3. Подальше теортеичне осмислення методів.
Повернення до соціальної роботи психотерапевтичних моделей супроводжувалося поширенням теорії криз, яка стверджувала про загальну «кризу норм» — кризу влади, зразків поведінки тощо. Це відбувалося на тлі зростання рівня безробіття в Німеччині, особливо серед молоді, що унеможливлювало підтримання властивих індустріальному суспільству норм життя. Ці соціально-економічні обставини спричинили відмову від погляду на соціальну інтеграцію як на повернення клієнтів до оплачуваної праці. Натомість соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохоченні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.
На розвиток теорії соціальної роботи в Німеччині у 80-ті — на початку 90-х років XXст. впливали ідеї «суспільства розвитку», прихильники яких стверджували про ерозію традиційних родинних і сусідських зв'язків, культури робітничого класу, яка є наслідком процесу капіталістичної модернізації. Усе це спричинило розрив між індивідами та соціальним контекстом. Індивід, на їх погляд, існує сам по собі і не може покладатися на традиційні правила поведінки, поради (наприклад, стосовно виховання дітей, подолання життєвих криз, вибору виду занять тощо), а тому опиняється у «ризикованій» ситуації. З огляду на це соціальні працівники мають забезпечувати професійне консультування, заповнюючи своєрідний вакуум між індивідами і суспільством, створюючи нові основи для соціальних зв'язків.
На хвилі процесу детрадиціоналізації й індивідуалізації суспільного життя соціальну роботу почали вважати ресурсом, до якого можуть звернутися всі прошарки населення, а не тільки маргіналізовані групи. Це означає, що її почали ставити в один ряд з медициною, юриспруденцією, й перестали асоціювати з контролюючою інституцією, дотичність до якої заплямовує її клієнтів.
Розвиток теорії соціальної роботи супроводжували дискусії про права «споживачів послуг», «сервісну орієнтацію» соціальної роботи, зумовлені впроваджуваною тодішніми прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер і президентом США Рональдом Рейганом політикою неолібералізму, що спрямована на обмеження державного втручання у соціальну сферу та обсягу державних соціальних програм. Учасники цих дискусій розглядали клієнта як надзвичайно індивідуалізовану особу, що має право вибору соціальної послуги на вільному ринку. Тому його необхідно звільнити від притаманних соціальній роботі бюрократичних формальностей і надати право впливати на процес соціальної роботи.
Загалом за останні десятиріччя соціальна робота в Німеччині переорієнтувалася із макроструктурних підходів на індивідуалізовані, вважаючи клієнта жертвою соціальних обставин, свідомим користувачем соціальних послуг, наділеним правом вибору її, а також структур, осіб, які надають їх. Цей підхід, що отримав назву «консьюмерізм» (англ. consumer — споживач, клієнт), постав як антитеза багатьом існуючим теоріям фахової соціальної роботи.
Сучасний розвиток теорій і моделей соціальної роботи у світі зумовлений не лише досягненнями споріднених наук (психології, соціології та ін.), а й нагромадженням власних емпіричних даних, відпрацюванням оригінальних методик. Важливу роль відіграв і розвиток непозитивістських наукових парадигм, зокрема філософії постмодернізму, яка давала простір для плюралізму думок і підходів, визнання цінності думки кожної людини, її права на істину. Суттєво позначилися й ідеологічні та політичні концепції, особливо неолібералізм, який підносив свободу вибору в усьому як найвищу цінність, а також соціальні і суспільно-політичні рухи, що обстоювали права дискримінованих груп, та соціальноекономічні кризи, які спричинили у багатьох розвинутих країнах перегляд змісту й спрямованості соціальних програм. Наприклад, у 80-ті роки XXст. наслідком консервативної соціальної політики у Великобританії та США («тетчеризм» та «рейганоміка») було скорочення витрат на соціальні потреби. Водночас у соціальній сфері виникали комерційні соціальні служби, недержавні соціальні організації, що працювали за контрактом із муніципальними службами. У наступне десятиліття британські лейбористи висунули концепцію «Третього шляху» (ThirdWay), згідно з якою держава повинна захищати ефективні громади і волонтерські організації, сприяти їхній участі у розв'язанні соціальних проблем. На цій теоретичній платформі сформувалися засади соціальної політики багатьох країн, що зумовлювало поширення у фаховому середовищі відчуття депрофесіо-налізації соціальної роботи. Попри те у Великобританії та США невпинно зростає кількість фахових соціальних працівників, відбувається внутрішня диференціація фаху й певна інтеграція його методів.
Загалом багатоманітність теоретичних і практичних підходів до здійснення соціальної роботи свідчить як про складність і суперечливість процесу її становлення, так і про необхідність плюралізму, що зумовлено бага-томірністю людини як суб'єкта і об'єкта професійної діяльності. Дискусії щодо альтернативних орієнтацій практики соціальної роботи тривають і тепер, у процесі яких відбувається обмін новими ідеями й досвідом. На сучасному етапі соціальна робота досягла зрілого професіоналізму, є науковою і практичною індустрією, в якій зайняті мільйони людей в усьому світі. Поняття «соціальна робота» нині позначає особливий фах, наукову і навчальну дисципліну, що використовує комплексний підхід, є вкрай актуальною і перспективною з огляду на проблеми соціального буття.
Використана література
1. Соловьев А. Процесе рождения новых профессий: социальная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.
2. Социальная работа: Пособие для студентов вузов / Под ред. В. И. Курбатова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.
3. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2000.
4. Соціальна робота і роль соціально орієнтованих неурядових організацій. Український і закордонний досвід / А. М. Бойко, В. Збігнев. — К., 2004.
5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002.