Курсова робота
з психології
Психокорекція підлітків із психопатіями й акцентуаціями характеру
Важливим чинником ризику виникнення адиктивної поведінки є психопатії й акцентуації характеру.
Навіть ті діти, які живуть у гармонійній родині, у підлітковому віці можуть стати соціальне дезадаптованими за рахунок проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій характеру.
У цьому випадку, незважаючи на те що у підлітка є бажання поводитися належним чином, він через різноманітні обставини, пов'язані з міжособистісними стосунками, зробити цього не може. За неправильного підходу негативні прояви посилюються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка застосовується правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжуються, компенсуються.
Підліток з нестійкою акцентуацією характеру потребує постійного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навчальному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) такий підліток підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціальне схвалюваним нормам, підліток з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю з боку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися. У майбутньому, якщо він потрапить у сприятливий трудовий колектив, де також переважають соціальне спрямовані стереотипи поведінки, обере собі ніжну супутницю життя, яка все ж таки є лідером і тактовно спрямовує його, то доля такої людини складеться цілком благополучно.
Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згубними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою активність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шукати інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяльності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це можуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристських походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієнтуватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новаторства. Головне — урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв'язувати добровільно й самостійно.
Складніше знайти шляхи корекції поведінки підлітків з експлозивним (збуджуваним) типом акцентуації характеру. Тут основна умова — індивідуалізація свідомості, її інтелектуалізація, окультурювання. Тільки розвиток духовності такого підлітка, особистісна зрілість, прищеплення йому стійких моральних переконань можуть спонукати його до самовиховання. Підліток повинен, перш за все, зрозуміти особливості свого характеру і сам поставити перед собою мету навчитися контролювати свої спалахи гніву.
Під час психокорекційної роботи бажано проводити індивідуальні бесіди та тренінги, спрямовані на зменшення агресії, посилення самоконтролю та пошук ефективних шляхів досягнення лідерства. Цьому дуже сприяють заняття атлетизмом, единоборствами. Задачею психолога є заспокоїти підлітка, переконати його в тому, що він зможе керувати своїм емоційним станом і що цього можна навчитися. Необхідно формувати якийсь індивідуальний механізм, який перериває спалах роздратування та злості: зосередження на реальних зорових враженнях, відчуття напружень у тілі, зміна пози, внутрішнє промовляння заспокійливої фрази тощо. Підлітку треба підказати прийоми, за допомогою яких він зуміє відслідкувати в собі момент зародження афективного спалаху та спробувати переключити увагу на інші почуття чи об'єкти, не даючи можливості своєму роздратуванню блокувати мислення.
Треба також навчити збудливого підлітка соціальне схвалюваним засобам розрядки агресивного стану. Наприклад, відчувши в собі зростаюче роздратування, не «зривати злість» на оточуючих, а розрядитися шляхом рухової активності: бокс, біг, вибивання пилу з килима, забивання цвяхів тощо.
Епілептоїдам у силу їхньої інертності та педантичності дуже допомагають заняття, які вимагають монотонності, точності, посидючості. Це перш за все різьблення, мозаїка, граверні роботи. Слід заохотити підлітків до цих видів діяльності, допомогти їм досягти успіху в них, підказати, що, коли їх охоплює почуття туги й злобного настрою, найкраще зайнятися улюбленою справою. Потреба епілептоїдів у владі над іншими людьми, їхні садистські схильності можна переключити на альтернативні види діяльності, наприклад, спортивні ігри, єдиноборства, де можна «взяти верх» над супротивником.
Істероїдні підлітки повністю можуть задовольнити свою потребу бути в центрі уваги, беручи участь у художній самодіяльності, виступах молодіжних естрадних ансамблів, виконуючи обов'язки диск-жокея в школі на дискотеках, екскурсовода в шкільному музеї тощо. Надалі їм можна порекомендувати професії адміністратора, офіціанта, манекенниці, стюардеси, тобто такі види діяльності, де вони будуть «на виду».
Слід підкреслити, що такі підлітки охоче беруть участь у групових психокорекційних заняттях і їхнє включення в будь-яку групу значно полегшує працю психолога: вони демонструють несподівані засоби спілкування, оригінальні шляхи виходу з конфліктних ситуацій, створюють цікаві сюжети оповідання. Бажано тільки, щоб вони під час занять вчилися слухати й розуміти інших, допомагати їм, співпрацювати, а не сприймати іншу людину як засіб для досягнення своїх цілей. В індивідуальній роботі з такими підлітками необхідно поступово уточнювати реальні цілі їхньої діяльності, навчати їх довгострокового прогнозу та різноманітних засобів досягнення своїх цілей, без втручання за межі особистості іншої людини.
Нагадуємо, що в основі декомпенсацій психопатій і тимчасових дезадаптацій акцентуацій характеру полягає вразливість підлітків з відхиленнями в характерологічному розвитку щодо певних ситуацій. Так, у випадку відхилення характеру за гіпертимним типом це будуть ситуації, що вимагають від підлітка уміння стримувати прояви своєї бурхливої енергії. Наприклад, їм украй важко сумлінно виконувати монотонну роботу.
При істероїдному відхиленні в розвитку характеру найскладніша для підлітка ситуація, коли він відчуває нестачу уваги до себе. При нестійкому типу акцентуації — ситуація, у якій необхідно проявити свої вольові якості; при епілептоїдному і збуджуваному — ситуація ворожих і конфліктних ставлень; при психастенічному — необхідність прийняти рішення, зробити вибір тощо. У всіх випадках причиною соціальне дезадаптованої поведінки підлітка з характерологічними відхиленнями є зіткнення підлітка зі своєю типовою ситуацією, що йому її важко розв'язати.
Суть психокорекційної роботи з підлітками групи ризику, яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб надати можливість кожному з них пережити під час гри патогенну для його характеру ситуацію та знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів уводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою «зриву», тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі моменти, пережити психологічні конфлікти й відреагувати на них, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їхнього розв'язання.
Досвід роботи з підлітками “Групи ризику”
Під час роботи з підлітками «групи ризику» слід завжди пам'ятати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб'єкта власного життя, здатного собі допомагати, долати труднощі, виявляти самоповагу і довіру до людей, а може перетворитися на пасивну істоту, залежну від зовнішнього керівництва й допомоги, не здатну на власний вибір і самопокладання відповідальності, безпорадну, яка має лише приблизне уявлення про те, якою вона є, якою може бути, якою хотіла б стати.
Перша та обов'язкова умова ефективного формування особистості — психічний розвиток повинен розкриватися в його закономірностях, пояснюватись у психологічних категоріях; спиратися на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе, що означає розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне переживання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці, вчинках, діяльності.
Розмитість, невизначеність «Я» означає брак індивідуальності, неповторності, суб'єктивності в особистості, втрату нею почуття своєї індивідуальної самості.
Надмірна гіпертрофованість призводить, як правило, до егоїзму, егоцентризму, формує нереалістичну «Я-концепцію», сприяє виробленню неадекватної, завищеної самооцінки. А невизначена й гіпертрофована Я-концепція гальмує, ускладнює взаємини зростаючої особистості з оточенням, погано орієнтує її в довкіллі.
Що ж таке Я-концепція? Це динамічна, структурно організована система уявлень особистості про себе, яка включає:
• усвідомлення нею своїх фізичних, психічних та соціальних властивостей (образ-Я);
• самооцінку (цінність, значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої сторони — особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів);
• суб'єктивне ставлення до зовнішніх впливів.
Завдяки оцінюванню оточення, власному спостереженню, зіставленню з іншими, зростаюча особистість одержує інформацію про свої властивості — фізичні, психічні та соціальні. Знання своїх властивостей допомагає дитині співвіднести їх з певними стандартами — віковими, статевими, груповими — і виробити певну установку на себе як особу, яка в чомусь схожа на інших, а в чомусь суттєво відрізняється від них.