Якщо держава вирішили все ж таки проводити індексацію доходів, то вона (індексація) повинна бути неповною. Для стримування інфляції, як свідчить практика, розмір індексаційних виплат не повинен перевищувати 70-80 відсотків від загального зростання цін.
Мабуть, найскладнішою проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізація співвідношення масштабів соціальної державної допомоги населенню і розмірів доходів, які воно отримує.
У ринковій економіці не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільних фондів споживання). Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючу роль доходів, так як із кола засобів життєзабезпечення, які можна було б придбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державна система соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і мати адресний характер, тобто стосуватися переважно особливо неімущих верств, непрацездатної частини населення.
Проблема оптимального поєднання державної соціальної політики і ринкових стимулів до праці і виробничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепцій добробуту. Державний патерналізм, який ховається за мімікрією рівності і справедливості, на ділі негативно впливає на розвиток економічних відносин, призводить до падіння економічної активності. У кінцевому підсумку (і це загальновідомий факт) розміри соціального захисту малоімущих верств населення визначаються ефективністю господарської діяльності працюючих, дієвістю матеріальних стимулів до праці і економічної діяльності.
Соціальна політика в умовах здійснення антикризових заходів спрямовується на недопущення подальшого зубожіння населення, забезпечення фізіологічного мінімуму споживання для найменш захищених груп, збереження соціальної рівноваги в суспільстві.
Основні завдання та пріоритети в соціальній політиці:
1. Проведення економічних реформ, які були б тісно пов'язані з твердими соціальними гарантіями для робітників, селян, інтелігенції, підприємців.
2. Докорінна реструктуризація всієї системи соціальної Інфраструктури суспільства та недопущення руйнації нинішніх соціальних надбань.
3. Створення працездатним особам умов для отримання роботи у відповідності з рівнем кваліфікації. ефективної 1 якісної праці, справедливого заробітку, підвищення кваліфікації, зміни професії, оздоровлення 1 відпочинку.
Невідкладне здійснення глибокого реформування заробітної плати, поклавши в основу вартість життя, рівень кваліфікації, соціальні гарантії,
На кризовому етапі застосувати лімітування фонду заробітної плати в залежності від обсягів виробництва, коригованих на Індекс цін Із врахуванням граничного рівня рентабельності. Зміцнювати служби зайнятості, налагодити систему перекваліфікації з врахуванням насамперед структурного безробіття, запровадити систему матеріальної підтримки безробітних з гнучкими термінами допомоги у розмірах не нижче фізіологічного мінімуму.
4. З метою зупинення тенденції до вимирання нації забезпечити підтримку сімей з дітьми. В кризовий період адресну допомогу спрямувати сім'ям. де доходи на кожного члена не сягають фізіологічного мінімуму.
5. Створити юнакам і дівчатам рівні стартові можливості для отримання безплатної якісної освіти і кваліфікації та ефективного працевлаштування.
Встановити розмір державних стипендій в залежності від середнього доходу сім'ї або особистого де-коду студента. Передбачається введення системи пільгового кредитування молоді для здобуття фаху та перекваліфікації, пільгового кредитування та мінімального оподаткування молодіжного підприємництва.
6. Соціальний захист Інвалідів та пенсіонерів передбачається забезпечити шляхом приведення мінімальних розмірів пенсій у відповідність з розмірами фізіологічного мінімуму споживання: всі дотації пенсіонерам 1 інвалідам доцільно спрямувати у вигляді грошової допомоги безпосередньо конкретним особам: ввести поряд з державним соціальним забезпеченням пенсійне страхування.
Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу з кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю.
Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких завдань:
-утворення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; заходи щодо нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;
- перехід від чинної моделі організації заробітної плати, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частину безкоштовних соціальних послуг до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг. Це дає змогу суттєво збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного доходу, зрівняти її обсяги з реальним масштабом цін, істотно зменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави; суттєве зростання ціни робочої сили матиме важливе значення з погляду її захисту в процесі входження країни у світовий економічний простір;
- відновлення регулюючої функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижча за офіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенням мінімальної заробітної плати до 60% від середньої заробітної плати в народному господарстві. Це стосується й мінімального рівня погодинної оплати, удосконалення всієї системи й механізму визначення оплати праці у виробничих та невиробничих галузях економіки. Відповідно до конкретної економічної ситуації в країні має діяти механізм індексації розміру мінімальної заробітної плати;
- забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці. Треба передбачи- ти підвищення частки тарифу в середній заробітній платі від теперішнього критичного рівня (15—25%) до оптимальних розмірів (70—80%). Це сприятиме підвищенню продуктивності праці і забезпечуватиме оптимальну, обгрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати;
- нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;
- відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;
Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.
Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.
Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.
Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення. Щодо цього держава має такі обов’язки:
надати робочі місця всім, хто бажає працювати;
забезпечити матеріальну допомогу для переселення в інші місця;
уживати спеціальних заходів захисту і матеріальної підтримки звільнених у результаті конверсії;
виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу по безробіттю, гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в цей період;
організувати розгалужену державну службу зайнятості;
надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.
Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери згідно з пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення.
У зв’язку з процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів та послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й сприяти його збільшенню. З цією метою і проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.
Усі важелі державного регулювання потрібно застосувати, щоб найближчим часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити передусім власні потреби в продуктах харчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то наші продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.