Девіантна поведінка є результатом неузгодженості між приписаними культурою намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт, із яких саме ретритизм є умовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення. [6, 87–88]
Компонентами соціального механізму є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси). [6, 91]
Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти – це конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) – це життєві умови, пов’язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.
Окрім загальної причини деівантної поведінки та її дії в молодіжному середовищі, існують фактори, що визначають більшу вірогідність реалізації тих чи інших форм відхилень. На наш погляд, необхідно розрізняти зовнішні та внутрішні фактори. Зовнішніми факторами у кризовому суспільстві є:
- Дисфункції та деформації соціальних інституцій: це негативно відбивається на моральному формуванні особистості; відбувається викривлення системи ціннісних орієнтацій та мотивацій поведінки молоді; послаблення функціональності інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, веде до послаблення системи в цілому (при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру), поглиблюється деформація норм та інших складових суспільного життя. Молодь у сучасній Україні втратила довіру до всіх формальних інституцій. Дисфункція та деформація соціальних інституцій: може бути причиною таких явищ, як соціальна напруга та конфлікти; бажання змінити недіючий інститут іншими установами, переважно неформальними; послаблення функцій інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру;
- Деформація соціальних норм та нормативної системи: може міститися у відриві норм від конкретних умов життєдіяльності, в їх старінні або неспівпаданні з реаліями суспільного життя; в перекрученому чи неповному відображенні в свідомості людей об`єктивних закономірностей функціонування суспільства; в нестабільності, нестійкості, невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора; в руйнуванні зв`язку її структурних компонентів; у послабленні чи не застосуванні санкцій; така норма руйнує і інші компоненти суспільного життя – цінності, що виявляється у амбівалентності ціннісної системи молоді та призводить до ігнорування деяких соціальних норм та до викривлення відносин між людьми;
-Деформація ціннісних орієнтацій молоді: суперечність і несталість ціннісного світу, протиріччя між цінностями декларованими та реальними, між ціннісною орієнтацією та реальністю. Деформація ціннісних орієнтацій призводить до деформації соціальних інституцій, до ігнорування деяких соціальних норм, до викривлення відносин між людьми, до широкого розповсюдження цінностей референтної для індивіда малої групи;
-Маргіналізація суспільства, дезадаптація значної частини індивідів: кількість девіантів залежить від соціального складу молоді і його структура визначає абстрактну можливість девіантних дій певних соціальних груп. Наявність у складі молоді «груп ризику» та їх кількість дозволяють стверджувати про «девіантний потенціал» суспільства. «Девіантний потенціал» молоді та українського суспільства в цілому досить високий, що пояснюється особливостями соціальної структури молоді як соціальної спільності. Ситуація поглиблюється тим, що молодь сама є маргінальною групою, тому що характеризується несталістю та перехідністю соціального статусу та відчуває подвійний вплив середовища. [14, 37]
Зовнішні (загальносоціальні) детермінанти та соціальні інститути є носіями зовнішньої системи численних соціальних норм, політичних, етичних, правових та суспільних, колективних, групових ціннісно-нормативних приписів, які виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки людини, що в процесі соціалізації повинні бути переведені у систему внутрішньої регуляції.
Що стосується внутрішніх факторів девіантної поведінки (особистною детермінантою), то до них відносяться: образ життя індивіда, на який впливають тип та характер родинних відносин, засоби масової інформації, форми дозвілля, найближче оточення (друзі, компанія), загальний рівень інтелектуального розвитку молоді, навчальні заклади.
Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль «перехідного містка» між зовнішніми регуляторами, тобто груповими нормами і звичаями, традиціями, рольовими приписами, санкціями стимулювання і покарання, схвалення та засудження, внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій. Соціально-психологічні механізми соціалізації полягають в тому, що через соціальні інститути та соціально-психологічні агенти здійснюється вплив з приводу цілеспрямованого формування у особистості певних поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Соціальними інститутами є сім’я, шкільні та трудові колективи, неформальні групи. Агентами соціально-психологічного впливу є засоби масової комунікації, радіо, телебачення, мистецтво, література, різні ідеологічні та релігійні впливи.
Суттєвий вплив на формування особистості має стиль взаємовідносин з батьками, котрий лише частково зумовлений їх соціальним і матеріальним статусом. Існує п’ять стилів взаємовідносин у сім’ї, котрі однозначно є тактиками сімейного виховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співробітництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодії, який не призводить до девіантної поведінки. Всі інші частіше за все сприяють негативному формуванню дитини. До девіантної поведінки можуть призводити як надмірна опіка, так і мирне співіснування, тобто безконтрольність та бездоглядність, надання дитині повної свободи та незалежності. Також дуже великий значення та вплив на «формування» девіантної поведінки молоді має шкільна дезадаптація та засоби масової інформації. [21, 6–7]
Соціально-психологічні механізми соціалізації можна поділити на усвідомлені та неусвідомлені. До неусвідомлених належать навіювання, наслідування та ідентифікація. Усвідомленими можна вважати такі феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярність.
Таким чином, молодь сьогодні знаходиться перед проблемою розробки життєвої стратегії, моделі майбутнього життя, які передбачають вибір засобу життя, напрямків, визначення головних цілей життя. Можна констатувати, що для значної кількості молоді противоправна, асоціальна поведінка визначається нормальною для своєї вікової когорти. Тобто спостерігається інституціалізація девіації, перетворення її на соціально прийнятий тип поведінки.
Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється.
Молодь розглядається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається віковими особливостями молодих людей і тим, що їх соціально-економічне й суспільно-політичне положення, їхній духовний світ перебуває в стані становлення. У сучасній науковій літературі до цієї групи зазвичай відносять людей у віці від 15 до 30 років. [23, 27]
До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку.
Помітимо, що такі типи девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, суїцид, більшою мірою залежать від біологічних компонентів при досить малій участі біологічного фактора.
Досить часто зустрічається такий вид девіантної поведінки, як алкоголізм. Поняття алкоголізм вживається мінімумом у двох аспектах. У медичному алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соціально-правовому алкоголізм – форма девіантної поведінки, що виражається в зловживанні спиртними напоями. Особливість пиятства та алкоголізму як девіантної поведінки в тому, що ці явища виступають як каталізатор, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й ін.
Для молоді основним мотивом вживання алкоголю є наслідування, засноване на прагненні довести свою приналежність до певної соціальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», піти від ситуації, що травмує, звільнитися від комплексів, зняти стрес. Іноді демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакції емансипації. [12, 64–68]