Смекни!
smekni.com

Інформаційне суспільство: стан розробки і проблеми (стр. 2 из 5)

3. перехід до наступного етапу здійснюється шляхом науково-технічної революції, у ході якої змінюється середовище існування, що, у свою чергу, призводить до трансформації у свідомості людей;

4. завершальним історичним етапом, що, на думку одних філософів, уже наступив, а, на думку інших, наступить у найближчому майбутньому, є "інформаційне суспільство".

Таким чином, можна помітити, що по своїй суті концепція розвитку історії в авторів "інформаційного суспільства" набагато ближче до "формаційної" теорії, чим може показатися на перший погляд. Основна подібність полягає в приматі матеріальної сфери буття над духовною (за винятком Ясперса як філософа техніки), а основне розходження - у періодизації[5].

На жаль, автори концепції "інформаційного суспільства" (за винятком, мабуть, О.Тоффлера) не приділяли досить місця для розгляду питання про те, які наслідки його настання принесе для культурного життя людства. Це питання було спеціально розроблене лише Тоффлером у його книгах "Третя хвиля" і статтях про майбутнє праці. Саме тому умовиводу про культуру в новому суспільстві ми будемо будувати багато в чому на підставі його робіт.

У зв'язку з прийдешнім настанням "інформаційного століття", основною задачею є максимально прискорити і спростити передачу інформації між людьми і підвищити її "засвоюваність". Саме тому вона стандартизується і класифікується для того, щоб якнайсильніше прискорити процес обробки інформаційного потоку. Цей процес впливає на культуру подвійно: з одного боку, максимально зближаються духовна і матеріальна сторони життя людини, тому що в культурі необхідним чином присутній інформаційний елемент, що піддається вищеописаним трансформаціям, а з іншого боку, відбувається різке розмежування емоційного й інформаційного аспектів культури. Ми хотіли б більш докладно зупинитися на цих тенденціях[6].

Зближення духовного і матеріального на ґрунті інформаційного елемента культури ілюструється тоффлеровською "блип"-культурою. Справді , вона не є в повному змісті культурою, а служить винятково засобом передачі і прийому інформації, яку традиційно відносять до сфери культури. Так, двадцятисторінковий переказ роману Толстого "Війна і мир" буде "блип"-інформаційною вижимкою цього роману. Очевидно, що людина, яка прагне до щирої культури, зовсім не задовольниться коротким переказом сюжету, а постарається одержати емоційне задоволення, прочитавши роман для того, щоб насолодитися красами авторського стилю і точністю пропису характерів[7].

Саме в цьому криється причина чіткого розмежування емоційного й інформаційного елемента культури. Це добре видно на прикладі живопису. Якщо раніш картини художників-реалістів задовольняли обидві ці потреби, то тепер їхні функції різко розмежовані - креслення і карти суть інформація, абстракціоністські картини суть естетична насолода.

Крім того, нам хотілося б відзначити, що культура нового суспільства являє собою дуже неоднорідну масу, тому що знаходиться в процесі формування, завершення якого варто чекати, по всій очевидності, до середини XXІ століття.

Представлення авторів концепції "інформаційного суспільства" про життя людини в новому соціумі є дещо казковими й утопічними. Такі ідилічні мріяння і повітряні замки Дж. Мартіна і деяких інших, не процитованих тут авторів. Вони керуються ідеєю про те, що можна зробити людину щасливою, вирішивши всі його матеріальні проблеми, позбавивши від роботи і забезпечивши тривале дозвілля. Як уже неодноразово було доведено, це зовсім невірна точка зору. Цікаво буде розглянути буття людини в новому суспільстві, розклавши його на окремі елементи[8].

Родина. Розпад класичної "нуклеарної" родини як "осередку суспільства" на сьогодні став реальністю. Єдність форми родини заміняється на різноманіття видів шлюбу і спільного проживання. Природність цієї тенденції очевидна, і, згідно даним статистики, у США вже сьогодні інші форми шлюбу чисельно перевищують кількість "нуклеарних" родин. Що ж стосується виникнення "електронного котеджу", то тут ми не згодні з Тоффлером. Книга була написана в 70-х роках, коли ставилася мета рятування від паперово-канцелярської праці, у зв’язку з чим робота переносилася на комп'ютер і віддавалася на дім. Зараз можна з упевненістю стверджувати, що за 20 минулих років цей процес повинний був прийти до логічного завершення. І той факт, що цього не відбулося, підтверджує ідею про необхідність особистого контакту людей для виконання більшості видів творчої, а іноді і нетворчої роботи[9].

Діти й освіта. Очевидно, що в даний час освіта перетерплює величезні зміни, насамперед , у плані спеціалізації, диверсифікованості й індивідуалізації. Утопічні ідеї навчання по телевізору залишилися нереалізованими в силу малого практичного ефекту даного способу.

Політичне, соціальне і громадське життя. У цій сфері ми цілком згодні з ідеями респондентного телебачення і реалізації свободи слова через створення власних інформаційних банків, висловленими Дайзардом і Мартіном. Незважаючи на деяку утопічність спроб побудови "дійсної" демократії, подібні технічні нововведення служили б як мінімум надійним захистом проти спроб тоталітарного відродження.

Проблеми сучасного світу широко відомі: екологія, локальні війни, економічна прірва між Заходом і країнами "третього світу" тощо. Іншого роду проблеми чекають нас при переході до "інформаційного суспільства" - такому, як його ідеалізованно розуміють автори концепції. Ми вже практично з'ясували, що треба робити, але не завжди знаємо як - тобто залишається відкритим питання технологій. Крім того, неясне питання про перебудову свідомості людей для нового типу мислення[10].

Що ж стосується проблем "інформаційного суспільства", то тут декілька глобальних причин є причиною більш дрібних. Перша з них - принципова невизначеність сутності інформації, як матеріальної, так і з філософської точки зору. Інша - взаємодія техніки і природи - чи є перша продовженням другої чи її антиподом. Нарешті, третя - взаємини техніки, інформації і людини - чи повинна людина пристосовуватися до бурхливо зростаючого шквалу інформації і стрімко мінливій техніці чи ж необхідно загальмувати розвиток і пошукати інший шлях. У принципі, питання про бюрократично-інформаційну систему і тотальний контроль є похідними від цих трьох. Ці питання ще чекають своїх дослідників.

2. Інформаційний етап еволюції як закономірність розвитку цивілізаційних систем

Інформація, із філософської точки зору, є особливим видом ресурсів. Нафта, залізна руда, інші корисні копалини видобуваються, вони є природною даністю. Сировина - це "природні дари", до яких докладалася праця з метою доставки їх до пункту відносно глибокої переробки. Матеріальні об'єкти у вигляді засобів виробництва є колишньою сировиною та водночас продуктом праці. Капітал у грошовій формі вже виступає як уособлення інформації щодо прав власності на певні матеріальні об'єкти-засоби виробництва (капітал у цьому відношенні може мати своїм предметом також і інформацію). Але сама інформація як предмет та результат виробництва з'являється ні звідки (її виникнення наука може тільки констатувати через трудовитрати). Вона створюється людиною, споживається та фетишизується нею[11].

Чому дедалі частіше ми кажемо про інформаційну економіку як про таку, для якої економіка суто матеріального виробництва виступає в якості допоміжної? Адже не може йтися про те, що людина втратить інтерес до матеріальних засад добробуту - їй завжди буде потрібною їжа, одяг, приміщення, тепло. До складності проблеми додається й те, що органічно необхідний інформаційний вміст мали й попередні соціально-економічні формації.

Революція у сприйнятті цінностей вже мала місце. Логіка економічних процесів підкоряє логіку аграрного та примітивного ремісництва, а не навпаки. Країна, яка забезпечує себе продуктами харчування та гончарними виробами, одягом, та не виробляє високотехнологічної продукції, приречена на зубожіння[12]. Сучасні ж вияви глобалізації із вмонтованим в її механізми перерозподілом продукту можуть призвести до того, що навіть "харчова самодостатність" внаслідок глобального перерозподілу продукту може перетворитися на голод. Ці факти та положення дістають безліч підтверджень щоденно.

Отже, зробимо висновок: не зважаючи на абсолютну цінність, функціонально виробничі системи та продукти аграрно-ремісничого господарювання за умов високорозвиненого індустріального способу виробництва є допоміжними, другорядними.

Але й "зародки майбутнього" не одразу перетворюються на функціональні домінанти. Наприклад, навіть інформаційні технології, що одразу сприймались як носії прогресу, певний час відігравали допоміжну функцію. Адже протягом 70-х та 80-х років високі технології застосовувались у першу чергу для здешевлення виробництва матеріальних благ, а інформаційний сектор ще не став основою постіндустріальних економік.

Утім, неодномоментність якісних технологічних зсувів не заперечує очевидної тенденції, її можна описати як еволюцію цивілізаційних технологічних моделей та способів ресурсоспоживання, але еволюцію не рівномірними темпами, а стрибкоподібну. Такими стрибками постають технологічні революції. Як було з'ясовано, історії вже відомі такі революції, зокрема революція, для якої "до" - це культура аграрного виробництва та соціального укладу, а "після" - епоха індустріалізму. Ось про подібну революцію, але вже про заміну на рівні системовизначальних взаємних зв'язків цінностей матеріальних на цінності інформаційно-духовні, йдеться сьогодні. Відтак, сьогоденна революція є навіть більш радикальною, оскільки її наслідки надають прогресу таких рис, які не просто створюють нову якість суспільного життя, але вочевидь змінюють саму природу міжлюдських стосунків та саму людину[13].