4. Корисна група. Це група яка ставить за ціль своєрідно трактувати матеріальну вигоду, отримання прибутків будь - якими засобаі грабіжництвом.
5. Злочинна група. Усі перераховані вище групи можуть ввійти в неї при певних обставинах.
Соціальному працівникові, щоб працювати з такими підлітками, переконливо вести з ними діалог, варто знати особливості кожної групи, кожного підлітка. Необхідно зібрати дані про існуючі групи в місті, селищі районі: хто в них входить, чи піддані вони наркоманії і розпусті, чи займаються спекуляцією, є чи серед них правопорушники. Важливо з'ясувати інтереси членів групи, їхній культурний рівень, ідеали, переконання, прагнення, довідатися про структуру груп, правилах прийому в них, характер лідерства, про відношення членів групи до суспільства.
Соціальний працівник, що працює з подібними підлітками, насамперед повинний пам'ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника групи, диференційованому підходу до кожної групи. Заборона групи може тільки спровокувати протиправні дії підлітків. Важливо розібратися в проблемах, що хвилюють хлопців, спробувати допомогти в їхньому рішенні. Переконати їх у тому, що вони помиляються, показуючи правдиві цінності вітчизняної і закордонної культури. Необхідно знайти з цими підлітками спільну мову, знайти шляхи створення умов для їхнього самовираження і самореалізації.
Однак у тих випадках, коли діяльність групи здобуває протиправний характер (якщо в групі пропагуються наркотики, пияцтво, насильство, жорстокість, порнографія, проституція, неофашизм), варто застосувати заборону. У таких випадках необхідно роз'єднати групу, переорієнтувати її цілі на суспільно корисні, нейтралізувати лідерів. При цьому головне - працювати з кожним підлітком окремо.
Порушення контакту з самими близькими людьми особливо гостро переживається підлітками, які починають розуміти протиріччя життя дорослих. Озлоблення, яке доходить до відчаю або жорстокості, недовіра до людей, зневага до норм, цинізм до загально прийнятих явищ – такий далеко не повний перелік внутрішніх установок підлітків, які пережили сварку або розлучення батьків, живуть в умовах пияцтва, розпусти, конфліктів, і взаємної байдужості.
Профілактика. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності профілактичної роботи набула останнім часом особливо гостру актуальність у зв'язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь.
Разом з тим, важливо підкреслити, що в сучасних умовах повинні принципово мінятися підходи до організації профілактичної роботи, для того, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги родині, підліткові, допомозі, заснованої на вивченні особистості неповнолітнього правопорушника, умов його сімейного й суспільного виховання. Така робота може вестися в успішно лише в тісній взаємодії всіх соціальних інститутів і вимагає глибоких спеціальних психіко-педагогічних знань.
Профілактика девіантної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.
Злочинність - це дуже часто складне соціальне явище, що не має «природних» границь ( на відміну від алкоголізму, наркотизму, самогубств) і обумовлене за допомогою двох критеріїв: суспільної небезпеки і караності в законному порядку.
Під злочинністю розуміється масове, статично стійке соціальне явище, одна з форм девіантної поведінки, що досягло ступені суспільної небезпеки, обумовленої законодавцем у карному законі.
Злочин - це протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить їм істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.
До причин росту злочинності серед неповнолітніх варто віднести: безконтрольність продажу спиртних напоїв підліткам і навіть дітям, алкоголізм і насильство в сім'ї, комерціалізація центрів дозвілля, відеотек, ігрових залів, що штовхає молодь на здійснення корисливих злочинів із метою роздобути гроші.
Підліткам з делінквентною поведінкою насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними нормами і цінностями, соціальна підтримка.
Основний суб'єкт реабілітації – соціальний педагог, здатний здійснювати перераховані вище функції і надавати психологічну допомогу підліткам дітям, якщо відкидаються у формальних колективах
Реабілітація припускає: по-перше, виявлення причин деформацій у розвитку дітей і підлітків, пошук засобів і способів їхнього усунення, зміни середовища в інтересах дитини; по-друге, побудова адекватного процесу виховання, що сприяє розвиткові нормальної особистості.
Прискорення причин психологічної кризи неповнолітніх може бути досягнуто тільки при корінному оздоровленні суспільства (економічному, соціальному, духовному), що гарантує захист прав та інтересів дітей і підлітків, а також такій зміні в системі виховання, що забезпечувало б оптимальні умови саморозвитку особистості, орієнтованої на загальнолюдські цінності.
Основним принципом системи реабілітації є забезпечення пріоритету виховання і захисту прав та інтересів дітей перед вимушеними заходами їхнього перевиховання й реадаптації.
У виховній роботі з важковиховуваними підлітками головною ланкою повинен стати принцип «зроби себе сам» на основі загальнолюдських цінностей. Перехід до самовиховання, до самостійності особистості повинний і може стати природним способом задоволення потреби підлітків у самостійності й самоствердженні.
Тільки самостійна праця, що має для підлітка особистісний зміст, може змінити його систему потреб, переорієнтувавши її із споживання на творення. Гуманізація відносин суспільства і психічних можливостей до самостійної трудової діяльності й участі в житті суспільства.
Розглядаючи злочинну поведінку не як відхилення (або не тільки як відхилення), а як різновид соціальної поведінки, необхідно створювати такі умови в суспільстві, що робили би злочини соціально, а частково й економічно не престижні і невигідні (наприклад, великі штрафи, суспільна думка, що засуджує протиправну поведінку таких людей і возвеличення людини праці, забезпечує можливості через роботу задовольнити свої інтереси, підтримувати свій психологічний і соціальний статус, добре заробляти і т.д.).
Ефективність виконання програми перевиховання залежить від ряду причин:
· особливостей засудженого;
· терміну перебування в колонії;
· колективу, у який він потрапив;
· досвіду вихователів;
· виховних можливостей.
Процес перевиховання в колонії характеризується переліком особливостей. Це ізоляція людини від суспільства, коли тривалий час хлопці та дівчата утримуються окремо; жорстокі режимні рамки – життя проходить в умовах покарання за кримінальний злочин, регламентується правами й обов'язками; специфічний статус засудженого.
У процесі перевиховання ув'язнений поступово готується до життя на волі за допомогою загальноосвітньої підготовки й одержання професії й освітлення можливих варіантів життєдіяльності.
Диференційований підхід у вихованні здійснюється з урахуванням групової приналежності та терміну, який відбуває підліток. Групи розрізняються:
· за характером злочинів;
· за кількістю судимостей;
· за ступенем кримінальної зараженості;
· за ступенем суспільної небезпеки;
· за віком, статтю, за освітою.
Соціальний педагог допомагає важкому підліткові пізнати самого себе, розібратися у відношеннях з навколишніми, набути необхідні знання, громадянські і професійні якості, досягти нормальних відносин з батьками, учителями, однолітками, сформувати творчі захоплення. Роботу з підлітком необхідно спланувати так, щоб він повірив у реальність поставленої цілі.
У праці і спілкуванні, у різноманітній творчій діяльності виховуються моральні початки особистості, формуються її цілі, ідеали, інтереси й потреби, корисні для суспільства. Попередженню відхилень у поведінці сприяє так званий метод реконструкції характеру, суть якого в перевихованні, зміні свідомості підлітка з опорою на моральні якості особистості. При цьому важливо враховувати, що діти, підлітки з девіаціями в поведінці часто мають різні психічні відхилення, у них спостерігається затримка інтелектуального розвитку. Зазначений метод припускає складання індивідуальних програм як пізнавальної, так і суспільно корисної діяльності.
Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Деліквентність – це психологічна готовність до правопорушень. Це випадки повторюваних, асоціальних по своїй спрямованості вчинки та дії, які формують негативно орієнтовані особистісні установки.
Причини формування у підлітка кримінальних нахилів пов’язаних перш за все з інтенсивними фізіологічними і психологічними перебудовами в організмі дитини. Підсилення інтересу до сексуальної теми інколи викликають агресії, тривожність, песимістичний настрій. Викривлення розвитку сексуального інтересу приводить окремих підлітків до статевих збочень, аморальних дій, індивідуальних та групових правопорушень.