впевненості в собі. Кожна з подібних структур має свої специфічні устремління, які, щонайменше, не збігаються, а в ряді випадків різко суперечать один одному. Кожна з них вносить свій внесок у формування зовнішнього поведінки людини або визначення особливостей його внутрішнього світу. На цьому полі відбувається природна конкуренція між ними. Саме в силу наявності боротьби й виникає необхідність у психологічних захистах.
Міжособистісні захисти також виникають в умовах боротьби, однак уже боротьба між людьми. Оскільки люди, що вступають у спілкування, є носіями незбіжних бажань, між ними природно виникають протиріччя. Там, де ці протиріччя виявляються особливо гострими, а зусилля по його рішенню неефективними, виникає конфлікт. Але навіть якщо боротьба не маніфестується в конфлікт саме її наявність викликає до життя взаємне прагнення захищатися.
- базові захисні установки.
· відхід – збільшення дистанції, переривання контакту, виведення себе за межі досяжності впливу агресора. Прояв цього виду захистів: зміна теми бесіди на безпечну, небажання загострювати відносини.
· запобігання – збільшення дистанції, видалення агресора;
· блокування – контроль впливу, що досягає суб'єкта захисту, виставляння перешкод на його шляху. Варіації: значеннєві семантичні бар'єри, рольові малюнки («маска», «персона» (Юнг) і т. п.
· керування – контроль впливу, що виходить від агресора, вплив на його характеристики: плач, його ослаблені види – скарга, що ниє інтонація.
· завмирання – контроль інформації про самого суб'єкта захисту, її перекручування або скорочення подачі. Прояву: маскування, обман, приховання почуттів, відмова від дій, щоб не проявляти себе.
· ігнорування – контроль інформації про агресора, наявність іл характері погрози з його боку, обмеження по обсязі або перекручене сприйняття.
До об'єктивних умов і факторів, що впливають на формування комунікативної компетентності, ставляться:
1) навколишнє середовище;
2) соціально-економічна обстановка;
3) загальний уклад життя;
4) ситуаційні детермінанти життя.
Отже, комунікативна компетентність містить у собі:
· творчий характер діяльності, особистий досвід, активний пошук різних підходів, особисту ініціативу й широку професійну комунікабельність;
· оптимально реалізуючі потенційні можливості людини, як у сфері його діяльності, як й у повсякденному житті;
· конгруентність (відповідність) висунутих цілей, завдань і функцій з індивідуальними можливостями, потребами й діями.
Таким чином, комунікативна компетентність – це усвідомлення можливості зміни стратегії взаємодії в потрібному напрямку для досягнення певної мети. Здатність швидко перешикуватися з однієї стратегії на іншу з використанням механізмів взаємодії, що приводять до поліпшення процесу. Подання про себе, впливає на спілкування з іншою людиною. Діти, що володіють комунікативними навичками, відкриті, чесні, уміють слухати іншої людини, здатні до пошуку компромісу.
1.5 Зв'язок комунікативної компетенції й незадоволення дитини положенням у групі однолітків
При надходженні дитини в школу вирішальним фактором соціалізації стає оволодіння навчальною діяльністю, вироблення обов'язкових шкільних умінь і навичок.
Паралельно із цим школяр включається в іншій, менш оформлений організаційно, але не менш значимий процес засвоєння соціального досвіду – складні в школі міжособистісні відносини. Це так називана «схована програма соціалізації», завдяки якій розвивається емоційне й соціальне життя дитини, формується його подання про себе й про те, що думають про нього інших.