З іншого боку, навіть в 80-і роки ХХ ст. Для переходу від локального вивчення окремих історичних, економічних, правових аспектів їх розвитку до об’єктивного аналізу їх природи і сутності на основі застосування вищих форм теоретичного узагальнення і логічного синтезу так і не було створено належних умов. Об’єктивні висновки продовжували сполучатись з заідеологізованими кліше щодо тимчасового характеру існування ОПГ. В притаманній для радянських часів формі підкреслювалась повна їх залежність від громадського виробництва, а їх висока продуктивність пов’язувалась, в першу чергу, зі зв’язками з колгоспно-радгоспним сектором [71; 39]. Підкреслювалась економіко-господарча, технічна, юридична залежність ОПГ від громадського сектору, а також суттєво применшувалась їх роль як в продовольчому забезпеченні країни, так і в цілому в соціально-економічних відносинах.
Таким чином, несприйняття особистих підсобних господарств в якості системного фактору розвитку економіки країни, що з одного боку був продуктом радянських соціально-економічних перетворень, а з іншого - символізував їх недосконалість, було характерною ознакою поглядів більшості науковців, політиків і ідеологів радянських часів незалежно від конкретного періоду. Уявлення про ОПГ як про “анахронізм", що не має перспектив, чужорідне для соціалістичної економіки тіло, були широко розповсюджені не тільки в 1930-60-і, але навіть в 1960-80-і роки, коли начебто була доведена їх безпечність і навіть економічна корисність.
Селянське господарство, що було історичною основою ведення сільського господарства українців, не втратило свого значення і зараз. Для переважної більшості сільського населення особисте господарство є сферою прикладання праці, що забезпечує сільські родини продуктами харчування та грошовими доходами. Протягом 1998-2000 рр. у рамках соціального моніторингу аграрних реформ (Проект приватизації землі та реорганізації КСП в Україні) проводилися дослідження джерел доходів сільських домогосподарств та їх значення для селян. У процесі дослідження було з'ясовано, що найважливішим джерелом доходів сільського домогосподарства було особисте підсобне господарство (ОПГ), частка якого у структурі доходів постійно зростала. За даними опитування 2000 р., 83% селян вважали дуже важливим джерелом забезпечення добробуту своїх сімей доходи, отримані від особистого підсобного господарства. У 2000 р. респондентів просили приблизно оцінити частки доходів, отриманих від сільськогосподарського підприємства та особистого підсобного господарства, якщо прийняти за 100% річний сукупний дохід домогосподарства. У середньому дохід від ОПГ склав 65%, а дохід від зайнятості у сільгосппідприємстві - 23%, тобто, у середньому, частка доходу, отримана від ОПГ, майже втричі перевищувала частку доходу від зайнятості у сільгосппідприємстві. Одним із завдань дослідження "Стан та перспективи українського села" 2005 року стало вивчення тенденцій щодо зміни ролі особистого селянського господарства (до 2003 року - особистого підсобного господарства) у життєдіяльності сільського населення [89; 24].
Із статистичних даних відомо, що частка селян, зайнятих тільки в особистих селянських господарствах, зростає відповідно до скорочення зайнятих у сільськогосподарських підприємствах. За даними дослідження "Стан та перспективи українського села" (2005 р) частка селян працездатного віку, зайнятих тільки в особистому селянському господарстві, склала 10%. Однак ця цифра суттєво варіює залежно від регіону й типу сільського поселення. Меншою від середньої (меншою 10%) є частка самозайнятих в ОСГ селян працездатного віку на Галичині, у Північно-Західному, Подільському, Центральному, Північному та Південно-Східному регіонах та середньонаселених селах (з чисельністю населення від 501 до 1000 осіб та від 1001 до 3000 осіб). Натомість, більший від середнього (понад 11%) показник самозайнятих в ОСГ - у Південно-Західному, Північно-Східному, Південному регіонах, у Донбасі, в малих (до 500 осіб) та великих (від 3001 до 5000 осіб і більше) селах [89; 124].
Виробництвом продукції у власних або спільних із родичами ОСГ займаються також сільські пенсіонери (крім хворих та немічних), частка яких у вибірці склала 37%. Решта груп респондентів визначала свій статус як "працівники виробничої та невиробничої" сфери села, безробітні тощо. Із результатів розподілу даних опитування щодо самовизначення статусу зайнятості важко оцінити справжнє охоплення сільських жителів працею в ОСГ. Більш об'єктивні дані отримано в ході аналізу результатів відповіді на запитання про наявність особистого (підсобного, присадибного) господарства (городу, садка, худоби). З усіх опитаних сільських мешканців 94% ствердно відповіли на це запитання. Основним мотивом ведення ОСГ є виробництво сільськогосподарської продукції, яка, у свою чергу, може або використовуватися для власних потреб, або обмінюватися чи продаватися.
За даними опитування, продають частину виробленої продукції 38% власників ОСГ, а обмінюють на іншу продукцію або послуги - 14%. Проте переважно вироблена в ОСГ сільськогосподарська продукція:
використовується для власних потреб: для 56% селян ця продукція є основним джерелом харчування їхніх сімей (у Північно-Західному регіоні - для 74%, Північно-Східному - для 70%), а ще для 30% - додатковим джерелом харчування [46; 67].
Серед особистих селянських господарств, що виробляють продукцію на продаж, кожне п'яте реалізовувало до 25% виробленого, 12% - до половини, а 6% - понад половини виробленої сільськогосподарської продукції. Спостерігається диференціація у регіональному аспекті. Менше чверті виробленої продукції продають 36% селян у Поліссі (Північно-Західному регіоні).
Від половини до двох третин виробленого продають 18% селян Придніпров'я (Південно-Східного регіону). Найбільша частка тих, хто реалізує понад 75% вирощеної продукції, проживають у Південному регіоні України [89; 134].
Отже, товарними (такими, що виробляють продукцію на продаж або обмінюють на іншу продукцію) можна вважати половину ОСГ. Аналіз товарності включає також дослідження місць і каналів збуту агропродовольчої продукції та перспективи розширення виробництва і реалізації продукції. Найчастіше продукція реалізується у власному селі (на це вказали 32% власників ОСГ). Можна припустити, що більшість цієї продукції обмінюється або продається незначна її частина, і не за високою ціною, адже статки та можливості приблизно однакові. У Північно-Західному регіоні понад 50% селян реалізують вироблену в ОСГ продукцію у своїх населених пунктах. Дослідження виявило, що найчастіше реалізують свою продукцію у власних населених пунктах мешканці найменших сіл: 40% тих, хто реалізує продукцію власного виробництва у своїх населених пунктах, проживають у селах із чисельністю населення до 500 осіб. Це може бути пов'язано із неперспективністю сіл, віддаленістю їх від магістралей та міст, переважанням у структурі населення людей похилого віку. Натомість 16% опитаних власників ОСГ продають свою продукцію в районних центрах і 11% - в обласних Дослідження каналів реалізації виробленої на продаж продукції виявило, що найпоширенішим каналом реалізації є ринок: 60% товарних ОСГ реалізують сільгосппродукцію на організованих або стихійних ринках (40% та 20% відповідно). У регіональному аспекті цей канал реалізації найбільше використовується в областях Південно-Східного регіону, а у поселенському аспекті - у найменших селах (до 500 осіб). Понад 40% товарних ОСГ реалізують вироблену продукцію посередникам (у своєму селі та в інших населених пунктах), а 27% - організованим регулярним збирачам продукції. Останній канал є привабливим для жителів малих сіл, переважно віддалених, з недостатньо розвиненою транспортною інфраструктурою, де для продажу виробляється невелика кількість продукції і мешкають люди переважно похилого віку.
У магазин, заготконтору чи безпосередньо переробному підприємству продукцію постачають в середньому 10% усіх власників товарних ОСГ. Ці канали реалізації продукції залишаються малопривабливими для сільгоспвиробників через невигідність. Лише 19% опитаних (найбільше - у Північно-Західному (38%) та Південно-Східному (35%) регіонах) здавали протягом останніх двох років молодняк великої рогатої худоби або свиней переробним підприємствам або цехам сільгосппідприємств. З них майже третина не отримували доплату за продану на забій або переробку худобу з підвищеними ваговими кондиціями, тому що не знали про таку можливість, 18% просто не доплатили, лише кожен четвертий отримував доплату [89; 139].
Таким чином, понад чверть власників ОСГ реалізують вироблену у своєму підсобному господарстві продукцію. Однак, чи є доход від продажу цієї продукції достатнім для того, щоб вважати ОСГ справді товарним з подальшою перспективою розвитку фермерського господарства? Майже половина (48%) селян продають свою продукцію за ціною, нижчою, порівняно із ціною на аналогічну продукцію на організованому ринку найближчого міста (селища). Ще 43% - приблизно за такою ж, як на ринку, ціною. Серед тих, хто вважає, що продає свою продукцію за зниженою ціною, 38% оцінюють таку різницю в цінах до 20%, ще у 27% продавців ціна нижча на 21-40%, а у третини - на 41-61%. Хоча ці оцінки є суб'єктивними, однак вони дають підстави висловити припущення про несприятливі умови реалізації продукції дрібних сільгоспвиробників.
Одержані результати дозволяють також зробити припущення щодо мотивів реалізації продукції ОСГ. З одного боку розміри та продуктивність особистих підсобних господарств сільського населення орієнтовані переважно на підтримання життєдіяльності сільських сімей і не можуть приносити суттєвих прибутків. Це підтверджують дані опитування, згідно з якими для переважної більшості селян сільгосппродукція, вироблена в ОСГ, є основним чи додатковим джерелом харчування, а третина опитаних або обмінює її на іншу, або віддає батькам, друзям, знайомим, родичам. З іншого боку, майже 40% селян продають вироблену продукцію, однак значну частину - за цінами, нижчими, ніж ціни на організованому ринку. Отже, йдеться не про продаж задля отримання вагомого прибутку, а про реалізацію надлишків. Цей висновок підтверджують відповіді сільських жителів на запитання щодо прибутковості особистих селянських господарств. Лише 32% вважають свої господарства прибутковими, 58% - не вважають, 10% - не визначилися. Відповіді селян різних регіонів на запитання щодо прибутковості ОСГ суттєво відрізняються. Найбільша частка селян, що вважають свої ОСГ прибутковими, у Поліссі та Придніпров'ї (Північно-Західний регіон - 44,5%, Південно-Східний - 59,3%), а найменша - на Галичині (7,6%) й Слобожанщині (Північно-Східний регіон - 14,5%) [90; 23].