Смекни!
smekni.com

Збереження національних культур в епоху глобалізації (стр. 2 из 4)

У Декларації тисячоріччя Організації Об'єднаних націй, говориться: “Глобалізація може знайти повністю всеохоплюючий і справедливий характер лише за посередництвом широкомасштабних і наполегливих зусиль по формуванню загального майбутнього, заснованого на нашій загальній приналежності до роду людському у всьому його різноманітті ”[6].

Джерело стійкого розвитку людства укладений у розмаїтості й різноманітті культур. “Наша культурна розмаїтість, - говориться в Хартії Землі, проголошеної ООН, - є коштовною спадщиною, і різні культури знайдуть свої власні шляхи до реалізації свого бачення стійкого способу життя ”[7].

Людство повинне розширити глобальний діалог, ініційований Хартією Землі, тому що нам треба багато навчитися друг у друга в пошуках істини й мудрості. Ми повинні знайти гармонію між розмаїтістю і єдністю, індивідуальною волею й суспільним благом, короткостроковими планами й довгостроковими цілями.

“Глобальний мир, - пише И.А. Василенко, - необхідно творити в діалозі цивілізацій як загальний простір багатогранної духовності - завжди відкрите й вічно вдосконалюється в процесі розуміння іншого ”.

Як видно із усього вищеописаного, глобалізація - процес багатомірний: вона втягує у свою орбіту самими різними способами й засобами. Згідне пануючому впливу економіки на всі сторони життя сучасного миру, глобалізація саме на економічну сферу й робить акцент, що цілком природно. Де ж ще, як не тут, можна чекати вигід від глобалізації, тим більше що загальносвітовий поділ праці й економічна специфікація країн роблять неминучої подібну глобальну інтеграцію. Тому глобалізація в сфері економіки здається чимось самим собою що розуміє й природним. При цьому сучасна аналітична думка не доходить до розуміння того, що економіка, при переносі на неї сьогодні ціннісного акценту, є концентрованим вираженням усього суспільства, усього людини, і, інтегруючи економіки, країни інтегруються цілком, всебічно.

3. Прогнозовані наслідки для розвитку особистості

Можна тому, не наполягати особливим образом на необхідності уніфікації національних культур у процесах глобалізації - цей процес з'явиться наслідком економічної інтеграції, незважаючи на помітну автономність культури від економік, і, здавалося б, здатність культури зберегти свої специфічні національні, традиційні, ідейні підстави в глобальних економічних інтеграційних процесах.

Сьогодні, культура повинна бути осмислена як вирішальний аспект глобалізації, а не простої реакції на економічну глобалізацію. При цьому не слід уважати, що глобалізація культури - це встановлення культурної однорідності у всесвітньому масштабі. Цей процес містить у собі культурні зіткнення й протиріччя. Конфлікти й зіткнення різних культур і цивілізацій - головний фактор сучасного багатополярного миру. В умовах глобалізації необхідна нова філософія - філософія взаєморозуміння, розглянута в контексті діалогу Сходу й Заходу, Півдня й Півночі.

Стиск соціального миру, з одного боку, і швидкий ріст усвідомлення миром “розширення ” самого себе, з іншого боку, створює глобальна умова, при якому цивілізації, регіони, нації-держави, корінні народи, позбавлені державності, конструюють свою історію й ідентичності. У світі різко виросло відчуття власної унікальності й самобутності в народів і регіонів. Можна сказати, що захист місцевих національних традицій й особливостей є глобальним феноменом.

Отже, принципово здатність до самозбереження специфічних культур можлива, але реалізується ця можливість тільки за певних умов. Найпершим з них є безумовна значимість національної культури для світового співтовариства; для цього дана культура повинна бути не тільки внутрішньо багатої, але й сприйманої миром, потрібної миру - тоді світове співтовариство не рефлекторно зацікавлене в її збереженні, як загальному надбанні. У цій останній тезі дуже багато додаткових вимог, при дотриманні яких тільки й може зберегтися дана культура. Це, наприклад, здатність народів до сприйняття іншої національної культури. Така здатність припускає, у свою чергу, наявність у сприйманій культурі загальнолюдського змісту, причому настільки великий його зміст, щоб стала реальної можливість доглянути (тим або іншому народу) цей загальнолюдський зміст крізь призму свого національно-культурного сприйняття. Іншими словами, концентрація загальнолюдського в тій або іншій культурі повинна бути настільки значної, щоб вона забезпечила можливість подолання специфічно національних форм вираження загальнолюдського.

Таких культур, як це не сумно, небагато. Але й виконання даної умови ще не гарантує збереження культури - це тільки можливість. В інших культурних країнах повинне бути досить багато людей, здатних до сприйняття “чужої ” культури (чужий поставлено в лапки умовно, тому що висока культура не може бути чужий). Тільки тоді дана культура реально стає сприйманою. Але й на цьому шляху глибоку, загальнолюдську культуру очікують небезпеки: не вміючи знизити загальнолюдське значення, ініціатори уніфікації впливають саме на сприймаючу її людину, роблячи його нездатним до такого сприйняття. Тут є великий вибір подібних засобів: від вселяння ідей переваги власної культури (з паралельним руйнуванням й її) до знеособлювання кожної людини шляхом підміни особистісного сенсу життя на уніфіковані умовні життєві цінності, до засвоєння яких людини підштовхує конкурентна боротьба за їхнє володіння.

Глобалізація замість того, щоб бути засобом збагачення кожної культури всіма іншими в процесі їхнього рівноправного діалогу, перетворилася у форму знеособлювання практично всіх культур. Це представлялося б зовсім парадоксальним при розвинених сучасних засобах комунікації, якби не очевидне використання цих засобів у прямо протилежному напрямку - з метою не взаємного збагачення, але знеособлювання й уніфікації. При цьому страждають всі культури, культури економічно розвинених країн не виключення.

Глобалізація не вважається зі специфічним світоглядним змістом національних культур, у контексті якого ці культури тільки й мають свій особливий зміст. Позбав їхньої світоглядної підстави, при збереженні всього предметного багатства, і культури ці втратять свою глибину. Але саме так й є справа в глобальних процесах сучасності. На публіку виставляються зовні помітні феномени тієї або іншої культури - вони зізнаються цікавими, гідними уваги, але, не будучи вкорінені у світогляді, їх що породив, ці феномени сприймаються або як екзотика, або як примха, або як нонсенс, або як забавний фольклор.

Саме небезпечне у всіх цих процесах полягає в побудові культури, до якого ніхто не може сказати: “Це моя культура ”. Тим самим будується нічия культура, у неї немає суб'єкта, за неї ніхто не несе відповідальності. Тому вона може бути який завгодно: бездуховної, низької, злісної, руйнуючої. Якщо ця культура нічия, то ніхто не зобов'язаний опановувати нею, розвивати її, поліпшувати її. Культурні стереотипи фрагментарні, мінливі, умовні. Культура розсипається, перетворюється в набір формалізованих реакцій на проблемні ситуації. Тим самим культура перестає виконувати свою сутнісну функцію: уписування людини в мир, додання сенсу життя й буття людини.

Готовність і згода сучасної людини проблематизувати своє буття ще один раз, у зв'язку з новою культурою, побачити мир очами цієї нової культури - як того вимагає щире освоєння цієї культури, як цього вимагає прийняття або, навпроти, відторгнення нової культури - цієї згоди й готовності немає. Людина сучасного, насамперед західного миру не бажає нових проблем - no problem - його гасло, воно утомився від миру, давно виробив для себе стереотипи поводження й життєвого стилю, він не бажає турбуватися із приводу нового й тому дивиться на кращі зразки національних культур як на артефакт ілюзорного миру. Автор говорить тут про людину західного миру невипадково, тому що сьогодні є очевидним, що “перевірка” на значимість і значущість для миру тих або інших національних культур полягає у відповідності їхнім загальнолюдським цінностям, але на ділі ці загальнолюдські цінності підмінені цінностями західного миру - нормами демократичного суспільства Заходу, і тому саме “західний” людина виступає мірилом цінності національних культур. По-справжньому Захід може прийняти тільки знайоме собі, що не обов'язково збігається, але порівнянне; інше ж собі Захід не сприймає.

Національні культури повинні зважати на вимоги західної культури вже тому, що глобалізація, як всесвітній процес, є глобалізація навколо західних цінностей. Культурний стрижень глобалізації - західна культура.

Широко поширена думка, що глобалізація сприяє поглинанню культурою Заходу всіх інших культур. Дійсно, щоб бути “почутими ”, щоб пробитися й зберегтися, ці культури повинні вподібнюватися культурі Заходу. А уподібнення знижує самобутність національних культур, і сприйнятими стають культури в максимальному ступені відповідні здатності Заходу до сприйняття. У підсумку від самобутності національних культур нічого не залишається. Таке поширена думка, але воно лише лестить самолюбству суб'єктів національних культур, тому що ніяких подібних вимог до національних культур Захід не висуває. Він домагається всього перерахованого однією неуважністю й навіть байдужністю до національних культур. Всі ці кульбіти національні культури проробляють самі в бажанні бути сприйнятими. У результаті, від національних культур практично нічого не залишається.

Але, з іншого боку, якщо наполягати на своїй самобутності й не піклуватися про те, щоб бути “почутими ”, щоб стати цікавими світовому співтовариству, виникає небезпека залишитися цікавими тільки самим собі, значимими тільки в обрії своїх національних цінностей, тобто виявитися в стані культурної ізоляції. І коли в такий “заповідник ” національної культури уривається активна західна маскультура, останньої не треба багато часу на встановлення свого панування.