До вищих варнів належали "двічі народжені"- брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась пригнічена варна - шудри, "раз народжені"[3].
Перша варна - найпривілейованіша – брахмани (brahmana — “той,що знає священне знання. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. "Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, - записано в законах Ману, - то може загинути, як корова в трясовині". Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його "необхідно було вбити як скажену собаку". Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.[4]
Друга варна - кшатрії (раджанья), "створені з рук бога",(ksatruya — “наділений могутністю”) Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов'язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв.
Третя варна - вайшьї, "створені із стегон бога",(vais'va — “наділений майном”) - займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну мису податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.[3]
Четверта варна - шудри, "створені із ступнів бога". Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служіння "двічі народженим". Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Вій не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло "утискувати брахманів". За образу брахмана шудрі могли відрізати язика. Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у III ст. до н.е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Македонський ухилився від битви із цим царем.
Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням. Також вважалося, що не стільки походження впливає на визначення варни, скільки схильності, які людина проявляє з самого дитинства.[4]
До чого я так обширно це все вирішила освітити. Просто мене вражають такі обставини! Справа в тому, що в такій соціальній системі все підпорядковується світогляду людей, їх релігійним віруванням та світосприйняттю. Не економічні й політичні фактори впливають на соціальний статус людини, а саме намір слідування своїй дхармі- тобто задачі, що приписана тобі в межах цього втілення. Чим старша твоя душа, чим більше в неї вже є напрацьованих якостей, тим на вищий статус ти претендуєш. Причому тут вже йдеться про совість та чесність кожного, тому що мається на увазі те, що кожен має займатися тією справою, яка йому приписана при народженні варною та дхармою. Ці правила описані не в законодавстві, не в соціологічних дослідженнях, а найдавніших священих писаннях – Ведах, які індуси вважають прямим посланням богів, і тому не виникає сумнівів щодо раціональності такої системи.
4. Соціальна стратифікація в наші дні
Для сторонньої людини Алтер Роуд в Детройті выглядає як звичайна міська вулиця. Однак місцеві жителі называють її "Берлінскою стеною" чи "лінією Мейзон-Діксон". Це пояснюється тим, шо Алтер Роуд рзділяє східну частину Детройта від фешенебельного, багатого пригороду Гросс Пойнт.
В "Уолл-стрит джорнэл" (1982) кореспондент Аманда Беннетт характеризує спільноти, що проживають по різні сторони Алтер Роуд: "В східній частині Детройта живуть бідні, головним чином, негри; Гросс Пойнт населяють багатії, всі білі. Приміщення школ, де вчаться діти жителів детройтського Іст-Сайда, охораняються поліцейськими. Привілегійовані діти з Гросс Пойнт відвідують уроки гри на скрипці, мають власні компьютери. Для мешканців східної частини Детройта "пособіє" означає выживання; для тих, кто мешкає по інший бік вулиці Алтер Роуд, це слово зазвичай асоціюється з шахрайством. Відмінності настільки великі, что друзі детройтців, що приїзжають з інших місць, бувають шоковані, коли їх проводять вулицею Алтер. У Східній частині міста свалки покинутих автомобілів, багато будівель, що сгоріли. Засміченими вулицями вештаються натовпи нічим не зайнятих людей. На відстані всього лише тисячі футів відкрывається інша картина - акуратно підстрижені газони та пофарбовані ставні нагадують про інший світ, де є газонокосарки, служниці, гаражи на два автомобилі и благодійні вечори.
Економічний спад на початку 80-х по-різному вплинув на ці дві категорії. Беннет пише: "Спосіб життя зміенюється на всіх рівнях. На одній стороні Алтер Роуд безробітний має покинути тенісний клуб. З іншого боку безробітня жінка не може собі дозволити з’їсти гамбургер. В Гросс Пойнт представник торгової фірми, що зайнятий неповний робочий день, сдає свою дачу, в той час як в Детройті проститутка при недостатній зайнятості підвищує ціну своїх послуг. Одні жителі Гросс Пойнт із соромом звертаються за пособієм, інш безсором’язливо ідуть на вечірки в пошуках впливових работодавців".
Величезні відмінності між цими двома групами яскраво свідчать про існування "імущих" та "неімущих". Ця ситуація є однією з найбільш важнливих проблем, що хвилюють социологів. [5]
Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими. Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. Зрозуміло, індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як “суспільство рівних” чи немає. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям.
Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений одна від одної непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у “Соціальній мобільності”, що “канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі”.[1]
Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усе їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж шарую і по інших параметрах, і навпаки. Представники вищих економічних шарів одночасно відносяться до вищих політичних і професійних шарів. Незаможні ж, як правило, позбавлені цивільних прав і знаходяться в нижчих шарах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча існує і чимало виключень. Так, приміром, самі багаті далеко не завжди знаходяться у вершині політичної чи професійної піраміди, так само і не у всіх випадках бідняки займають самі низькі місця в політичній і професійній ієрархіях. А це значить, що взаємозв'язок трьох форм соціальної стратифікації далека від досконалості.[1]
Вивчення динаміки коливань політичної стратифікації різних суспільств у ході історії людства дозволило П. Сорокіну прийти до песимістичного висновку, що людям важко очікувати закономірного розвитку суспільства від одних стійких форм до інших. Хоча, за його словами, останнім часом на всіх континентах спостерігається явна хвиля переходу від деспотичного до демократичного пристрою суспільств, було б наївною ілюзією вважати, що рух назад неможливий».[15] Нагадуючи про тривале панування тоталітарних деспотичних режимів у «країнах народної демократії» на чолі з колишнім СРСР, у нацистській Німеччині й в інших країнах, П. Сорокін пише: «Народи, що пізнали і шанували волю, відрікалися від її, не шкодуючи, і геть-чисто забували про неї .» Тому, констатує він, «не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншості до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до всебічного державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій».[1]