Смекни!
smekni.com

Перспективи соціального розвитку України (стр. 2 из 6)

Предметом соціально-трудових відносин виступають ті чи інші сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від життєвого циклу (життєвий цикл людини включає кілька стадій) людини і специфіки мети та завдань, що вирішуються людиною на кожному із зазначених циклів. Багатогранність соціально-економічних процесів та явищ, які є предметами соціально-трудових відносин, структурно включає в себе: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією та ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за працю. Предметом соціально-трудових відносин є трудова активність, трудова мотивація, трудовий конфлікт, оцінка ефективності праці, організація й нормування праці, кадрова політика та її окремі складові.

Соціально-трудові відносини в залежності від способу їх регулювання, форм, методів вирішення та розв'язання суперечностей, пов'язаних з їх функціонуванням, класифікують за типами. У цьому зв'язку основою соціально-трудових відносин можуть служити: принципи солідарності й субсидіарності (самовідповідальності, самореалізації), відносини, побудовані за принципом «панування – підкорення» – патерналізм, рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне суперництво, дискримінація. У відповідності з цими принципами виділяють два полярних типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Зазначені типи соціально-трудових відносин у практичній життєдіяльності не існують у чистому виді.

Система соціально-трудових відносин ґрунтується на певній якості трудового життя, яка на думку багатьох учених єважливим критерієм розвинутості соціально-трудових відносин. Під якістю трудового життя розуміється систематизована сукупність властивостей, що характеризують умови праці в найширшому розумінні цього слова, які дозволяють враховувати ступінь реалізації інтересів і здібностей працівника.

Функціонування системи соціально-трудових відносин неможливе без реформування управління нею, постійного вдосконалення регулятивних процесів всередині зазначеної системи.

Реформування системи управління, регулювання соціально-трудових відносин неможливе без остаточного подолання державного патерналізму в таких відносинах, перетворення людини, трудівника із об'єкта соціально-трудових відносин в їх основний суб'єкт. Важливою умовою реформування управління, регулювання системою соціально-трудових відносин має стати відхід від монополії держави в адміністративному регулюванні соціально-трудовими відносинами, органічне поєднання централізованих та децентралізованих засад у цьому процесі.

Система захисту трудових прав громадян і шляхи її вдосконалення

Важливою умовою реформування системи соціально-трудових відносин є захист трудових прав громадян. Відомо, що в зв'язку зі змінами соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним відносинам, з послабленням державного нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю в останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. Усе це вимагає оновлення трудового законодавства та прийняття нового кодексу законів.

З метою вдосконалення системи захисту трудових прав і свобод людини у сфері праці необхідно: прийняти Закон про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю; забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права; ратифікувати найбільш важливі й актуальні конвенції МОП (з регулювання питань праці, охорони праці, соціальної політики, заробітної плати, інспекції праці); завершити формування підрозділів державної інспекції праці в районах і містах, надавши їм відповідні повноваження в регулюванні питань захисту трудових прав громадян тощо.

Система соціального партнерствай шляхи підвищення його ролів системі соціально-трудових відносин

В оптимізації системи соціально-трудових відносин важливою умовою є узгодження інтересів найманих працівників та власників, що суттєво підвищує роль соціального партнерства. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між робітниками й роботодавцями, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. Практика розвитку процесів соціального буття підтвердила, що система соціального партнерства є важливою альтернативою всіляким командно-адміністративним чи диктаторським формам управління соціально-трудовими відносинами, цивілізованим способом вирішення соціальних конфліктів.

Підвищенню ролі соціального партнерства в системі соціально-трудових відносин буде сприяти: розробка правового механізму удосконалення організаційних форм і засад соціального партнерства, взаємодії його суб'єктів на основі трипартизму (система тристороннього представництва – підприємців, профспілок та уряду), ведення консультацій, переговорів, укладання угод і колективних договорів, проведення примирних процедур і створення системи розгляду й розв'язання колективних трудових спорів та конфліктів, зокрема, шляхом застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів і посилення ролі держави як гаранта соціального партнерства, соціально-економічних прав найманих працівників; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади у здійсненні соціального партнерства на регіональному і виробничому рівнях; удосконалення структури системи органів соціального партнерства на всіх рівнях тощо.

Система оплати праці й шляхи її реформування

Соціально-трудові відносини в суспільстві мають забезпечувати відповідний рівень добробуту його членів, збереження мотивації до високоефективної праці шляхом формування відповідного рівня трудових доходів, підтримку й розвиток трудової основи людської життєдіяльності. Доходи населення являють собою сукупність грошових та натуральних засобів для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення її потреб і формуються за рахунок праці та інших джерел.

Основу трудових доходів складає заробітна плата, що є важливим фактором регулювання ринку праці, соціально-трудових відносин у цілому. У перехідний період відбувається становлення нових за організацією та змістом регуляторів заробітної плати. Суттєво змінюються функції держави, профспілок та роботодавців у регулюванні питань, пов'язаних з заробітною платою. Кризовий стан економіки України, її соціального розвитку супроводжується зниженням рівня реальної заробітної плати та доході» населення. Розмір мінімальної заробітної плати надзвичайно низький, вона несвоєчасно сплачується, що посилює платіжну кризу в країні. Знижується частка оплати праці в сукупних доходах населення. Суттєво знижуються реальні грошові доходи населення.

Реформування та подальше вдосконалення системи соціально-трудових відносин передбачає реформування та вдосконалення системи оплати праці й доходів населення/ Удосконаленню системи оплати праці та грошових доходів сприятиме: забезпечення встановлення заробітної плати як головного джерела доходів працюючих залежно від їх особистого внеску в кінцеві результати роботи; посилення ролі мінімальної

заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних найманих працівників (з цією метою слід забезпечити поетапну реалізацію права працівників на мінімальну заробітну плату, не нижчу за вартісну величину межі малозабезпеченості; здійснити поступове (протягом п'яти років) підвищення мінімальної заробітної плати в народному господарстві); забезпечення поступового запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; внесення змін до Закону України «Про оплату праці» щодо усунення залежності формування тарифної сітки від законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати; визначення в галузевих (регіональних) угодах, колективних договорах умови зростання й регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних і міжпосадових співвідношень в оплаті праці відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди»; удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою забезпечення залежності розмірів оплати їх праці від рівня відповідальності, складності виконуваних робіт та кваліфікації; розроблення відповідних законодавчих та нормативних актів щодо порядку визначення показника величини прожиткового мінімуму.

У реформуванні системи оплати праці важливу роль відіграватиме стабільне зростання частки заробітної плати в структурі валового внутрішнього продукту, поступове зростання реальних доходів населення, їх індексація відповідно до темпів зростання індексу споживчих цін; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50 – 60 відсотків, що сприятиме росту продуктивної праці; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці працівників залежно від їх кваліфікації на основі колективних договорів і угод між роботодавцями та працівниками на всіх рівнях соціального партнерства; посилення ефективності механізмів соціального партнерства та системи домовленостей між роботодавцями та найманими працівниками; посилення регулюючого впливу держави на оплату праці керівників державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій зі змішаною формою власності; досягнення оптимальних міжгалузевих співвідношень в оплаті праці в Генеральній угоді між об'єднаннями профспілок та Кабінетом Міністрів України; відновлення ролі доходів від трудової діяльної працівників як важливого стимулу розвитку виробництва, підвищення трудової активності працюючих та посилення мотивації до праці.