регистрация / вход

Облік зобовязань із пенсійних виплат

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту Контрольна робота з дисципліни: «Облік в зарубіжних країнах» Зміст 1. Облік зобов'язань із пенсійних виплат

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Контрольна робота

з дисципліни: «Облік в зарубіжних країнах»


Зміст

1. Облік зобов'язань із пенсійних виплат

2. Облік викупу акцій, облік "розщеплення" акцій і власних акцій "у портфелі"

3.Практичне завдання

Література

1. Облік зобов'язань із пенсійних виплат

В системі Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) підприємець є відповідальним за виплату заробітної плати працівникам і службовцям. Облік утримань за МСФЗ майже співпадає з українською системою. Єдине, що слід зазначити, це те, що за українським обліком ми можемо чітко прослідкувати по кожному особовому рахунку нарахування на заробітну плату і всі утримання з неї, а у випадку МСФЗ - тільки суму, що належить до виплати. Український варіант обліку відрізняється більшою повнотою, аналітичністю та забезпечує тотожність аналітичного обліку з даними синтетичного.

Розрахунки з працівниками регулюються МСФЗ 19 "Виплати працівникам". У відповідності з ним по закінченню трудової діяльності виплати включають, наприклад:

-пенсійні забезпечення, такі як пенсія;

-інші виплати по закінченню трудової діяльності, такі як страхування життя та медичне обслуговування по закінченню трудової діяльності.

Угоди, за якими підприємство надає виплати по закінченню трудової діяльності, є програми виплат по закінченню трудової діяльності.

Вони класифікуються як програми з визначеним внеском або програми з визначеною виплатою залежно від економічної сутності програми, яка випливає з її основних умов. Згідно з програмами з визначеним внеском:

-юридичні зобов'язання підприємства або його конструктивне зобов'язання обмежується сумою, яку воно погоджується внести до фонду. Отже, сума виплат, що її отримає працівник по закінченні трудової діяльності, визначається за сумою внесків, сплачених підприємством (а також, можливо, й працівником) до програми виплат по закінченні трудової діяльності або до страхової компанії, разом із прибутком від інвестування внесків;

-як наслідок, на працівника припадає актуарний ризик (виплати будуть менші за очікувані) та інвестиційний ризик (інвестованих активів буде недостатньо для забезпечення очікуваних виплат). Відповідно до програми з визначеним внеском компанія щорічно відраховує суму, яка визначається на основі відомих майбутніх виплат пенсій, виходячи із існуючої кількості працівників. Визначення внеску в поточному році є однією із важливих проблем, з якими зустрічаються бухгалтери. Існують різні методи розрахунку даної величини. Коли величина відрахувань поточного року розрахована, облікова проводка є аналогічною до проводки, яку застосовують в першому випадку:

Д-т Витрати на пенсійне забезпечення

К-т Грошові кошти чи

К-т Пенсійні зобов'язання

Пенсійні зобов'язання кредитуються, якщо повна сума відрахувань не здійснена на кінець року. Дані зобов'язання можуть бути короткостроковими чи довгостроковими залежно від умов пенсійного плану.

Згідно з програмою з визначеною виплатою:

- підприємства зобов'язані надавати узгоджені виплати теперішнім і колишнім працівникам;

- по суті, на підприємство припадає актуарний ризик (витрати на виплати будуть більшими за очікувані) та інвестиційний ризик.

Якщо актуарний та інвестиційний досвід є гіршим від очікуваного, зобов'язання підприємства можуть збільшуватися.

Ці розрахунки проводяться актуарієм та повинні враховувати:

-майбутні підвищення виплат та темпів інфляції;

-згода про збільшення пенсійних платежів;

-кількість працівників, які приєдналися до даного пенсійного плану та які покинули його;

-смерть працівників до досягнення ними пенсійного віку та після нього;

-розподіл працівників за віком;

-доходність пенсійних інвестицій.

Проблема дещо полегшується тим, що деякі із зазначених компонентів взаємопов'язані та їх зміни можуть погашати їх.

В різних країнах існують різні підходи до того, наскільки точно слід встановлювати пенсійні зобов'язання і в якому ступені вони повинні бути забезпечені платежами в окремий пенсійний фонд. МСФЗ 19 визначає, як щ кошти повинні обліковуватися. Для першої схеми, виплат з визначеним внеском, потрібний внесок роботодавця слід розглядати як щорічні витрати. Якщо до схеми вноситься поправка та вимагається внесення додаткових сум, які повинні покрити пенсійні виплати за попередні роки, то такі "пост службові витрати" можуть трактуватися подвійно:

1. через негайне списання;

2. через періодичне списання протягом передбачуваного терміну роботи працівників, які залишилися.

Що стосується схеми обумовлених розмірів пенсійних виплат, то тут бухгалтерія більш вишукана. Актуарій повинен надати оцінки "вартості" зобов'язань, які накладаються на роботодавця за пенсійною схемою, і ці втрата повинні періодично здійснюватися протягом припущеного строку роботи працівників, які залишилися, але вимагається проведення коригувань вартості пенсійних коштів. Зміни у сумі виділених коштів можуть проходити по статті "надходження" по мірі їх виникнення або розподілятись на час припущеного строку роботи працівників, які залишились.

Програми з визначеним внеском та з визначеною виплатою розмежовуються залежно від участі кількох роботодавців, державних програм та застрахованих виплат.

Підприємству слід класифікувати програми за участю кількох роботодавців як програми з визначеним внеском або програми з визначеною виплатою згідно з умовами програми (включаючи будь-яке конструктивне зобов'язання, яке виходить за межі офіційних умов).

Якщо програму за участю кількох роботодавців визначають як програму з визначеною виплатою, підприємству слід обліковувати свою порційну частку зобов'язання за визначеними виплатами, активів програми та витрат, пов'язаних з програмою, так само, як і будь-яку іншу програму з визначеною виплатою.

Якщо підприємство не має достатньої інформації для застосування обліку за визначеною виплатою до програми за участю кількох роботодавців, яка є програмою з визначеною виплатою, йому слід:

-вести облік програми так, ніби вона є програмою з визначеним внеском;

-розкривати:

1) той факт, що програма є програмою з визначеною виплатою;

2) причину, чому підприємство не має достатньої інформації, щоб дозволити йому облік цієї програми як програми з визначеною виплатою;

-тією мірою, якою надлишок або нестача у програмі можуть вплинути на суму майбутніх внесків, додатково розкривати:

1) будь-яку наявну інформацію про цей надлишок або нестачу;

2) основу, використану для визначення цього надлишку або нестачі;

3) можливі наслідки для підприємства.

Один з прикладів програми з визначеною виплатою за участю кількох роботодавців може бути:

-програма фінансується на основі сплати поточних надходжень, тобто: внески встановлюються на рівні, який, як очікується, буде достатнім для здійснення виплат, строк яких настане в тому самому періоді, а майбутні виплати, зроблені протягом поточного періоду, будуть сплачені з майбутніх внесків;

-виплати працівникам визначаються за строком надання ними послуг підприємству; у підприємств - учасників програми немає жодних реальних способів вийти з програми без сплати внеску за виплати, вже зроблені працівниками до дати виходу з програми. Така програма створює актуарний ризик для підприємства: якщо остаточні витрати на виплати, вже зроблені на дату балансу, є більшими за очікувані підприємство буде зобов'язаним або збільшити свої внески, або переконати працівників погодитися на зменшення виплат. Отже, така програма є програмою з визначеною виплатою.

Підприємству слід обліковувати державну програму так само, як і програму за участю кількох роботодавців.

Створення державних програм обумовлене законодавством і стосується всіх підприємств (або всіх підприємств певної категорії, наприклад, конкретної галузі), ними управляють національні або місцеві державні органи або інші органи (наприклад, незалежне агентство, створене спеціально з цією метою), які не підлягають контролю або впливу з боку підприємства, яке звітується. Деякі програми створені підприємством, надають як обов'язкові виплати, що замінюють виплати, які так чи інакше були б надані згідно з державною програмою, так і добровільні виплати. Такі програми не є державними програмами.

Державні програми характеризуються як програми з визначеним внеском або виплатою залежно від зобов'язань підприємства за програмою. Багато державних програм фінансуються на основі поточних надходжень: внески встановлюються на такому рівні, який, як очікується буде достатнім для здійснення необхідних виплат, строк сплати яких не настав в тон самий період; майбутні виплати, зроблені протягом поточного періоду, виплачуються з майбутніх внесків. Однак, за багатьма державними програмами, підприємство не має юридичного або конструктивного зобов'язання щодо здійснення цих майбутніх виплат: єдиним його зобов'язанням є сплата внесків тоді, коли настає строк їх сплати, і якщо підприємство звільняє учасників державної програми, в нього не буде зобов'язання здійснювати виплати, зароблені його працівниками за попередні роки. З цієї причини державні програми, як правило, визначаються як програми з визначеним внеском. Проте, коли державна програма є програмою з визначеною виплатою, підприємство застосовує обліковий підхід.

Підприємство може сплачувати страхові внески для фінансування програми, виплат по закінченню трудової діяльності. В такому разі така програма розглядається; як програма з визначеним внеском, якщо у підприємства не буде (або непрямо через програму, або прямо) юридичного чи конструктивного зобов'язання щодо:

- здійснення виплат прямо працівникам, коли настає строк сплати, або

- сплати подальших внесків, якщо страхувальник не здійснює всіх майбутніх виплат працівникам, пов'язані з наданням послуг працівниками у поточному і попередньому періодах.

Якщо у підприємства залишається таке юридичне чи конструктивне зобов'язання, йому слід розглядати цю програму як програму з визначеною виплатою.

Остаточна вартість програми з визначеною виплатою може зазнавати впливу різних змінних, таких як розмір кінцевої заробітної плати, плинність та смертність працівників, тенденції витрат на медичне обслуговування, а для фінансової програми - ще й інвестиційний дохід від активів програми. Остаточна вартість програми є невизначеною, і ця невизначеність, імовірно, зберігатиметься тривалий час. Для того, щоб оцінити теперішню вартість зобов'язань з програмою виплат по закінченні трудової діяльності та пов'язану з ними вартість поточних послуг, необхідно:

-застосувати метод актуарної оцінки;

-віднести виплати до періодів надання послуг;

-зробити актуарні припущення.

В Німеччині пенсійні нарахування - один з самих спірних моментів в бухгалтерській звітності. Зовнішній користувач повинен мати на увазі, що, по-перше, в обліку фактично відображаються не всі пенсійні зобов'язання компанії - так, в баланс не включаються непрямі зобов'язання (у випадку фінансування, наприклад, через фонди соціального забезпечення, що організуються в рамках підприємства); та, по-друге, встановлений для податкових цілей метод розрахунку сучасної вартості пенсійних зобов'язань не враховує майбутнього збільшення окладів та не стосується службовців, що молодше 30 років. В результаті реальні пенсійні зобов'язання звичайно виявляються заниженими, що суперечить принципу консерватизму (обачності).

Німецькі пенсійні фонди отримують кошти тільки з накопичених пенсійних відрахувань та соціальних фондів компанії. Не дозволено обліковувати вплив можливого збільшення ставок зарплати. Страхові вирахування пенсійних зобов'язань базуються на податкових нормах, які дозволяють брати до уваги наступні фактори: припущені строки життя застрахованих працівників, ризики, пов'язані з отриманням інвалідності, дисконтна ставка в розмірі 6%, вплив на плинність працівників, проте цей фактор не завжди враховується, виключаються працівники, вік яких не перевищує 30 років.

Що ж стосується пенсійних зобов'язань в інших країнах, та тут спостерігається наступна ситуація (табл.2.):

Таблиця 2. Основні відмінності щодо обліку пенсійних зобов'язань в різних країнах.

Країна

Пенсійні зобов'язання

Бельгія

Підприємства, що пропонують пенсійні схеми для працівників, повинні узгоджувати їх з незалежними спеціалізованими фірмами. При нормальних умовах пенсійні зобов'язання не з'являться в бухгалтерських документах компанії, якщо не говорити про короткострокові зобов'язання, які виникли до 1986 року.

Великобританія,

Пенсійні зобов'язання регулюються або законодавчо

Ірландія

або приймаються на себе компаніями добровільно. Для великих компаній пенсійні схеми будуються на основі "допомоги певного розміру", внески на утворення якого перераховуються в окремий пенсійний фонд.

Греція

Існує дуже мало діючих пенсійних схем, пов'язаних з компаніями, проте закон передбачає виплату окремих коштів працівникам, які звільняються у зв'язку з виходом на пенсію

Данія

Закон вимагає, щоб пенсійні питання вирішувалися через страхові компанії, і тільки директори можуть вирішувати свої пенсійні схеми безпосередньо в компанії. Тому спеціальних бухгалтерських правил не існує.

Іспанія

Обов'язки за зобов'язаннями щодо майбутніх пенсій передбачає такі строки для накопичення спеціального фонду, який дозволяє повністю покрити страхові пенсії для працівників - 15 років, для пенсіонерів - 7 років.

Італія

Державні пенсії залежать від величини заробітку та відрахувань компаній. Витрати на ці потреби відносяться по мірі їх появи на показники звіту про прибутки і збитки.

Люксембург

Витрати на пенсії можуть враховуватися в повному обсязі.

Нідерланди

Згідно з голландськими законами з пенсійними правами повинні працювати незалежні пенсійні фонди або страхові компанії. Підприємства повинні надавати в своїх звітних документах всі пенсійні зобов'язання, які виникли у них за рік, тому пенсійні витрати можуть в точності не відповідати пенсійним відрахуванням, виплаченим до зазначених фондів, що ведуть до збільшення або загальних активів, або пасивів. Якщо зміни в пенсійній схемі створюють для підприємства зобов'язання, що відносяться до минулого року, у цьому випадку кошти для цього можна вирахувати безпосередньо з його капіталу.

Португалія

Застосовуються прийоми страхової справи. В цих перерахуваннях із оподаткування можна вивести до 15% заробітної плати. Останні обліковуються як витрати в звіті про прибутки та збитки і як заборгованість в пасиві балансового звіту

Франція

Якщо втрати пов’язані з обслуговуванням пенсійних схем, виплачуються безпосередньо в незалежні пенсійні фонди, то бонн вираховуються з бази оподаткування. 3 іншого боку, суми надані компаніями при виході на пенсію їх працівників, звільняються бід оподаткування, якщо бонн виплачені цим працівникам, і такі витрати, та відповідні їм податки повинні відповідно відображатись в звіті про прибутки та збитки та б балансовому звіті.

Швейцарія

Кошти на виплату пенсій забезпечуються за рахунок внесків підприємств і службовців до державного фонду. Додаткові пенсійні виплата забезпечуються за рахунок внесків підприємств і працівників до особливих фондів. Сума пенсійних виплат залежить від розміру внесків в ці фонди і прибутку бід інвестування даних коштів. Внески до державного фонду базуються на заробітній платі працюючих. Ставки визначаються відповідно між тими працівниками, хто вже вийшов на. пенсію і все ще працюючими людьми по всій країні.

Швеція

Фінансуються повністю із профспілок та асоціацій роботодавців. Представляють собою визначені платежі до фонду та здійснюється на основі страхового підходу.

Можна зробити висновки, що практика, обліку пенсійних зобов'язань в різних країнах не однорідна. Існують різні підходи до того, наскільки точно слід встановлювати пенсійні зобов'язання і в якій мірі вони повинні бути забезпечені платежами в окремі пенсійні фонди. Таким чином, користувачі бухгалтерських звітів будуть стикатися не лише з різними системами обліку, а й різними схемами утворення пенсійних зобов'язань. 6 загальному ж всі пенсійні схеми можна поділити на дві категорії:

1) програми з визначеним внеском та

2) програми з визначеною сумою.

2. Облік викупу акцій, облік "розщеплення" акцій і власних акцій "у портфелі"

Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, з метою одержання акцій, необхідних для преміювання робітників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні корпорацією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав.

Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (як правило, гроші) корпорації зменшуються на величину цього капіталу. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект. Придбання власних акцій відображають по дебету рахунка "Портфель власних акцій" (по типах акцій) на суму акціонерного капіталу і по кредиту рахунка "Гроші в касі та на рахунку". Оскільки рахунок "Портфель власних акцій" має дебетове сальдо, його часто називають негативним (або контррахунком) акціонерного капіталу. Якщо власні акції реалізують, рахунок власних акцій кредитують на суму вартості, а рахунок "Гроші в касі та на рахунку" дебетують. Звичайно, ціни придбання та реалізації різні, тому необхідне відображення різниці на спеціальному рахунку "Внесений капітал".

Рахунок "Портфель власних акцій" ніколи не має кредитового сальдо, незважаючи на те, що рахунки акціонерного капіталу, як правило, його мають. Рахунок "Портфель власних акцій" відображає скорочення акціонерного капіталу, тому він є негативним. Дебетове сальдо рахунка "Портфель власних акцій" показує вартість придбання акцій, якими продовжує володіти компанія на дату складання бухгалтерського балансу.

Ні придбання, ні реалізація власних акцій не впливають на кількість акцій, які було випущено або не випущено. Запас власних акцій впливає тільки на кількість акцій в обігу. Єдина різниця між власними і невипущеними акціями полягає в тому, що перші принаймні один раз реалізовувались.

Роздрібнення акцій — це не дивіденди. Воно подібне до дивідендів, сплачених акціями, і тому його часто плутають з ними, однак, все ж таки воно відрізняється від дивідендів, сплачених акціями, оскільки роздрібнення акцій впливає на рахунки акціонерного капіталу. При роздрібненні акцій загальна кількість оголошених акцій збільшується на певну величину, наприклад, одна дробиться на дві. У цьому випадку кожну акцію, що знаходиться у власності, відзивають, а замість неї випускають дві нові. Як правило, коли роздрібнення акцій супроводжується зменшенням номінальної, або встановленої, вартості всіх оголошених акцій таким чином, що їх загальна номінальна вартість (в доларах) залишається незмінною. Наприклад, припустіть, що перед роздрібненням в обігу знаходилися 1.000 акцій за номіналом $20 кожна. Це роздрібнення акцій включало зменшення номінальної вартості кожної нової акції до $10 та емісію 2.000 акцій з номінальною вартістю $10. На відміну від дивідендів, сплачених акціями, роздрібнення акцій не переносить нерозподілений доход до внесеного капіталу. У перенесенні коштів немає необхідності, оскільки зменшення номінальної вартості акцій компенсує збільшення їх кількості. Головним міркуванням для роздрібнення акцій є зменшення ринкової вартості акції, яке призводить до збільшення активності цих акцій на ринку. Іноді корпорація бажає зменшити кількість акцій в обігу. Єдиним засобом такого зменшення є впровадження зворотного роздрібнення акцій. Дивіденди, сплачені акціями, вимагають журнальної проводки, тоді як роздрібнення акцій — ні.

Як при сплаті дивідендів у вигляді акцій, так і при роздрібненні акцій акціонер одержує додаткові акції, не витрачаючи при цьому жодних додаткових активів.

Порівняння результатів дивідендів, сплачених акціями, та роздрібнення акцій можна підсумувати так:

Акціонерний капітал

До сплати дивідендів у вигляді акцій або роздрібнення

Після сплати 100% дивідендів у вигляді акцій

Після роздрібнення однієї акції на дві

Внесений капітал:

Кількість акцій в обігу

30.000

60.000

60.000

Номінальна вартість акції, $

10

10

5

Загальна номінальна вартість акцій в обігу

300.000

600.000

300.000

Нерозподілений доход

650.000

350.000

650.000

Загальний акціонерний капітал

950.000

950.000

950.000

3. Практичне завдання

Складання проміжного звіту про прибутки та збитки без проведення інвентаризації.

Президенту ЕТ Company наприкінці березня 200Б року були представлені наведеш нижче фінансові звіти. Представлені в них дані неповні.

Компанія застосовує періодичну систему оцінки вартості товарно-матеріальних запасів та собівартості проданих товарів. Місячні фінансові звіти хоча і складаються, але інвентаризація товарних запасів не проводиться щомісяця. Щоб оцінити, приблизно кінцеве сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів та собівартість проданих товарів, компанія використовує метод нормативу валового доходу.

Звіти про прибутки та збитки

Січень

Лютий

Березень

Перший квартал

Виручка від продажу товарів, дол.

100000

106000

90000

296000

Собівартість проданнх товарів, дол.

61000

59360

?

?

Валовий доход з продажу, дол.

39000

46640

?

?

Витрата, дол.

32000

33500

32000

97000

Балансовий прибуток, дол.

7000

13140

?

?

Норма валового доходу, дол.

0,39

0,44

0,42 (приблизно)

Кінцеве сольдо рахунку товарно-матеріальних запасів, дол.

14000

16000

?

?

Необхідно:

1. Заповниш пропуски у наведеній нижче таблиці (підсумки операцій за березень 200Б року):

Підсумкова величина, дол.

Розрахунки, дол.

Собівартість проданих товарів:

Початкове сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів

16000

За даними облікових реєстрів

Закупки

51000

За даними облікових реєстрів

Загальна вартість товарів для продажу протягом облікового періоду.

?

Кінцеве сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів

?

Собівартість проданих товарів

?

1. Завершити складання звіту про прибутки та збитки, наведеного вище (за березень і перший квартал). Податок на прибуток до уваги не брати.

2. Чи можна довіряти отриманим даним за березень? Поясніть відповідь.

3. Чи можна рекомендувати компанії продовжувати застосування методу нормативу валового доходу для оцінки приблизної величини кінцевого сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів та собівартості проданих товарів? Чому?


Рішення:

Звіти про прибутки та збитки

Січень

Лютий

Березень

Перший квартал

Виручка від продажу товарів, дол.

100000

106000

90000

296000

Собівартість проданнх товарів, дол.

61000

59360

52200

158160

Валовий доход з продажу, дол.

39000

46640

37800

137840

Витрата, дол.

32000

33500

32000

97000

Балансовий прибуток, дол.

7000

13140

5800

25940

Норма валового доходу, дол.

0,39

0,44

0,42 (приблизно)

Кінцеве сольдо рахунку товарно-матеріальних запасів, дол.

14000

16000

14800

44800

Підсумкова величина, дол.

Розрахунки, дол.

Собівартість проданих товарів:

Початкове сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів

16000

За даними облікових реєстрів

Закупки

51000

За даними облікових реєстрів

Загальна вартість товарів для продажу протягом облікового періоду.

67000

16000+51000

Кінцеве сальдо рахунку товарно-матеріальних запасів

14800

67000 - 52200

Собівартість проданих товарів

52200

90000 - 37800

Деякі фірми застосовують систему оцінки запасів на кінець періоду за методом нормативу валового доходу. Норматив валового доходу - це дохід, який, планується на початку звітного періоду, жни показує, скільки повинні принести доходу товарно-матеріальні цінності при їх ефективному використанні. Таку систему можна використовувати фірмою, але за умови, що нормативи періодично переглядаються для достатнього наближення до фактичних доходів звітного періоду. Розглядаючи березень поточного року, за яким складався попередній розрахунок, можна сказати, що дані можуть бути досить реальними, якщо вірно розрахована норма валового доходу. Помилка в нормі потягне за собою завищення або заниження собівартості реалізованих товарів і залишку товарів на кінець місяця. А це в свою чергу потягне невірне планування на наступні періоди. Застосування цього методу оцінки сальдо товарно-матеріальних запасів повинно супроводжуватися інвентаризацією фактичної наявності запасів. І тільки збіг обліку запасів за системою норми валового доходу з фактичною наявністю товарів вказує на ефективність і доцільність використання цієї системи. Але розробка нормативів вимагає багато часу і зусиль, тому витрати на її розробку можуть перевищувати отримані від цього методу вигоди.

Література

1. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах - Житомир: ПП "Рута", 2002.

2. Міхалкович АЛ. Бухучет в зарубежных стратах - Мінск: ООО «Мисанта»: ООО «ФУ Аннформ», 2003.

3. Парфенов К.Г. Международные стандарти финансовой отчетности. М.: «Парфенов.ру», 2003

4. Завгородний В.П. Настольная книга бухгалтера малого бизнеса. - К.: ВиРАР, Дакор, 2000. - 608 с.

5. C.Ф.Голов, В.М. Костюченко. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник. – К.: Лібра, 2001. – 840с.

6. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. З англ. О.Мінін, О.Ткач. – К.: Основи, 1997. – 943с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий