Смекни!
smekni.com

Організаційні аспекти соціальної роботи (стр. 2 из 3)

—чи уявляють учасники команди межі індивіду­альної та колективної відповідальності.

Розвиток команди (набуття нею характерних^для об'єднання людей ознак) відбувається поступово. Його етапами є конгломерат — номінальна група — асоціа­ція — кооперація — автономія — команда, кожному з яких властиві специфічні особливості (табл. 5.2).

Конгломерат (лат. conglomerare — нагромаджува­ти, ущільнювати) — група, механічне об'єднання незнайомих людей. У кожного з них є свої цілі, однак група ще не структурована, її члени не займаються спільною діяльністю, а спілкування між ними є корот­кочасним. Після розв'язання індивідуальних проблем така група розпадається. Прикладом конгломерату можна вважати чергу в магазині, пасажирів у поїзді, автобусі тощо.

Номінальна (лат. nominalis — іменний) група — гру­па людей, яка має спільну назву, формально існує, але функцій ще не виконує (новобранці в армії, першокурс­ники у навчальному закладі, новостворена організа­ція). Цей короткочасний етап розвитку групи спрямова­ний на знайомство людей між собою, з'ясування мети, способів та умов майбутньої спільної діяльності. Доки триває обговорення умов співпраці, група вважається номінальною. З початком спрямованої на досягнення мети співпраці настає наступний етап розвитку групи.

Асоціація (лат. associo — приєдную, з'єдную) — об'єднання людей, які усвідомлюють спільну мету. Для неї характерна спільна діяльність, групова структура і групова динаміка, спільні інтереси, єдині вимоги до норм поведінки, які найчастіше стосуються дисципліни й окреслюють режим роботи. Всередині асоціації часто визрівають неформальні структури на основі симпатій та антипатій, заявляють про себе перші претенденти на лідерство. Ще однією характерною ознакою асоціації є консолідація — готовність до спільної діяльності, спря­мованість на вирішення завдань. Як тільки група дося­гає першого результату у своїй діяльності, вона перехо­дить у своєму розвитку з рівня асоціації на рівень коопе­рації.

Кооперація (лат. cooperatio — співробітництво) — група людей, які активно взаємодіють з метою досяг­нення певних результатів. На цьому етапі у ній повно­цінно починають функціонувати лідери, організовуючи індивідів для вирішення складних завдань. Кожен член групи займає певну позицію і відіграє відповідну цій по­зиції роль.

Автономія (грец. autonomia — самостійність, неза­лежність) — цілісне, самостійне формування, індивіду­альні цілі учасників якого можуть бути досягнуті тільки внаслідок його участі у спільній груповій діяльності. На цьому рівні відбувається емоційна ідентифікація кожно­го з групою, виникає відчуття «ми». Рівень автономії ха­рактеризується відокремленістю, внутрішньою згурто­ваністю, однотипністю поведінки («будь, як ми»).

Команда — група людей, яких поєднує спільна мета і які злагоджено діють для її досягнення. Це найвища стадія розвитку групи, на якій відбувається гармоніза­ція індивідуальних, групових і суспільних цілей, інте­ресів, цінностей. Розвиток будь-якої команди підкоря­ється закономірностям групової динаміки — сукупності процесів, що відбуваються у малій групі і характеризу­ють її з точки зору розвитку і функціонування. Піком розвитку організаційної групової діяльності є командна співпраця. Але не кожна група може розвинутися до рівня команди і не кожна команда тривалий час може бути ефективною. Про ефективність команди свідчать її результати: успішне вирішення поставлених завдань, чітка взаємодія, взаємоповага, взаємоопіка індивідів. Успішна діяльність команди залежить і від розподілу у ній ролей.

У команді соціальної служби важливо мати людей, здатних виконувати різні ролі (табл. 5.3), в іншому разі можливі збої, розбалансованість у роботі, неадекватне можливостям службове навантаження.

Для максималь­ного використання потенціалу кожного співробітника, уникнення дезінтеграційних процесів у групі, досяг­нення якнайвищих результатів важливо знати їхні ін­дивідуальні якості, уподобання і з урахуванням цього розподіляти обов'язки між ними. Адже одні співробіт­ники більше зорієнтовані на інноваційність, готові, не шкодуючи часу і сил, працювати над прогнозами і їх обґрунтуваннями, інші — значно ефективніші на етапі втілення ідей і програм, а третім найкраще дається ана­ліз, раціоналізація процесів, підготовка відповідних звітів тощо.

У будь-якій команді, незалежно від індивідуальних професійно-виробничих ролей, існують психологічні ролі. Майже завжди у них є свої неформальні лідери і неофіційно визнані авторитети у певних справах, а та­кож особи, яким необгрунтовано приписують негатив­ні, комічні ролі, внесок їх у спільну справу оцінюють спотворено. Часто це роблять з огляду на час перебуван­ня в колективі (новачкам); на національні (представни­кам етнічних меншин), вікові (наймолодшим, найстар­шим особам) особливості. Такі люди нерідко бувають «одинаками» у команді, їм доводиться долати різнома­нітні труднощі. Наявність їх у команді, як правило, деструктивно впливає на ділову, творчу атмосферу в ній, призводить до зниження загальної ефективності роботи. Подоланню такої ситуації сприяють поєднання індивідуальної супервізії (професійної підтримки) і збо­рів команди.

Лідером у команді може стати тільки визнана біль­шістю, якщо не всіма індивідами, особа. Неформальний лідер може бути достатньо цінним для команди, особли­во якщо його роль у загальній справі не переоцінюєть­ся. Однак він створює відчутні труднощі невпевненому в собі керівнику команди. Якщо неформальний лідер кине виклик лідерству керівника-супервізора, той від­чуватиме реальну загрозу і намагатиметься протидіяти їй. Але якщо такий лідер позитивно впливає на ситуа­цію в команді, наснажує колег, керівникові найкраще піти на неформальний союз із ним.

Завдяки розвитку групових норм, ідентифікації себе з групою можна змінити баланс ролей, розвинути дові­ру учасників групи один до одного.

Командна допомога є поширеною в практичній соці­альній роботі. На Заході соціальних працівників залу­чають до мультидисциплінарних (багатопрофільних) і міжвідомчих команд у медичних закладах (лікарнях, дитячих клініках для роботи з розумово відсталими або психічно хворими людьми), у правоохоронній системі (в'язницях, спеціальних бюро для роботи з малолітніми правопорушниками).

Наприклад, у британському ліку­вальному закладі до складу команди можуть входити: лікар (який призначає медикаментозне та інші види лі­кування), медсестра (відповідальна за проведення при­значеного медикаментозного лікування, контроль за виконанням інших видів лікування, догляд за хворим, формування терапевтичного мікроклімату у відділенні, організацію функціонування відділення); соціальний працівник (визначає соціальні наслідки хвороби, їх вплив на соціальне функціонування людини; відпові­дає за формулювання разом із клієнтом проблем, ін­формаційно-мотиваційну роботу, визначення наявних у клієнта ресурсів та залучення необхідних ресурсів, розв'язання сімейних і побутових проблем, пов'язаних із госпіталізацією, правових проблем, відновлення втрачених соціальних навичок, налагодження контак­тів із професіоналами за місцем проживання клієнта, спільне з клієнтом розроблення плану подальших дій перед випискою). Членами команди можуть також бу­ти: психолог, арттерапевт, трудотерапевт, реабілітолог, сімейний психотерапевт, дієтолог, волонтери, студен-ти-практиканти. Після обстеження клієнта кожен із членів команди визначає проблеми, що стосуються його компетенції. Завдяки організованим контактам між фа­хівцями забезпечується всебічність допомоги.

4.Команди соціальної роботи.

Попри свою типологічну спорідненість, команди різ­няться між собою за багатьма ознаками, що обумовлює багатоманітність їх класифікацій. У соціальній роботі команди класифікують за такими критеріями:

1.За аналогією до спортивних (футбольної, тенісної,атлетичної) команд. Ідеться про те, що учасники фут­больної команди мають різні ролі, але мають чимало од­накових навичок, увесь час взаємодіють і працюють ра­зом. У команді атлетів навички більше різняться міжсобою, (наприклад, навички спринтера і штовхача ядра).За винятком легкоатлетичної естафети, кожен спорт­смен виступає окремо від інших членів команди.

Подібно функціонують команди в соціальних служ­бах, учасники яких відрізняються між собою за ступе­нем незалежності, особливістю завдань і навичок.

2.За пріоритетом функціонального впливу. Ключо­вими критеріями цієї класифікації є: суб'єкт, який роз­поділяє роботу (керівник команди чи збори команди);спосіб призначення нового персоналу (із залученням
персоналу чи централізовано); кількість часу, протягом якого члени команди працюють разом; як здійснюють супервізію (на індивідуальній чи груповій основі).

З огляду на ці особливості виокремлюють команди індивідуально орієнтовані (розподіл роботи керівником команди, централізоване призначення персоналу, не­значна кількість часу, протягом якого члени команди працюють разом, індивідуальна супервізія) і колективно орієнтовані (розподіл роботи зборами команди, призначення нового персоналу із залученням усіх учас­ників, домінування колективної роботи, групова супер-візія).

3. За організаційними характеристиками команд. Зважаючи на ступінь взаємозалежності учасників команди, відмінності між їхньою формальною владою, а також на обсяг і якість їх взаємодії, глибину соціаль­них і особистісних взаємин, розрізняють команди ін­тегровані, або високоорганізовані (учасники працюють разом над спільним завданням так, що ефективність кожного з них залежить від ефективності колег: ма­ленький стаціонарний підрозділ для осіб, залежних від психоактивних речовин); команди, що функціонують на засадах співробітництва, або середньоорганізовані (кожен учасник команди має власне робоче наванта­ження, хоч частина його може бути розподілена між колегами; усі вони співпрацюють, але переважно неве­личкими групами: місцева команда догляду за дітьми); незалежні, або слабоорганізовані команди (учасники команди діють індивідуально, не співпрацюючи або ма­ло співпрацюючи один із одним; вважаються командою, оскільки мають одного безпосереднього керівника, від­відують одну групову супервізію або працюють в одному приміщенні: волонтери консультаційних служб).