Смекни!
smekni.com

Структура соціальної системи (стр. 2 из 3)

Організації є результатом цільового раціонального мислення й регульованого співробітництва. Їм властиві наступні ознаки:

- вони утворені усвідомлено й цілеспрямовано для досягнення певної мети або призначення;

- у них існує продумано створений і загальнообов'язковий порядок або структура;

- з їхньою допомогою активність членів організації й використовувані ними засоби повинні забезпечити досягнення мети.

Організація в деякому змісті слова - інструмент для досягнення мети. Цікаво при цьому, що певна мета, переслідувана організацією, не обов'язково збігається із цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація змушена створювати різні системи стимулювання й нагородження, за допомогою яких вона утягує індивідів у дію для досягнення загальної мети.

Диференціація завдань і пов'язана з нею координація впливають на структуру й форму організації. Ніж більше розвинена спеціалізація, тим багатобічне й складніше будуть адміністративні функції організації, її планування, координація, мотивування й т.д., тим ліпше буде структура організації. По своїй структурі організації найчастіше схожі на піраміду, у якій завдання диференційовані на декількох рівнях.

Крім горизонтального поділу праці, в організації завжди є також координація, керівництво й різні спеціалізації але вертикальній лінії.

Основоположник соціологічного дослідження організації М. Вебер (1947) розглядав її як систему влади й розробляв теоретичні основи керування, оптимальні для організації як такий. На його думку, вимогам спеціалізованої й багатогранної організації щонайкраще відповідає бюрократична система.

Переваги бюрократії проявляються найбільше яскраво тоді, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків у можливо більшій мері вдається виключити всі особисті, ірраціональні й емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії властиві: - раціональність; - надійність;

- економічність і ефективність; - безособовість;

- спеціальні й рутинні завдання; - нейтральність; - иерархичность; - законність правил дії; - централізація влади.

Бюрократична система керування раціональна й сприяє досягненню цілей організації. Її можна назвати «офіційною організацією».

Згідно Амітаї Етціоні (Amitai Etzioni, 1977), офіційна організація містить у собі поділ завдань і влади, а також установлені роботодавцем правила поведінки членів організації.

Поряд з офіційною організацією в кожній організації утвориться також неофіційна організація, що ґрунтується на взаєминах і особистому виборі членів спільності і яка характеризується соціальною самостійністю. Неофіційна організація впливає на офіційну й прагне змінювати існуючі в останньої відносини по своєму бажанню. Організацію можна вважати тим більше ефективної, чим позитивне відгук, одержуваний офіційною стороною від неофіційної.

Найбільша увага офіційній і неофіційній організаціям приділяється в наукових дослідженнях, присвячених різним проблемам, аспектам трудової діяльності людей.

Суспільство

Суспільство є самою великою групою, до якої належить індивід. Під «суспільством» розуміється соціальна система, що само заповнює осередок, що складається з людей різного віку й статі й утворить економічні, політичні й культурні сукупності. Можна говорити про українське суспільство, західне суспільство й т.д.

Чітке визначення цього поняття досить важко і його вживання дуже різноманітно.

По Рене Кенигу (Rene Konig, 1958), під суспільством можна розуміти: 1) різний тип способу життя; 2) утворені народами єдності або 3) засновані на договорах економічні й ідейні об'єднання; 4) цілісне суспільство, тобто широке соціальне утворення, сукупність різних соціальних одиниць. Крім цього, поняття «суспільство» уживається: 5) при описі певної історичної форми соціального життя, напр. «буржуазне суспільство» і 6) як синонім «соціальний», «соціум», коли мова йде про взаємини індивідів і заснованих на цих відносинах структурах і соціальних процесах.

Робертсон (1977) визначає суспільство як групу індивідів, які живуть на одній території, перебувають у відносинах взаємовпливу й мають загальну культуру. Це визначення містить деякі істотні риси поняття «суспільство» («культура» і «територія»), які треба однак розуміти в широкому змісті.

Рудхард Столлберг (Rudhard Stollberg, 1983) уважає основним завданням соціології вивчення суспільства. Предмети соціології - соціальні явища й процеси. При цьому суспільство розуміється як сукупність соціальних відносин і як всі прояви людського життя аж до дозвілля й житлових умов, а також як соціальні групи й взаємини індивідів. Таким чином, «суспільство» є дуже широким поняттям, яке можна визначити як систему або сукупність соціальних явищ.

Можна вважати, що соціальні відносини проявляються й реалізуються в людській діяльності. Тому одним предметом соціології є дослідження цієї діяльності. Другий предмет соціології - соціальна структура суспільства, його розподіл на соціальні групи, класи, професійні групи й т.д. Тобто па абстрактному рівні суспільство - це структура й функція.

Щепаньскі (1970) уживає поняття «громадське життя», під яким він розуміє всі явища, обумовлені взаємодією індивідів і спільностей, що перебувають на певній обмеженій території. Основними факторами громадського життя він уважає біологічні, територіальні, демографічні, економічні й культурні фактори.

Культура

Первісне значення слова «культура» (лат. culture) - оброблення. Звичайно під культурою розуміється все те, що не саме по собі виникає із природи, а зроблено людиною. Згідно Ерику Алману (Erik Ahiman, 1913), культура являє собою систему зростаючих ціннісних утворень і станів, створених свідомою діяльністю людини в суспільстві й які передаються від покоління до покоління.

Культура становить, таким чином, таку частину навколишнього середовища, відповідності якої не є в диких тварин. Передумови виникнення культури - людські потреби й вимоги соціального життя. Культуру як соціологічне поняття можна визначити, наприклад, по Едварду Б. Тайлору (Edward В. Tyior, 1913), як багатогранне ціле, що містить у собі знання, вірування, моральні погляди, закони, традиції й інші навички й звичаї, засвоєні людиною як членом суспільства.

Прийнято розрізняти світову культуру й культуру якої-небудь меншої спільності. Кожною спільністю створені моделі, норми й цінності, які управляють поводженням її членів. Ці моделі, норми й цінності накладають відбиток па кожну спільність. Метафорично говорячи, цей відбиток і називається існуючої в суспільстві культурою. Так, Вилхо А. Койранен (Vilho A. Koiranen, 1966), вивчаючи життя (фінських іммігрантів у Швеції, визначав їх, фінську, культуру, що як переходить із покоління в покоління сукупність людського поводження, мови, звичаїв і цінностей, що існує в даній обмеженій фінській спільності, символи й значення якої відомі членам цієї спільності.

Далі, культуру прийнято розділяти па духовну й матеріальну. Однак ці поняття не можна розглядати як протилежні явища; матеріальні предмети як продумані створення є продуктами тієї ж культури, що й поводження або керуючі поводженням моделі, норми й цінності. Отже, культура - це стан або ступінь матеріального й духовного розвитку, досягнутого протягом тривалого часу.

Можна говорити про «наростаючої» культурі, коли виникає більше нових елементів, чим зникає старих. Ріст або «акумуляція» культури відбувається за рахунок конкретних відкриттів і винаходів (у широкому змісті слова), а також за рахунок дифузії (diffusion), розширення культурних рис із однієї території на іншу, з відповідною адаптацією до нових умов.

Ріст культури проявляється більш явно в матеріальній сфері, чим у духовній. Ріст кількості знань, пов'язаний зі зростанням культури, сутужніше піддається «вирахуванню», чим кількість якихось матеріальних об'єктів. Очевидно, що різні соціальні, територіальні й демографічні фактори можуть сприяти або заважати росту культури.

Культурні риси й моделі поширюються с. різною швидкістю; найбільше швидко поширюються матеріальні риси, потім зовнішнє поводження й найбільше повільно - цінності.

Ріст культури шляхом винаходів або дифузії обумовлює звичайно також і якісна зміна культури. Соціальний попит сприяє винахідницькій діяльності: необхідно знайти нові рішення проблем. Соціальний престиж, зі своєї сторони, стимулює застосування винаходів у суспільстві. Наприклад, розробка й введення в експлуатацію машин, які полегшують і інтенсифікують роботу, змінили вирішальним образом також соціальне поводження людини й соціальну структуру суспільства. Узагальнено говорячи, зміна технології викликає зміни в деяких соціальних інститутах і звичаях. Сама ж технологія означає, по Джонові Гелбрейту (John Galbraith, 1968), систематичне застосування наукових або інших упорядкованих знань у практичних цілях.

Можна припустити, що культура змінюється при зміні її об'єктивного стану, соціальної структури суспільства або технології. Зміна культури відбувається звичайно повільніше, ніж соціальні зміни, під якими маються на увазі насамперед зміни в структурі й функціонуванні соціальної системи. Це відбувається тому, що елементи культури інтегровані у внутрішні потреби більшості членів групи, причому й самих особистостях піддаються змінам (Sanford, 1966). Між індивідом і культурою відбувається взаємовплив, внаслідок чого продукт культури містить елементи й від загальної культури й від особистості індивіда. Зате соціальна система й суспільство містять у собі деякі відмінні від культури фактори, і тому вони можуть змінюватися незалежно друг від друга. Звичайно все-таки вони певним чином взаємозалежні.

Змінам культури можуть сприяти певні суспільні акції. Наприклад, можливо досягти якихось перетворень за допомогою законодавства. Навіть впливові особи, що перебувають у ключових позиціях, можуть впливати на культурний процес, як позитивно, так і негативно. Також тиск мас (напр. профспілкових об'єднань) і популярність питання грають щодо цього важливу роль.