Смекни!
smekni.com

Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку (стр. 1 из 3)

Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку


План

1.Поняття суспільство

2.Поняття громадянське суспільство

3.Типи суспільства

4.Тенденції розвитку суспільства: модернізація, інформатизація, глобалізація


1. Поняття суспільство

Суспільство є однією з головних категорій соціологічної науки (нею позначається її об’єкт), тому вчені зацікавлені в якомога точному визначенні даного поняття. Але на цьому шляху їх спіткають певні труднощі.

Причин тому декілька:

по-перше, дане поняття активно застосовується в інших соціогуманітарних науках та на повсякденному рівні;

по-друге, явище, яке позначається цим поняттям є складним, суперечливим і мінливим;

по-третє, соціологічне знання складається з великої кількості теорій, наукових шкіл та течій, що мають власний погляд на сутність суспільства.

Все це обумовлює існування різних тлумачень поняття суспільство, які можна знайти в іноземній та вітчизняній літературі.

Сучасний англійський соціолог Е. Гідденс зазначив, що незважаючи на те, що категорія суспільство постійно фігурує у міркуваннях соціологів, він в значній мірі залишається недослідженим. А американський вчений І. Валлерстайн навіть висловив думку, що суспільство – це поняття, від якого можна цілком відмовитися через його концептуальну багатозначність та суперечливі визначення, що вводять в оману. Але не всі погоджуються з таким поглядом, тому спроби визначити це складне явище не припиняються.

У соціальній філософії та соціології поширене визначення суспільства як системного утворення, що виокремилось із природи, і уявляє собою форму життєдіяльності людей, яка історично змінюється, і яка проявляється у функціонуванні та розвитку соціальних інститутів, організацій, спільнот і груп, окремих індивідів.

Із даного визначення виходить, що суспільство може бути визначене як окремий вид соціальної системи.

Соціальна система – це цілісне утворення, головними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії та відносини, які мають сталий характер та відтворюються в історичному процесі.

Кожний індивід, народжуючись, застає соціальну систему, що вже склалася до нього, та включається в неї шляхом соціалізації. Тобто суспільство є первинним по відношенню до окремого індивіда і має певну самостійність, а суспільні взаємодії та відносини є об’єктивними, тобто існують незалежно від індивідів (інакше кажучи, мають надіндивідуальний характер).

Ознаки суспільства як соціальної системи:

· цілісність

· сталість

· самовідтворення

· саморозвиток

· саморегулювання

· самодостатність.

Як зазначає автор "TheBlackwellDictionaryofSociology" Алан Г. Джонсон, суспільства є найбільш незалежними і автономними серед усіх соціальних систем. Додатковою відмінною характеристикою суспільств є те, що вони прагнуть бути найбільшою системою.

Суспільство – цілісна система, що має такі властивості, яких не мають окремі її елементи або підсистеми.

В якості важливих підсистем суспільства, які несуть самостійне функціональне навантаження, розглядають сфери суспільного життя. Зазвичай в соціології їх виокремлюють чотири:

· економічна, елементами якої є виробництво та відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва матеріальних благ, їх обміну та розповсюдження;

· соціальна, яка складається з класів, соціальних верств, шарів та прошарків та відносин, що складаються між ними;

· політична, яка включає державу та політичні партії, а також відносини, що виникають з приводу реалізації влади;

· духовна, котра охоплює культуру, науку, релігію, освіту. В межах цієї сфери відбувається виробництво духовних цінностей, формується духовна культура суспільства.

Ці сфери суспільного життя не тільки взаємопов’язані, але й обумовлюють одна одну. Наприклад, в марксистській концепції суспільства економічна сфера суспільного життя розглядається як вихідна, така, що слугує детермінантою всіх соціальних процесів у їхньому історичному розвитку, як така, що визначає урешті-решт політичну, соціальну, духовну сфери. Протилежної точки зори дотримувався французький вчений Р. Арон, який вважав, що в умовах сучасних індустріальних суспільств деякі риси економічних систем стають наслідками діяльності структур державної влади, тобто економічна сфера до певної міри визначається політичною.

Інколи суспільство визначають як сталу групу людей, яка проживає на певній території історично тривалий час, підпорядковується одній системі політичної влади, створила власну культуру та, як наголошує Е. Гідденс у своєму підручнику "Соціологія", "свідома своєї чіткої ідентичності серед інших навколишніх груп". Це визначення поєднує такі явища, як суспільство, країна та держава. Але не слід забувати, що в реальності їх кордони співпадають не завжди, та й історично суспільство виникло раніше за країни та держави.

Сталі риси, характеристики, які відрізняють суспільство від інших соціальних утворень, наприклад, соціальних груп або інститутів, називають ознаками суспільства. За Е.Шилзом, об’єднання людей може вважатися суспільством, якщо воно відповідає наступним ознакам:

· воно не є частиною більш великої системи;

· шлюби укладаються між представниками цього об’єднання;

· воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними членами цього об’єднання;

· об’єднання має власну територію, яку вважає своєю;

· воно має власну назву та власну історію;

· воно має власну систему управління;

· існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда;

· його з’єднує спільна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів), яку називають культурою.

Під іншим кутом зору розглядається суспільство у концепції світової спільноти

Відповідно до цієї концепції в сучасних умовах, коли під впливом розвитку засобів комунікації соціальні зв'язки виходять за межі теріторіально-державних утворень, доцільно говорити не про суспільство в межах окремої країни або національної держави, а про світову систему, що поєднує все населення земної кулі. Якщо керуватися цим підходом, слід визнати існування єдиного суспільства – світового. Такої точки зору дотримуються найбільш впливові теоретиками концепції світової спільноти американські вчені І. Валлерстайн та Н. Луман.

2. Поняття громадянське суспільство

Поняття громадянське суспільство широко використовується у соціології, а також публіцистикою, та й різними науками, насамперед філософією, правознавством, економічною теорією, політологією, політичною історією тощо.

При вивченні громадянського суспільства соціологія акцентує увагу на пізнанні його загальних властивостей і характеристик, вивченні конкретних форм та механізмів функціонування, виявленні реальних протиріч його сучасного стану та розвитку.

Виникло це поняття ще за часів античності. Ним в системі римського права позначали сукупність суб’єктів громадянського права. З плином часу зміст поняття "громадянське суспільство" суттєво змінився та збагатився.

У сучасній соціології існує два принципово різних погляди на природу громадянського суспільства. Перший характеризує його як суспільну систему в цілому, що здобула певний рівень соціально-економічного, політичного, культурного розвитку та має всі ознаки цивілізованості (ринкова економіка, демократія, дотримання прав людини тощо).

Більш поширеним є підхід, відповідно до якого громадянське суспільство розглядається як особлива сфера соціуму, що протистоїть державі та охоплює соціальні зв’язки, соціальні інститути, об’єднання людей, які виникають спонтанно та реалізують різноманітні потреби, інтереси, цілі.

Поняття громадянське суспільство використовується і як ідеологічне поняття. В якості ідеалу громадянське суспільство уособлює суспільство вільних, суверенних особистостей, які мають широкі громадянські та політичні права, активно приймають участь в управлінні державою, вільно висловлюють свої думки, створюють будь-які організації, партії, що захищають інтереси цих особистостей. В такому суспільстві має місце багатоманітність форм власності, вільний ринок, вільне підприємництво, ідейний плюралізм, свобода слова, незалежність засобів масової інформації.

Громадянське суспільство як реальність співпадає з громадянським суспільством як ідеалом тільки в тому випадку, коли встановлюється правова держава, головним принципом якої є верховенство права в усіх сферах суспільного життя, а також підпорядкування закону, органів самої держави, посадових осіб, інших організацій, громадян. У правовій державі джерелом законів виступає громадянське суспільство. Воно визначає собою державу, а не навпаки. При такому стані речей особистість має пріоритет над державою.

3. Типи суспільств

Щоб осягнути розмаїття форм соціального буття людини, соціологи поділяють всі суспільства, що існували та існують, на певні типи.

Декілька типів суспільств, що об’єднані спільними критеріями, складають типологію.

Суспільство є надзвичайно складним утворенням, яке неможливо осягнути за допомогою єдиної універсальної типології. Тому в соціальній та гуманітарній літературі наводяться типології, що базуються на різноманітних ознаках суспільства.

В ХІХ ст. свої типології запропонували німецькі вчені К. Маркс та Ф. Тьонніс. В основу типології К. Маркса було покладено такий критерій, як спосіб виробництва. Тобто суспільства, які можуть відрізнятися мовою, культурою, звичаями, способом та рівнем життя, але мають спільний спосіб виробництва, складають одну суспільно-економічну формацію (інакше кажучи, відносяться до одного типу суспільства). Таких формацій за К.Марксом п’ять

· первісна (слабкий розвиток продуктивних сил, примітивно-привласнюючий спосіб виробництва, колективна власність на засоби виробництва, відсутність держави)