Смекни!
smekni.com

Переваги групового способу життя (стр. 1 из 3)

План

Вступ

1 Характеристика сім'ї як інституту групового життя

2 Умови групового життя

3 Феномен групи

Висновок


Вступ

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук: демографії, соціальної психології, педагогіки, економіки, етнографії, історії, права, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони розвитку та функціонування сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. В демографії, наприклад, особливо розвинутий напрям дослідження народжуваності, репродуктивних настанов; у соціальній психології — дослідження сімейних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці — вивчення виховної функції сім'ї. Для економіки одним з основних завдань є аналіз бюджету сім'ї, сімейного споживання. Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різних етнічних групах і спільнотах; історія досліджує виникнення сім'ї та форми її існування у різні періоди історії людства. Правові науки, зокрема сімейне право, з'ясовують юридичні аспекти укладання шлюбу, порядок і підстави визнання шлюбу недійсним, права та обов'язки подружжя, батьків і дітей, юридичні аспекти майнового стану сім'ї.

Закономірності виникнення, функціонування і розвитку сім'ї як соціального феномена, який поєднує у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи, вивчає галузь соціології — соціологія сім'ї.

1 Характеристика сім'їяк інституту групового життя

Соціологія сім'ї як частина загальної соціології, як теорія «середнього рівня» розглядає особливу сферу життєдіяльності та культури узгоджено діючої групи людей (сім'ї), які пов'язані сімейно-родинними відносинами, фокусуючи увагу на спільній життєдіяльності членів, тобто на сімейному способі життя. Соціологія сім'ї має справу з груповим, а не з індивідуальним суб'єктом життєдіяльності.

Підкреслюючигруповуякістьсімейноїжиттєдіяльності, соціологіясім'їрозглядаєіндивідаякчленасім'ї, якскладовуцілого, досліджуєособистістьнасампередкрізьпризмусоціокультурнихвнутрішньосімейнихролей, сімейноїналежностіособистості. В соціології сім'ї особистість постає конкретно як чоловік або дружина, батько або мати, син або дочка.

Індивідуальнасвоєрідністьнакладаєвідбитокнастильвиконаннявнутрішньосімейнихролей, якийвиявляєтьсячерезконфігураціїміжособистіснихвзаємозв'язківівзаємостосунків. Соціологіясім'ївивчаєсімейно-родинніформиспільногожиттямалоїгрупилюдей, сімейнийспосібжиттяпорівнянозпоодиноко-парубоцьким, вивчаєвєдностііцілісностівзаємозв'язокбатьківства — подружжя — спорідненості, тобтовласнесім'ю.

Посередницькарольсім'ївузгодженніінтересівособистостіісуспільства (держави) єпредметомвласнесоціологічногодослідженнясім'ї. Ступіньузгодженості — розузгодженостіцихінтересіввизначаєрізноманітнінаслідкидляособистості, сім'їісуспільства, щойфіксуєтьсяусоціологіїсім'ї.

2 Умови групового життя

Виділяють кілька об'єктивних умов групового життя:

1) соціально-економічні умови, які характеризують матеріально-технічну базу сучасного етапу розвитку суспільства, у тому числі рівень розвитку сфери обслуговування; рівень розвитку дитячих дошкільних закладів; рівень житлового будівництва; обсяг та структуру товарообороту; рівень реальних доходів населення; рівень розвитку охорони здоров'я та медичного обслуговування тощо;

2) суспільно-політичні умови, які визначають політику органів державної влади, діяльність профспілок та інших громадських організацій щодо сім'ї;

3) соціально-культурні та ідеологічні умови, які характеризують: а) систему чинних у суспільстві правових, морально-етичних норм, цінностей та ідеалів, зразків діяльності та поведінки, що мають нормативний характер стосовно сім'ї, та способи зберігання й розподілу соціальної інформації, соціального знання, кількість та доступність закладів культури та культурних цінностей;

4) умови, що пов'язані з розподілом населення за демографічними, етнічними, соціально-класовими, професійними, освітніми та соціально-груповими ознаками. У певному розумінні ця група умов тотожна демографічним відносинам, які існують у суспільстві на сучасному етапі його розвитку;

5) екологічні умови, які характеризують природно-географічні (також кліматичні) особливості середовища; ступінь урбанізованості та санітарно-гігієнічні умови життєдіяльності; популяційне насичення середовища.

До суб'єктивних умов життєдіяльності можна віднести соціально-психологічні умови, які характеризують загальний стан свідомості людей, їх ставлення до світу і свого безпосереднього оточення: соціальні настанови, інтереси та ціннісні орієнтації у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Основною властивістю людини є «ідентичність особистості», яка вказує на взаємозв'язок особи й соціального оточення та виявляється у спрямованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою, у визначенні цінності людини, її соціальної ролі та призначенні. Отже, ідентичність розглядається Е. Еріксоном у двох аспектах:

• як така, що складається з двох компонентів: органічного та індивідуального (фізичні дані, задатки, цілісність людського індивідуального буття);

• у соціальному аспекті (групова ідентичність — входження особистості в різні спільноти, психосоціальна ідентичність — відчуття людиною значущості свого буття для суспільства).

Кожен з названих аспектів ідентичності має два полюси: позитивний (яким має бути індивід з погляду соціального оточення) і негативний (те, яким він не повинен бути). Ідентичність формується у протиборстві цих двох сторін.

3 Феномен групи

Об'єднання людей у групи відбувається за різними ознаками, у тому числі й статусними — владними, майновими, професійними, освітніми тощо.

Особливості їх впливу на індивіда у різні епохи дослідники усвідомлювали і оцінювали неоднаково. Те, що одні визнавали як природний феномен, інші кваліфікували як явище, яке принижує індивідуальну гідність.

Соціальна спільність і соціальна група. Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає поняттями “спільність” і “група”.

Соціальна спільність —сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою.

Соціальна спільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність, взаєморозуміння.

Соціально-психологічною основою спільності є феномени “Ми” та “Вони”. При цьому “Ми” — універсальна психологічна форма самосвідомості будь-якої сукупності людей, яка завжди протилежна феномену “Вони”. Вона є передумовою спілкування і продуктом розвитку особистостей. Спільності як цілісності властиві особливий психічний стан, соціальний настрій, різновиди діяльності (економічної, політичної, професійної). її характеризують момент уподібнення (індивід ідентифікує себе з її цілями, нормами, цінностями) і відокремленість людини (обмеження сфери індивідуального спілкування в конкретній спільноті або навіть припинення контакту в ній). Відокремленість вказує на індивідуальну неповторність особистості, що свідчить і про її належність до інших соціальних спільностей, різноманітних соціальних відносин і соціальних ролей.

Соціальними ознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії, спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності. Це дає підстави розглядати соціальну спільність як сукупність людей, що характеризується спільними умовами життєдіяльності, інтересами; належністю до територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, до історично сформованих соціальних організацій та інститутів.

Прикладом спільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі та ін. У сучасному суспільстві общинні зв'язки суттєво послаблені. Побутують навіть твердження, що община як соціальна спільнота себе вичерпала, оскільки вона як атрибут докласового суспільства рудиментарно зберігалася подекуди в наступні соціальні епохи. На противагу їм наводять аргументи про відродження та велике майбутнє общини, спрямовуючи погляди скептиків на факти самоуправління в багатьох сучасних розвинутих державах.

Відносно сталим об'єднанням людей є група. Сукупність людей, що претендує називатися групою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності, а й взаємовпливами індивідів.

Соціальна група —відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

До основних ознак соціальної групи належать:

— включення їх у широкий соціальний контекст;

— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;

— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;

— зовнішня та внутрішня організація;

— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;

— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”;

— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Дослідники вказують на певні відмінності в сутності та обсязі понять “соціальна спільність” і “соціальна група”. Якщо поняття “соціальна група” в основному позначає функціонування певного угруповання, товариства, об'єднаних спільними цілями людей, то поняття “соціальна спільність” акцентує на результатах цього функціонування — виникненні певного соціального переживання, яке стає надбанням кожного належного до неї індивіда. Крім того, поняття “соціальна спільність” ширше за обсягом і містить поняття “соціальна група”. Водночас вони за багатьма ознаками подібні між собою. Розкриття кожним із цих понять свого аспекту людської комунікації та взаємодії у різних соціальних угрупованнях і в різних соціальних просторах створює цілісну їх картину.