Зміст
Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма
Соціальний факт
Cписок використаних джерел
Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма
К найвизначнішим представникам соціологічного позитивізму кінця XIX - початку XX в. належить французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917). Сам років він неодноразово підкреслював значення соціологічних поглядів Конта і Р. Спенсера, що він критично осмислив і розвинув. Він продовжив розробку теорії суспільства як єдиного соціального організму, такий системи, елементи якої мають гармоніювати між собою для збереження цілого.
Дюркгейм енергійно виступив проти індивідуалістичних і психологічних підходів в поясненні явищ життя, відповідно до яким основну роль поведінці покупців, безліч у цілому історичному процесі грають внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, психічні чинники, т. е. потягу, бажання, прагнення й інтереси людей. У своїй теорії соціального реалізму він виходив речей, що природу соціальних явищ слід пояснювати соціальними ж чинниками, що початковим моментом аналізу поведінки людей, їх різноманітної діяльності є суспільство як система взаємодій індивідів, соціальних груп, і відповідних соціальних інститутів. Велику роль відіграють безпосередня і нехай ширша соціальне середовище. Такі основні тези розробленої Дюркгеймом доктрини соціального реализму.
Еміль Дюркгейм схилявся розробки наукового методу в соціології, яка полягає, за його словами, в раціоналістичному, суворо логічному, поясненні явищ життя. У передмові до жодного з свої основні праць «Метод соціології» він наголосив, що його «головне намір у тому, щоб поширити на людську поведінку науковий раціоналізм», дати їй наукове пояснення. Він, що його попередники у сфері соціології приділяли основну увагу побудові різних нерідко умоглядних теорій розвитку нашого суспільства та мало займалися розробкою наукового методу вивчення соціальних фактів. Навіть у роботах Р. Спенсера, за словами Дюркгейма, «питання методі не займає ніякого місця». Глава з курсу позитивної філософії Конта - «майже єдиний оригінальний і значний працю, який маємо у питанні», - стверджував Дюркгейм.
Так він розпочав розробку методу соціології. Соціологія, пише він, є наука про соціальних фактах, під яким він розумів передусім політичні, правові, моральні, релігійні та інші ідеї, норми й національні цінності, вироблювані колективним свідомістю покупців, безліч змушують окремих індивідів діяти у відповідність до цими ідеями, нормами і цінностями. Кінцевими причинами соціальних явищ виступають, по Дюркгейму, ідеї, й духовні цінності людей, що вони реалізують практично. Вони він знаходить джерело всякого соціального еволюції. Йдеться про ідеї і духовних цінностях як проявах колективного уявлення.
По відношення до окремих людейм соціальні норми, цінності й інші прояви суспільного свідомості існують об'єктивно. Кожна мисляча людина захоплює людськими певні політичні, правові, моральні норми та інші норми, цінності й соціальні настанови. Вони повинні їх засвоїти і реалізувати практично. Відповідно до них Дюркгейм свідчить про дві основні ознаки соціальних фактів: їх об'єктивне існування стосовно до окремим індивідам та його примусове вплив на людей. Тим самим було Дюркгейм виходив з усвідомлення людини як соціальної істоти, розвиток виробництва і діяльність якого полягає проходять під певним впливом соціальних розпоряджень.
Так ставиться і вирішується Дюркгеймом питання соціальної зумовленості поведінки людей. У соціальних фактів загальна духовна Природа і сутність. Усі вони - прояви групового чи масової свідомості. Їх вплив на людей кінцевому підсумку організовано свідомо та здійснюється через соціальні інститути, зокрема правові, релігійні тощо буд. У цьому зв'язку Дюркгейм писав, що соціальний факт є лише там, де існує певна організація. Він існує чимось загальне та істотне в поведінці покупців, безліч втілюється у створенні їхнього виробничого, політичної, правової та іншої. Отже, у навчанні Дюркгейма про соціальних фактах містяться важливі становища розуміння взаємодії нашого суспільства та особистості, показано роль групового, колективного свідомості. Усе це, з його думці, становить істинний предмет соціології як науки.
Актуальний характер має вчення Дюркгейма відмінності нормального і патологічного у суспільстві, про соціальні хвороби та їх подоланні. Переконливо звучить висловлену ним положення про те, це важливо знайти «об'єктивний критерій, невіддільний самих фактів і дозволяє нам науково розрізняти здоров'я від у різних розрядах соціальних явлений».
Соціальне здоров'я, по Дюркгейму, залежить від нормальному розвитку життєвих сил індивіда, колективу чи акціонерні товариства, у тому здібності адаптуватися до місцевих умов середовища проживання і використовувати її для свого розвитку. Це дає їм «шанси довгого життя». Що сприяє розвитку нашого суспільства та добробуту людей, має бути визнано корисним необхідним. Хвороба суспільства" може зародитися у його сфері. Якщо ж воно боляче повністю, лікувати їх треба комплексно. Важливе значення надає Дюркгейм моральному і політичному оздоровленню суспільства, впровадженню в усі її сфери соціально здорових і найефективніших стимулів роботи і спілкування людей.
Дюркгейм намагається уточнити питання по джерелах соціальної еволюції. Вказуючи на обмеженість погляду, за яким джерело розвитку суспільства лежать у психологічної організації людини, у його прагненні реалізуватися у себе або ж «потреби власного щастя» (цей погляд по-різному поділяли Про. Конт і Р. Спенсер), Дюркгейм вважає вирішальними соціальні витоки розвитку суспільства, передусім колективне свідомість і колективну (громадську) діяльність людей. Це й дозволило понад докладно проаналізувати механізм функціонування та розвитку суспільства. У цієї частині, його праці досі мають чималу наукову цінність.
Представляє інтерес аналіз Дюркгеймом проблеми колективності. Колективність трактується їм, як «основний чинник соціальності», природне лоно життєдіяльності людей. Він, що колектив, суспільство, його соціальні інституції вирішальною мірою впливають в розвитку кожної людини. Соціальна життя, по Дюркгейму, «прямо випливає з його колективного істоти», має громадську природу і сутність. З огляду на самого факту колективного існування індивідів вони впливають друг на одного й виступають як соціально орієнтовані у діях особистості. При цьому дотримуються певної соціальної (політичної, правової, моральної) дисципліни, що, на думку Дюркгейма, є дуже серйозним чинником життя. Дюркгейм допускає «побудова соціології, яка бачила в дисципліни істотне умова будь-якої загальної життя, ґрунтуючи її на розумі й істині». Сьогодні, як і в часи життя Дюркгейма, це навіть звучить дуже актуально.
Розробляючи проблеми соціальної теорії, Дюркгейм природно, стосується проблеми взаємодії соціології і філософії. Він визнає, що соціологія «виникла з великих філософських доктрин» і майже завжди спирається на будь-якій філософський підхід. Проте, пише Дюркгейм, соціологія давно стала самостійної наукою, має власний предмет і має свою справу. Праці самого Дюркгейма зіграли помітну роль становленні та розвитку соціології як самостійної науки.
Перш ніж шукати метод, придатний для вивчення соціальних фактів, слід визначити, що представляють факти, що носять дану назву. Питання це тим більше важливе, що даний термін звичайно застосовують не зовсім точно.
Їм без ніяковості позначають майже всі явища, що відбуваються в суспільстві, якщо лише останні представляють який-небудь соціальний інтерес. Але при такому розумінні не існує, так би мовити, людських подій, які не могли б бути названі соціальними. Всякий індивідуум п'є, спить, їсть, міркує, і суспільство дуже зацікавлене в тому, аби всі ці функції вирушали регулярно.
Якби всі ці факти були соціальними, то в соціології не було б свого окремого предмету, і її область злилася б з областю біології і психології.
Але насправді у всякому суспільстві існує певна група людей, що відрізняються різко обкресленими властивостями від явищ, що вивчаються іншими природними науками.
Коли я дію як брат, чоловік або громадянин, коли я виконую ув'язнені мною зобов'язання, я виконую обов'язки, встановлені поза мною і моїх дій правом і звичаями. Навіть коли вони згодні з моїми власними відчуттями і коли я визнаю в душі їх існування, останнє залишається все-таки об'єктивним, оскільки не я сам створив їх, а вони вселені мені вихованням.
Як часто при цьому нам невідомі деталі накладених на нас обов'язків для того, щоб взнати їх, ми змушені справлятися з кодексом совісті. Так само віруючий при народженні своєму знаходить вже готовими вірування і обряди своєї релігії; якщо вони існували до нього, то, значить, вони існують поза ним. Система знаків, якими я користуюся для вираження моїх думок, система монет, що вживаються мною для сплати боргів, знаряддя кредиту, службовці мені в моїх комерційних стосунках, звичаї, дотримувані в моїй професії і так далі, - все це функціонує незалежно від того вживання, яке я з них роблю.
Ці типи поведінки або думки не лише знаходяться поза індивідуумом, але і володіють ще примусовою силою, унаслідок якої він змушений до них незалежно від свого опису. Якщо я намагаюся порушити постанови права, вони реагують проти мене, перешкоджаючи моїй дії.
Якщо я не підкорятимуся умовам світла, якщо я, одягаючись, не враховую звичаїв моєї країни стану, то мною керує те віддалення, в якому мене тримають, в якому виробляється, хоча і в слабкішій мірі, та ж дія, як і покарання у власному сенсі цього слова. У інших випадках має місце примус, хоча і непрямий, але не менш дійсний. Я не зобов'язаний говорити по-французьки з моїми співвітчизниками або вживати встановлену монету, але я не можу поступити інакше. Якби я спробував вислизнути від цієї необхідності, моя спроба виявилася б невдалою.