Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, відмітимо, що сучасну ситуацію в міжетнічній сфері українського соціуму характеризують наступні проблеми:
- Стихійність становлення української поліетнічної (політичної) нації, що поглиблює етнорегіональні відмінності, заважає становленню спільної загальнонаціональної свідомості, утвердженню української національної ідеї.
- Відсутність ефективної, з урахуванням регіональних особливостей, політики підтримки української мови та культури, яка була б із розумінням сприйнята більшістю російськомовного населення. Результатом є подальша мовна деукраїнізація населення.
- Збереження високих темпів асиміляції переважної більшості національних спільнот, як правило (за винятком польської меншини) російськомовного напряму.
- Відсутність постійного системного моніторингу політичного, соціально-економічного та культурного стану, у якому перебувають етнічні спільноти, що заважає виявленню реального рівня задоволення їхніх інтересів і потреб і налагодженню між ними діалогу для обговорення протиріч, що виникають на ґрунті розбіжностей інтересів.
- Висока присутність еміграційних настроїв в середовищі етнічних неукраїнців, що має наслідком пасивність значної їх частини в участі у створенні в Україні громадянського суспільства.
- Незавершеність процесу облаштування депортованих у минулому за етнічною ознакою народів, насамперед кримських татар. Нині в складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять 12,1 %. У порівнянні з 1989 роком їхня кількість на півострові зросла в 6,4 рази. Сьогодні складнощі процесів репатріації та інтеграції кримських татар обумовлені негативними стереотипами щодо них, впровадженими радянською владою, труднощами реформування сфери економічних відносин, пов'язаних, зокрема, із земельною приватизацією, що призводить до ускладнень у взаєминах репатріантів з решта населенням Автономії і владою. Окрім іміджевих, політичних та економічних проблем, які супроводжують процес інтеграції кримських татар в українське суспільство, окреслився й комплекс питань у культурно-освітній сфері, потребою відродження понівеченої за роки вигнання кримськотатарської культури (автохтонної топоніміки, повернення культурних цінностей), мови.
- Неувага та неефективна політика щодо зникаючих народів. Насамперед, це стосується кримчаків, кількість яких (близько 400 чол.) перейшла позначку, за якою процес демографічного самовідтворення стає неможливим. Обов’язком суспільства залишається збереження пам’яті про їхню культурну спадщину. Подібна небезпека стає дедалі більш реальною для караїмів, чисельність яких з кожним переписом скорочується. Зараз вона становить менше 1200 чол.
- Наявність соціально неадаптованих меншин. В першу чергу це роми, рисами життя яких є хронічне безробіття, висока дитяча смертність, високий рівень захворювань, антисанітарні умови проживання. Аналогічні проблеми притаманні й новим іммігрантським групам.
- Посилення процесів міграції до України представників тих громад, які не проживали традиційно на її території, та нелегальної міграції. Більшість нелегалів прагне потрапити до країн Західної Європи, а відтак розглядає Україну як транзитну територію. Це призводить до утворення в Україні новітніх етнічних груп.
- Недостатня залученість національних меншин (крім росіян) і корінних народів у процес прийняття життєво важливих для них рішень.
- Незадовільний рівень державного етнополітичного менеджменту, фахової підготовки службовців органів місцевої влади і місцевого самоврядування, відповідальних за здійснення державної етнополітики.
- Відсутність ефективної координації реалізації державної етнополітики в системі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Враховуючи всі ці проблеми необхідно розуміти, що без їх вирішення цих проблем подальший розвиток міжетнічних відносин буде гальмуватися, що зашкодить розвитку всієї країни, адже навіть короткий огляд етнічної структури населення України свідчить, що успіх державного будівництва вимагає участі у ньому всіх етнічних груп України, як великих, так і малих, в однаковій мірі зацікавлених у зміцненні й процвітанні їхнього загального дому. На історичному референдумі 1 грудня 1991 р. 92% населення України, проголосували за незалежність України та її суверенітет. Можна з упевненістю сказати, що якби українці, що прагнули створення своєї держави, не одержали підтримки з боку не українців, що складали на той час 27% населення країни, перспектива здобуття незалежності була б безнадійною.
Висновки
Реалізуючи поставлені в курсової роботі завдання, ми дійшли до наступних висновків:
Міжетнічні відносини — різновид соціальних зв’язків між структурними елементами суспільства, об’єктом і суб’єктом яких є етнічні групи, на які впливають такі чинники: історичні, соціальні, культурні, психологічні (або їх виділяють як особові) і ситуативні, окремі вчені вважають доцільним виділити ще і політичні чинники. Сукупність всіх цих чинників формують посилання для міжетнічних відносин. В рамках дослідження було виявлено, що найбільше у сучасній Україні мають вплив історичні, політичні та соціальні чинники, що проявляють себе у регіональних, лінгвістичних, етнічних факторах.
У другом розділі, охарактеризувавши всі ці фактори, ми прийшли до висновку, що через історичні посилання, фактори регіонального роз’єднання, була визначена «українська дуга» нестабільності згідно з теорією «Лінії Хантингтона», що поділяє Україну на схід та захід по Дніпру, що, в свою чергу, передбачає існування різних ментальних комплексів, різних традицій, що відобразилися на релігії, мові спілкування і навіть сфери зайнятості.
Був розглянутий асиміляційний потенціал різних етнонаціональних груп. Так, з точки зору лінгвістичною складової, найбільше здатні до «україномовної» асиміляції поляки, німці, цигані, а найменше - росіяни, євреї, кримські татари. Також було визначено, що з історичних посилань на сьогодні в країні існує білінгвізм, що зумовлюється поширеністю російської мови на сході та української - на заході, фактором стримання лінгвістичної конфліктності у цій ситуації виступає знання двох мов більшістю населення та центральна Україна, де поєднується україномовне населення з російськомовним.
Характеризуючи стан міжетнічних відносин останніх років, була визначена висока конфліктогенність українців і відсутність етнічної толерантності, (ці висновки були зроблені на основі дослідження Н.Паніної за шкалою Богардуса). За цими даними більшість українців не бажає бачити представника іншого етносу у якості мешканця країни. Були визначені такі риси сучасного українця як «одностайний ізоляціонізм», «східнослов’янська відокремленість», «надмірна обережність».
Окремо було розглянуто етнонаціональний статус кримськотатарського етносу. Враховуючи той фактор, що зараз кримські татари переживають найтяжчий період свого існування- становлення їх як окремого етносу, варто врахувати, що для достатнього рівня асиміляції їх в українське суспільство існує безліч перешкод. Однією з головних перешкод є "ісламський фактор". Слід зазначити, що цей фактор створює додаткові труднощі для кримських татар у зв'язку з процесами їхньої інтеграції, оскільки нерідко слугує зброєю антикримськотатарської пропаганди. Також спекулятивним питанням виявилася тема сепаратизму кримських татар, адже у суспільстві існує міф про бажання багатьох кримських татар відокремити Крим від України, як виявилося в рамках дослідження це дійсно міф, адже як стверджує соціологічне опитування «Соціально-економічні проблеми кримськотатарського населення Криму», що свідчить, що 86, 4% кримських татар за присутність Криму в складі України. [13]
Враховуючи появу цих міфів, треба розуміти, що будь-яке незнання про явище, як відомо, породжує найбезглуздіші пересуди і неосвічені уявлення. Масове повернення кримських татар до України, що почалося якихось двадцять років тому і викликало появу безлічі різних міфів і далеких від істини думок, бо більшість людей майже нічого не знає про цей етнос, адже навіть, рівень знання історії кримських татар в рамках шкільної історії допомагає зрозуміти безглуздість міфів, що зараз продукуються у суспільстві.
Отже, як висновок можна сказати, що міжетнічним відносинам приділяється недостатньо уваги, що призводить до нерозуміння громадянами державної політики і що, породжує стереотипізацію у міжетнічних відносинах, так само це суттєво вплинуло на погіршання міжетнічної толерантності у порівнянні з даними 1991 року. Тому дослідникам і державі треба приділяти більше уваги міжетнічним відносинам, що б фактор багатоетнічності не ставав на перешкоді розвитку незалежної української держави, а навпаки допомагав, адже саме у «різнобарв’ї» народжується найкраще.
Список використаної літератури
1. Арбєніна В.Л. Етносоціологія: Навчальний посібник. – Видання друге, доп. і перероб. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 316 с.
2. Арутюнян Ю.В. и др. Этносоциология. уч. пос. для ВУЗов.М, 1998.271 с.
3. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Харків: Дельта, 1993. – С. 63.
4. Беліцер Н. Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму Бок Ф. Культурологія: Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації.