Рей Бредбері боявся того, що держава заборонить читати книги. Олдос Хакслі боявся іншого, що будуть створені умови, у яких люди не захочуть більше читати книги. Але вони обоє помилялися, сьогодні читають набагато більше, ніж раніше.
Сьогодні випускається 1,500 щоденних газет й 7,000 щотижневиків. Щороку випускається 75,000 нових книг. Це по перевазі, розважальна література, і масовий попит існує тільки на неї, на літературу типу "гамбургер", на спрощену до рівня масового смаку інформаційної жуйки, "література для бідних".
І, у той же час, серйозна література, що ставить гострі соціальні проблеми, видається, але її тираж ніколи не досягає навіть 10 тисяч копій. Їх, в основному, здобувають лише університети, вони входять у навчальні програми багатьох коледжів, тисячі студентів ці книги читали, однак це нічого не змінює в їхньому відношенні до існуючого статус-кво.
Можливо, що якби ці книги були б заборонені, вони зробили б більший вплив на масову свідомість, як було в Радянському Союзі із Самвидавом і Тамвидавом. Зовнішня цензура думок, заборони на ті або інші ідеї, стимулює появу всі нових і нових єрісей, створює протидію контролю.
Пряма цензура, заборона, неефективні, самоцензура діє набагато продуктивніше. Кожний розуміє про себе, що відкрите обговорення й аналіз книг цих авторів поза академічною аудиторією, може привести до конфронтації, конфлікту, до обвинувачення у відсутності позитивного погляду, - "You are negative". Власна позиція, думка, відмінне від загальноприйнятого, викликає конфлікт, "Ти що, розумніше інших?", це виклик суспільству, і його наслідки непередбачені.
Глядач обговорює з іншими те, що він читає в газетах, журналах, бачить на екрані телевізора, а тому що в них немає тих проблем, з якими середня людина зіштовхується щодня, вони виключаються з його свідомості. Той, хто вважає, що масова культура деформує, спотворює реальну картини життя й не треба в загальній юрбі, може очікувати не тільки суспільного остракізму - це суд над самим собою, почуття недовіри до себе. Отут не відскіпаєшся просто лементом з юрби, - "А король-то голий". Отут треба відповідати перед самим собою на питання, як жити, протистоячи усьому світу.
Можна припустити, що це явище сьогоднішнього дня, що колись, в "добрі старі часи", в Америці, самій вільній країні миру, воля думок існувала, але от, що писав Алекс Токвиль 175 років тому, - "Воля думок, безумовно є, але вона не викликає нічого крім презирства. Ти вільний думати що хочеш, ніхто не зазіхне ні на твоє життя, ні на твоє майно, але ти перетворишся в чужинця, у парію, знедоленої суспільством. Ти збережеш свої цивільні права, але вони будуть марні. Близькі люди будуть шарахатися від тебе на вулиці, і твоє існування буде гірше, ніж смерть."
І сьогодні, у повсякденному житті, мало хто зважується на такий мужній, розпачливий акт, як власна думка. У той же час, у масовій культурі представлений широкий спектр думок, але вони нейтралізовані не помітними недосвідченому споживачеві набором прийомів.
Перший - це економіка виробництва продуктів культури. Серйозна література, що випускає малим тиражем, не може розраховувати на широку рекламу, це економічно невиправдано, і тому середній читач просто не знає про її існування.
Другий - стандартизація продуктів культури. Стандарт, уводячи зміст у певний формат, звужує якість до найнижчого, найбільше широко розповсюдженого рівня культури, стерилізує оригінальна думка, зводячи його до загальноприйнятої, плоскої, одномірної форми. Індивідуальний смак, індивідуальна думка, індивідуальне бачення миру, у процесі фільтрації стандартом, губить свій обсяг, значимість і силу впливу.
Та й сам споживач не приймає оригінальні думки й бачення миру, вони вимагають занадто багато уваги, міркувань, загальної культури. Масова культура заміщає якість кількістю, кількістю стандартів, що відповідає поданням сучасної людини, що всі явища життя оцінює тільки кількісно.
Сам величезний обсяг продуктів масової культури викликає відчуття інтенсивності культурного життя. Але щирі добутки культури штучний товар, вони глибоко індивідуальні, а конвеєр індустрії культури випускає "standardized diversity", стандартизоване розмаїтість.
При покупці музичного диска в магазині ви бачите розділи - стандартний джаз, стандарт-кантрі, стандарт-класика, стандарт-реп.. Вибір стандартів необмежений.
Вибір стандартів у кіно ще більш широкий. Кожна група населення - чорні, латино, інтелектуали, робітничий клас, беби-бумерс, гомосексуалісти, підлітки, пенсіонери, аматори фільмів "action" й аматори картин, що описують життя старої британської аристократії 19-го століття - усі одержують своє. Існує стандарт фільму для традиційної родини, стандарт для аматорів гострих відчуттів, стандарт для аматорів вишуканої європейської естетики. Сотні нових фільмів, що випускають за рік, також, як і сотні телевізійних каналів, залишають у споживача відчуття, що відмінність між ними настільки поверхово, що вони практично нерозрізнені.
"Більшість американських фільмів - заморожений обід, як правило, ніяких слідів життя.". Андрій Кончаловский.
Кабельне або сателітне телебачення надає сотні каналів, що висвітлюють тисячі тим - передачі про роботу поліції, опитування людей на вулиці, фільми про історію країни й миру, біографічні серії, але всі вони створюють враження, що це зроблено тим самим режисером, на тому самому конвеєрі. У той же час у споживача є вибір - це він тримає в руках "remote control" і завжди може перемкнутися на іншу програму. Але, і на іншій програмі він побачить тільки стандартне видовище або стандартні новини - те, що йому хочуть показати ті, хто володіє засобами масової інформації.
"Все бурління культури, що якщо починати перераховувати, тут, в Америці, дійсно є, але воно не складається в якесь єдине культурне життя, а складається з окремих подій, ... культура лише декорація для прикриття функцій щоденного життя, а не частина самого життя." Російський іммігрант Шоссет.
Культура й мистецтво в американській історії ніколи не були органічною частиною життя суспільства, як у Європі, вони завжди сприймалися утилітарно - як форма відпочинку від праць насущних, як розвага, як частина функціонального комфорту. Високу культуру, що говорить об буття, в Америці перемінила масова культура, що говорить про побут, і її призначенням стала прикраса побуту.
"Мистецтво для нас не перша необхідність - нашій країні потрібні ремесла.", писав Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів.
З моменту утворення Нового Світу, що будувалося на континенті без яких-небудь ознак цивілізації, інтелектуальне, естетичне, емоційне наповнення життя не було метою суспільства. Життя Європи будувалася на культурі, навколо культури, тому що культура вважалася метою й змістом цивілізації, а результат всіх сфер людської діяльності розумілося не як матеріальне багатство саме по собі, а як цінності культури, які створюються в процесі його будівництва.
У США, у новій країні, що з'являється серед дикої природи, ішла щоденна боротьба за елементарне фізичне виживання, і для мільйонів іммігрантів, що бігли на новий континент від європейської вбогості, економічний успіх був важливіше культури, недарма європейці називали американців "новими варварами". Америка створювала нове мислення, нову психологію, нові культурні цінності - цінність праці, матеріального багатства, росту економіки.
Європейці знаходили красу, хвилювання, катарсис у мистецтві, американці - у будівництві бізнесу, у росту капіталу. Культура й цінності всі виробництва, що ускладнювалося, і ринку ставали культурою й цінностями повсякденної психології. Європейці збагачували себе, прилучаючись до вищих форм мистецтва й гуманітарного знання. Американці вдосконалювали себе, усмоктуючи складні форми ділового життя, виробляючи в собі ті риси, які приведуть до успіху й збагачували своє життя новими формами фізичного комфорту й розваг.
У США класична культура не могла мати такого авторитету, як у Європі, тому що вона статична по визначенню, вона говорила про вічний, і тому не відповідала умовам американського життя, побудованої на постійній зміні.
Однак, класична культура не була повністю відкинута, вона була використана як сировина, що після вторинної переробки - "cultural recycling", ставала частиною товарів широкого вжитку, культурного ширвжитку.
"У відмінності від класичної культури мас-культура не прагне відбити реальність, вона цю реальність реконструює, створюючи одномірну декорацію з елементів старої культури, що надає порожнечі й вакууму, химерам нового життя, деяку вірогідність." Генис.
Щоб залучити до себе увага публіки продукт масової культури повинен бути яскравим, видовищним, тому значними явищами американського культурного життя стають не ті, які говорять про основні питання життя, а периферійні події, екстремальні у своєї видовищності - пограбування, убивства, політичні скандали, автомобільна або авіакатастрофа, землетрус у Каліфорнії або повінь у Новому Орлеані.
"У масовій культурі якість речей, подій і людські якості не мають ніякої цінності. Цінується тільки ефект, що робить річ, людина або подія." Італійський письменник Барзіні.
Масову культуру створюють не вільні художники, що шукають відповіді на вічні питання життя, вона створюється виконавцями, що виконують замовлення професіоналами, фахівцями, що підкоряються законам виробництва.
"Продукти культури виробляються індустрією за правилами будь-якого іншого масового виробництва й створюються насамперед розраховуючи на ринок. Індустрія культури не ставить своєю метою культурний розвиток мас." З доповіді ЮНЕСКО.