Як варіант взаємозв’язку із соціумом М.С. Астоянц пропонує залученнявихованців соціального гуртожитку до добровільної соціально корисної волонтерської діяльності. Ця діяльність спрямована на цілі, що виходять замежі групових, вона орієнтована одночасно й на процес, і на результат тасприяє формуванню навичок позитивного спілкування й громадської позиціїмолодої людини. Якщо на початковому етапі такої діяльності мотиви її учасників більш індивідуалізовані або спрямовані на групу, то пізніше, у процесідіяльності, вони стають більш широко соціальними, спрямованими на інших,іноді навіть незнайомих людей. Особистість формується в діяльності, і самеволонтерська діяльність визначає світогляд молодої людини, її ставленнядо себе та інших, до праці. У спільній суспільно корисній діяльності відбувається становлення соціально відповідальної поведінки. Отже, М.С. Астоянц пропонує залучати самих вихованців соціального гуртожитку до діяльності доброчинних організацій. Новизна підходу полягає в тому, що молодалюдина перестає сприймати саму себе як бездіяльнісну та нікому не потрібнуособу. Тепер вона може надавати допомогу іншому, а отже, змінюється її соціальна роль із пасивної в соціально активну. Молода людина, позбавленабатьківського піклування, як правило, виявляє велике бажання до спільноїдіяльності, що пов’язане із деприваційною потребою в спілкуванні. Наданнятаким особам можливості самореалізації в соціально корисній діяльності дозволить спрямувати їх на активність у позитивне русло.
Важливою умовою успішного процесу соціалізації виступає поступовевключення вихованців соціального гуртожитку в діяльність уже функціонуючих суспільних організацій. Взаємодія волонтерів із благополучних сімей тамолоді, позбавленої батьківського піклування, дає можливість не тільки організувати можливість продуктивного спілкування, але й слугує гарантом«міцності» соціальних організацій.
Крім здійснення добровільних проектів, важливим моментом успішноїсоціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, виступає проведення самими вихованцями соціального гуртожитку занять у малих групах, ізсвоїми однолітками: проведення тренінгів спілкування, бесід, дискусій, у процесі яких молоді люди більше пізнають один одного, набувають навичок безконфліктного спілкування, формують позитивну «Я-концепцію».
Висновок
Отже, процес соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку пов’язаний безпосередньо з рівнем компетентності фахівців соціального гуртожитку та визначається спроможністю спеціалістів щодо організації взаємодії молодих вихованців та соціальних інститутів. Саме тому робота з молоддю, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку вимагає високого рівня відповідальності, ініціативності та гуманного спрямування соціально-педагогічної діяльності фахівців цієї установи.
Використана література:
1. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України // Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №1.
2. Лукашевич Л.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології : навч.- метод. посіб. / Л.П. Лукашевич. – К. : ІЗМН, 1998. – 112с.
3. Потапюк Л.М. Формування світогляду учнів підліткового та юнацького віку у навчально-виховному процесі сучасної школи : дис. … канд. пед. наук. – Луцьк, 2002.
4. Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової л-ри, 2008. – 336с.
5. Типове положення про соціальний гуртожиток // Нормативно-правові акти та документи, розроблені на виконання Указу Президента від 11 липня 2005 р. №1068 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». – К.,2005. – с.10-12.
6. rspu.edu.ru/university/publish/pednauka/2006_1/03astoyans.htm