Найбільша кількість українських ННО припадає на сфери: - культури і освіти, - здоров'я, інваліди та ветерани, - економіка і наука, - жінки і діти. ННО мають свої періодичні видання, серед яких виділяються журнали для ННО - "Громадські ініціативи" (Львів), "Обличчям до обличчя" ("Сприяння", Донецьк) та спеціальні і спеціалізовані часописи "мозгових центрів" - "Національна безпека і оборона" (Український Центр економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київ), "Схід" (Український культурологічний центр, Донецьк), "Економічний часопис" (Інститут трансформації суспільства, Київ), "Універсум" (Товариство "Універсум", Львів), Наукове Товариство ім. Шевченка (біля 10 періодичних і серійних видань).
Загалом же і до сьогодні в Україні спостерігається велика різниця в структурі "третього сектору" між Сходом і Заходом, причому громадські організації в основному є "зліпком", віддзеркаленням преференцій населення того чи іншого краю.
Суттєвою і навіть знаковою особливістю сучасних українських ННО є їх фінансова залежність від організацій-донорів. Діяльність багатьох українських ННО, в тому числі "мозкових центрів" була б неможливою без підтримки міжнародних донорів, зокрема: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad Adenauer Foundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House, USAID Agency, McArthur Foundation, Renaissance Foundation, Міжнародного Фонду "Відродження" (фонд Дж. Сороса), Фонду Євразія, Фонду Східна Європа, C.S.Mott Foundation, Know-How Fund, the World Bank, Міжнародного Медіа Центру (ММЦ) - Інтерньюз, Counterpart International, посольств США, Великої Британії, Нідерландів, Канади та ін. Цієї ж думки притримуються інші дослідники (напр., С. Костюк). Найбільші проекти: "Європейський вибір України" (МЦПД), "Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України" (ЦМКЗПУ); проект "Єврофорум" (ЦСД), "Українська програма ринкових реформ", "Розвиток інфраструктури недержавних неприбуткових організацій в Україні" підтримали Freedom House, USAID Agency та ін., що потребувало коштів в десятки млн. дол. США Наприклад, динаміка підтримки Фондом Дж. Сороса проектів до 1997 р весь час була позитивною - з $ 450 тис. у 1990-91 рр. до $ 2 млн. у 1993 р., $ 4,8 млн. у 1994 р., понад $ 10 млн. в 1995-1996 рр, і тільки в останні роки зменшилися до $ 4-5 млн. Підтримка Фонду Євразія оціночно досягала $ 10-12 млн. річно. В той же час сукупна підтримка власного "третього сектору" від українських меценатів і держави була на 2-3 порядки меншою.
Тобто в Україні домінував і домінує до сьогодні вплив закордонних донорів на формування ННО. Причому активно підтримуються ресурсні (сервісні) центри ННО (РЦ ННО), які є потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним спонсори (донори). Правда й тут слід відзначити, що в основному фінансуються потужні столичні РЦ ННО.
Разом з тим найменше фінансувалися культурологічні проекти, майже зовсім з грантової підтримки випав сектор науково-технічних українських організацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на мас-медіа. Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія гарантодавців потребує ретельного аналізу з урахуванням варіантів подальшого розвитку України. Але в цілому вона відповідає західним поглядам на нашу країну як державно-територіальну потугу, що ще донедавна, - до "помаранчевої революції", - не мала (а чи матиме за нових умов?) чітких економічних і політичних перспектив посісти чільне місце в Східній Європі.
Дуже важливою є проблема регулювання "третього сектора" (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль, досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кілька проектів (у тому числі й один - розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебувають у Верховній Раді. В законі про неприбуткові організації необхідно врахувати особливості культурницьких неприбуткових організацій та світовий досвід законодавчого врегулювання НПО. Зокрема, за чинним законодавством неприбуткові організації практично не мають права на підприємницьку діяльність, навіть якщо вона має пряме відношення до культури. Це суперечить самій ідеї особливого статусу НПО як організації, яка має спрямовувати увесь дохід на розвиток статутної діяльності, а не утримуватись від підприємництва. Таким чином, скористатись вигодами від неприбуткового статусу могли б не лише громадські асоціації митців, а й театри, галереї, музичні студії тощо.
Не зважаючи на це, "третій сектор" України, так само, як і політичні сили, і сфера бізнесу, ще перебуває в перехідному періоді розвитку, який характеризується інституційною неоформленістю та фінансовою нестабільністю, що спричиняє також і нестабільну діяльність громадських організацій. Лише поодинокі мають фінансування на розвиток. Більшість же функціонує від проекту до проекту, що, природно, послаблює їхню інституційну та фахову спроможність.
На сьогоднішній день можна запропонувати такі шляхи оптимальної розбудови вітчизняного третього сектору:
· По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.
· По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю. В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж в інших пострадянських країнах, але стан "третього сектору" ще далекий від його прототипів на Заході, сума ННО в нашій країні не складає консолідованого громадського руху, хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країни як самостійної європейської держави з ринковою економікою.
· По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства. Потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним законодавці і спонсори (донори), є ресурсні (сервiснi) та "мозкові" центри. Ситуація, яка має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою громадського "третього сектору", зокрема ресурсних і "мозкових" центрів, опікуються в основному неукраїнські донорські організації, не є нормальною.
· По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші. Проте ціла низка чинників утруднює перехід третього сектору на внутрішні джерела фінансування. Насамперед, це податкове законодавство, яке не заохочує бізнесменів до філантропії. По-друге, це відсутність прозорих механізмів отримання державних коштів. Хоча сама практика надання державних коштів існує і навіть у тексті бюджету можна прочитати назви фінансованих державою організацій. По-третє, законодавство створює перепони, які заважають громадським організаціям самим вести комерційну діяльність з метою фінансування своїх програм.
· По-п’яте, процес зростання кількості недержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух. Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальність в період формування "третього сектору" лежить на структурах, які виконують регулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функціонуванню оптимального саморегулюючого громадського сектору із залученням до цього "другого сектору" - комерційного. Таким чином, тільки завдяки активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повинна відігравати суто допоміжну роль.
Досвід демократій світу свідчить, що громадянське суспільство не може існувати без розвинутої мережі неприбуткових, насамперед, неполітичних, об’єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськості в процесі розвитку. Такі об’єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми - соціальні, культурні, економічні та ін.
Громадські організації в Україні досить активно розвинули свою діяльність за останнє десятиріччя, і зараз відзначаються великою кількістю на терені України, розвинутими видами діяльності, потужнім професійним складом з багатим досвідом суспільної роботи та активними відносинами з партнерами з інших країн. Крім того, вони надають гарні можливості для самореалізації, особливо для молодих людей, обстоюють гнучкість та новаторство, виступають за реформи та швидко пристосовуються до змін.
Дуже важливою є проблема регулювання "третього сектора" (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль, досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кілька проектів (у тому числі й один - розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебувають у Верховній Раді.