Дієвість правових, організаційних та інших механізмів формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку, їх удосконалення тісно пов’язано з подальшим розвитком наукових досліджень у даному напрямі та посиленням кадрового потенціалу органів державної влади. Наукові сили, які здійснюють дослідження проблем розвитку національних меншин і української діаспори, зосереджені у багатьох наукових центрах. Однак, не вистачає належної координації у проведенні цих досліджень, взаємної зацікавленості органів влади і науковців у постійній співпраці.
Перепідготовку і підвищення кваліфікації державних службовців обласної і районної ланок для системи культури здійснює Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України; підготовку магістрів державного управління за спеціалізацією «управління культурою» – Одеський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України. Створення сучасної системи перепідготовка і підвищення кваліфікації управлінських кадрів у сфері культури потребує здійснення заходів, передбачених Комплексною програмою підготовки державних службовців, документами з питань адаптації інституту державної служби до стандартів країн Європейського Союзу.
міжетнічний спілкування культурнийвідносини
3. Роль громадських інститутів у формуванні міжетнічних культурних відносин
Міжетнічні культурні відносиниє способом, сферою і результатом формування та реалізації сутнісних сил людини у процесі взаємовпливу та взаємодії різних соціально-етнічних спільностей. Вони є сукупністю моральних, естетичних, світоглядних цінностей, створених у процесі спілкування, а також способом людського буття в поліетнічному суспільстві.
В залежності від характеру етнонаціональної політики держави, ступеня розвитку національної свідомості і самосвідомості, наявності досвіду міжетнічного спілкування, інтенсивності міжособистісних відносин можна виділити високий, середній та низький рівні культури міжетнічного спілкування. При чому «особлива увага звертається на те, що саме високого рівня культура міжетнічного спілкування включає в себе сприйняття досвіду міжетнічного спілкування як моральної цінності, розвинуту систему інтересів, потреб до міжетнічної взаємодії, застосування моральних норм у міжособистісному спілкуванні, терпимість, толерантність тощо».
Теоретичний аналіз змісту міжетнічних культурних відносиняк феномену суспільного буття потребував не тільки визначення її сутнісних характеристик та рівнів проявлення, але й окреслення функціональних складових, що доводять роль даної культури в етнонаціональному розвитку суспільства.
Міжетнічні культурні відносини є однією з підсистем (або відгалужень) загальної культури, вони виконують регулятивну, виховну, пізнавальну, ціннісно-нормативну, комунікативну і прогностичну функції.
Аналіз міжетнічних культурних відносин як окремої цілісної системи дозволив визначити специфічність їх ролі як консолідуючого і стабілізуючого чинника українського поліетнічного суспільства.
Зокрема, мова ведеться про те, що міжетнічні культурні відносини по-перше, зберігаючи історичну пам’ять та критично переосмислюючи досвід вирішення етнонаціональних питань, сприяють створенню нових парадигм міжетнічної взаємодії;
по-друге, діалектично поєднуючи загальнолюдські та етнонаціональні цінності, впливає як на індивідуальне самоутвердження особи, так і на її національну ідентифікацію;
по-третє, спираючись на систему певних цінностей і норм, вироблених суспільством, формує вимоги і правила міжетнічного спілкування, які зумовлюють соціальний тип поведінки етноспільнот відповідно до вимог сучасного розвитку суспільного організму;
по-четверте, долаючи негативні явища, такі як національний егоїзм, етнофобія, етноцентризм, які ведуть до загострення етнополітичної ситуації, забезпечує стабілізацію міжетнічних відносин.
Виходячи з позитивного міжнародного досвіду регулювання взаємовідносин між етносуб`єктами, утвердження рівності прав людини, плюралізму (у тому числі й культурного), протидіяння проявам нетерпимості, формування психології толерантності у поліетнічних суспільствах, в Українській державі створена і продовжує удосконалюватись адекватна політико-правова база. Основу її складають Конституція України, закони України «Про національні меншини в Україні», «Про мови», «Про громадянство», Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Державна програма розвитку культур національних меншин в Україні, Національна програма патріотичного виховання, формування здорового способу життя та інші документи.
В Україні також розробляється ефективна технологія управління сферою міжетнічних відносин. Важливе значення має і підписання міжвідомчих і міждержавних угод про співробітництво у задоволенні потреб національних меншин і водночас захист українців, які проживають за кордоном.
Аналіз процесів державно-правового регулювання етнонаціональних відносин позволяє зробити висновок про те, що Українська держава намагається забезпечити поліетнічний характер українського суспільства на основі:
проголошення рівноправного співіснування людей незалежно від їх раси, мови, релігійних та інших переконань;
створення умов для вільного розвитку національно-культурного життя як української нації в цілому, так і всіх етнічних спільнот, які проживають в Україні;
підтримання атмосфери взаєморозуміння та взаємоповаги між представниками різних національностей;
спрямування діяльності на виховання патріотизму, толерантного, шанобливого ставлення до культур різних етноспільнот, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;
запобігання та протидія через покарання розпалюванню міжетнічної ворожнечі.
Все це сприяє утвердженню та розвитку високого рівня культури міжетнічного спілкування, подоланню негативних тенденцій у сфері міжетнічних взаємин.
Важлива роль політичних партій у формуванні міжетнічних культурних відносин, адже саме через цю інституцію виражається воля представників різних національностей.
З точки зору визначення норм міжетнічної взаємодії, утвердження основ і принципів культури міжетнічного спілкування сучасні дослідники пропонують розрізняти партії націонал-демократичного, націонал-радикального, неокомуністичного і соціал-ліберального спрямування.
Для суверенної демократичної Української держави, побудова якої можлива лише за умови, що всі етнічні спільності будуть жити в мирі й злагоді, велике значення має підтримка політичними об`єднаннями реальної поліетнічності та полікультурності, сприяння формуванню культури міжетнічного спілкування. Саме таких позицій дотримуються політичні формування націонал-демократичного і соціал-ліберального спрямування.
Вони відстоюють ідею визнання вирішальної ролі національного, етнічного фактора у суспільному житті, а до основних положень їх програмових засад відносяться рівноправне співіснування всіх етносів, що проживають в Україні, протидія націонал-екстремізму, націонал-шовінізму та расизму, створення важливих передумов для національної й соціальної злагоди у державі, духовне відродження і розвиток поліетнічного українського суспільства, створення української політичної нації, необхідність ведення діалогу культур як демократичної форми міжетнічної взаємодії.
Важлива роль і значення «Всеукраїнських та регіональних культурно-прсвітницьких й національно-культурних об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії, сприянні розвитку міжкультурного та міжетнічного діалогу в українському суспільстві».
В Україні багато культурно-просвітницьких організацій, які мають загальнодержавний статус. Процес їх організаційного оформлення розпочався в кінці 80-х рр. ХХ ст., і на сьогодні в Україні діє більше 30 таких об`єднань.
В Україні діють такі організації, як Асоціація національно-культурних об`єднань України, Міжнаціональний конгрес «Злагода», Асоціація «За міжнаціональний мир і злагоду в Україні», Всеукраїнське товариство «Просвіта», Товариство російської культури ім. О.С. Пушкіна, Українське товариство російської культури «Русь», Єврейська Рада України, Всеукраїнський Єврейський Конгрес, Товариство «Україна – Білорусь», Федерація польських товариств в Україні, Асоціація ромів України та ін. Ці та інші об`єднання на сучасному етапі організовують різнопланову роботу, а саме: проводять з`їзди національних громад, координують культурологічну і просвітницьку діяльність національно-культурних товариств, підтримують зв`язки з історичними батьківщинами окремих етноспільнот України, «проводять фестивалі національних культур, науково-практичні конференції з питань міжетнічної взаємодії, організовують видавничу справу тощо».
На сучасному етапі розвитку Української держави Всеукраїнські культурно-просвітницькі об`єднання сприяють подальшої демократизації етнонаціональних процесів, утвердженню міжкультурного та міжетнічного діалогу, консолідації як окремих етноспільнот, так і української нації в цілому, що, в свою чергу, впливає на зміцнення основ міжетнічних культурних відносин.
Міжетнічна злагода і суспільна стабільність у державі можлива лише за умови регіональної стабільності, у забезпеченні якої велику роль відіграють місцеві національно-культурні товариства. Певний досвід по реалізації вищеокресленої мети нагромадили об`єднання етноспільнот «Миколаївської, Одеської, Чернівецької, Закарпатської, Харківської областей, Автономної Республіки Крим та інших регіонів».
Через організацію конкурсів, концертів, відкриття недільних шкіл, де вивчається як рідна, так і українська мова й культура, проведення зустрічей із представниками інших етноспільнот із різних регіонів України, відзначення національних свят, регіональні національно-культурні товариства сприяють відродженню і розвитку не тільки національних культур, традицій, мов окремих етноспільнот, а й української нації в цілому, забезпечують урегулювання міжетнічних конфліктів та протистоянь у регіонах, сприяють виробленню таких норм поведінки, які дозволяють не просто спвіснувати, але й плідно, конструктивно взаємодіяти, поважати, розуміти культуру представників інших національностей.