Міністерство освіти і науки України
Вінницький національний технічний університет
Інститут автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління
Кафедра метрології та промислової автоматики
Соціологічне дослідження
на тему:
«Патріотизм у розумінні сучасної молоді»
Вінниця, ВНТУ 2009
Зміст
1. Розробка методологічного розділу програми конкретного соціологічного дослідження
2. Визначення основних понять за темою дослідження
3. Вибірка соціологічного дослідження
4. Розробка і логічний аналіз анкети
5. Організація та методика опитування респондентів
6. Статистика і обробка інформації
7. Аналіз та узагальнення результатів дослідження
Список використаної літератури
1. Розробка методологічного розділу програми конкретного соціологічного дослідження
Патріотизм в країні, яка нещодавно здобула незалежність, постає дуже гостро. Що для сучасної молоді означає патріотизм? В головах та думках багатьох людей по різному трактується таке поняття, як патріотизм . В одних людей вірне тлумачення, в інших помилкове. То що ж насправді означає слово патріотизм?
Уявлення про патріотизм зв'язуються з трепетним ставленням до своєї Батьківщини, але уявлення про сутність патріотизму у різних людей різний. З цієї причини, одні люди вважають себе патріотами, а інші їх такими не вважають.
Патріотизм (грец. patriótes,πατριώτης — співвітчизник, грец. patrís,πατρίς — батьківщина) — це моральний і політичний принцип, соціальне відчуття (сприйняття), змістом яких є любов до Батьківщини (місця народження всіх поколінь предків і самої людини), відданість своєму народові, готовність заради них на жертви (в тому числі готовність підкорити свої особисті потреби потребам суспільства перебування (проживання) і подвиги. Патріотизм припускає гордість досягненнями і культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості та ідентифікація себе з іншими членами нації, готовність підпорядкувати свої інтереси інтересам країни, прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу. Історичне джерело патріотизму - століттями і тисячоліттями закріплене існування відособлених держав, що формували прихильність до рідної землі, мови, традицій. В умовах освіти націй і утворення національних держав патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, що відображає загальнонаціональні моменти в його розвитку. А з практичного боку - характеристика особистості, тобто особистість, котра сповідує патріотизм до певної країни, є патріотом цієї країни.
Патріотизм визначається більшістю людей як одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Він виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Виховання патріотизму – важлива складова виховної діяльності.
Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів вітчизни. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.
Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання і співставлення себе з іншими членами свого народу, постійна готовність підкоряти свої особисті інтереси інтересам загалу, в якому живеш, та захищати інтереси своєї громади, народу в цілому.
Патріотизм може проявлятися в наступних формах:
¨ полісної патріотизм - існував в античних містах-державах (полісах);
¨ імперський патріотизм - підтримував почуття лояльності до імперії та її уряду;
¨ етнічний патріотизм (націоналізм) - в основі має почуття любові до свого народу;
¨ державний патріотизм - в основі лежать почуття любові до держави.
¨ квасний патріотизм (ура-патріотизм) - в основі лежать гіпертрофовані почуття любові до держави та свого народу
В умовах утворення двох типів держав побудованих на мононародному принципі і полінародному (національному) принципі патріотизм набуває різного забарвлення і розуміння. У першому випадку - це патріотизм в прямому його розумінні, а у другому випадку - це космополітизм з усіма витікаючими наслідками.
Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.
Тому в державах, побудованих єдиним народом, існує тяга до ще більшої консолідації, а в багатонаціональних державах, побудованих різними народами, рано чи пізно утворюються різні патріотичні осередки навколо кожного з народів, що утворюють цю державу. Така держава розривається відцентровими силами протидії різних патріотичних поглядів на окремі складові – мононародні держави.
Саме тому поняття патріотизму має різне наповнення і тлумачиться по різному. Протягом віків патріотизм відігравав дуже важливу роль, об’єднуючи народ держави в боротьбі з зовнішньою агресією. У часи боротьби з зовнішнім ворогом внутрішні протиріччя між різними народами відходили на задній план. Тому багатонаціональні країни успішно прогресують тільки у часи воєн і протиборств з зовнішнім і внутрішнім ворогом. У мирний час у таких країнах посилюються відцентрові сили протиріч, існуючих між різними народами, що населяють багатонаціональну державу.
Тому в багатонаціональних державах існує термін абсолютизованого патріотизму, що виражає вузькокорисні групові інтереси (інтереси певної групи в державі, наприклад, аристократії), або певного народу (одного з багатьох і не обов’язково найчисельнішого, здебільшого народу до якого відноситься керівна/царська/ верхівка). З часом такий патріотизм перетворюється на шовінізм.
Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
Таким чином, ідеологія патріотизму, прийнята в багатонаціональній державі, перетворюється в ідеологію націоналізму, шовіністичну ідеологію і працює на виокремлення окремого (панівного) народу з числа інших народів, що проживають на визначеній території. Після виокремлення народу націоналістична ідеологія починає працювати на становлення, захист і зміцнення виключно панівного народу, на шкоду інших народів такої багатонаціональної держави.
Саме поняття мало різне наповнення і розумілося по різному. В античності термін patria «Родина» застосовувався до рідного міста-держави, але не до ширших спільнотам (таким як «Еллада», «Італія»); таким чином, термін patriota означав прихильника свого міста-держави, хоча, наприклад, загально грецького почуття патріотизму існувало, принаймні, з часів греко-перських воєн, а в творах римських письменників епохи ранньої Імперії можна бачити своєрідне почуття італійського патріотизму.
У Римській імперії патріотизм існував у вигляді місцевого «полісного» патріотизму і імперського патріотизму. Полісної патріотизм підтримувався різними місцевими релігійними культами. Римські імператори з метою згуртування населення імперії під керівництвом Риму робили спроби формування загальноімперських культів, деякі з них були засновані на обожнення імператора.
Християнство своєю проповіддю підривало основи місцевих релігійних культів і тим самим послаблювали позиції полісного патріотизму. Проповідь рівності всіх народів перед Богом сприяли зближенню народів Римської імперії і перешкоджали місцевого націоналізму. Тому на рівні міст проповідь християнства наштовхувалася на протидію патріотично налаштованих поган, які бачили в місцевих культах основу благополуччя міста. Яскравий приклад такого протистояння - реакція ефесян на проповідь апостола Павла. У цій проповіді вони побачили загрозу місцевому культу богині Артеміди, який складав основу матеріального благополуччя міста.
Імперський Рим, у свою чергу, бачив у християнстві загрозу імперського патріотизму. Незважаючи на те, що християни проповідували послух владі і молилися за добробут імперії, вони відмовлялися приймати участі в імперських культах, які на думку імператорів повинні сприяти зростанню імперського патріотизму.
Проповідь християнства про небесну вітчизні і уявлення про християнської спільноти як особливий «народі Божому» викликали сумніви в лояльності християн земній вітчизні.
Але згодом в Римській імперії відбулося переосмислення політичної ролі християнства. Після прийняття християнства Римською імперією, вона почала використовувати християнство для зміцнення єдності імперії, протидію місцевого націоналізму і місцевого язичництва, формуючи уявлення про християнської імперії як про земне батьківщині всіх християн.
У Середні століття, коли лояльність цивільного колективу поступилася місцем лояльності монарху, термін втратив актуальність і знову придбав її в Новий час.
В епоху американської та французької буржуазних революцій поняття «патріотизм» було тотожне поняттю «націоналізм», при політичному (неетнічна) розумінні нації; з цієї причини у Франції та Америці в той період поняття «патріот» було синонімом поняття «революціонер». Символами цього революційного патріотизму є «Декларація незалежності» і «Марсельєза». З появою поняття «націоналізм», патріотизм стали протиставляти націоналізму, як прихильність країні (території і державі) - прихильності людської спільності (нації). Втім, нерідко ці поняття виступають як синоніми або близькі за значенням.