здійснюються під впливом зазначених вище психічних сил, перш за все людських бажань і волі.Їх Уорд і називає основними психічними факторами цивілізації.Виявлення їх ролі лежить в основі "психологічного еволюціонізму" Л. Уорда.Свідоме вплив на них, наскільки це можливо, дозволяє надати розвитку суспільства соціально спрямований характер, вдосконалювати його в інтересах більшості людей.Саме так висловлювався Уорд як вчений і політик, соціально-політичні погляди якого висловлювали свого часу інтереси широких демократичних кіл США. Отже, Л. Уорд - яскравий представник психологічного напряму в соціології, який вніс певний внесок і в політико-психологічну проблематику, покладаючи надії на "колективний розум" суспільства, який повинен за допомогою соціальних наук спрямовувати хід суспільного розвитку.
Поряд з психологічним еволюціонізму Л. Уорда розвивався напрямок, яке досліджувало проблему психологічного наслідування і його ролі у функціонуванні суспільства.Провідним його представником був французький мислитель Габріель Тард (1843 - 1904).Своє вчення він розвинув у працях "Закони наслідування", "Соціальна логіка", "Соціальні закони", "Етюди по соціальній психології", "громадсь ких думку і натовп" та інОднією з фундаментальних проблем, розв'язуваних Г. Тардов, є проблема взаємодії особистості і суспільства.Для Тарда первинним елементом у взаємодії людини і суспільства є людина.Кожна людська особистість живе і діє поряд з багатьма іншими людьми.В результаті їх взаємодії формуються групи людей з притаманною їм груповий психологією і суспільство як складна система взаємодії окремих людей і соціальних груп.Як і Уорд, Тард вирішував проблему рушійних сил діяльності людей, соціальних груп і розвитку суспільства.Він знаходив ці сили в індивідуальної та групової психіці людей.Мабуть, тому він не проводив скільки-небудь істотної межі між соціологією як наукою про розвиток суспільства і соціальною психологією.Майже всі його соціологічні праці були присвячені проблемам соціальної психології.Він виходив з того, що в основі соціальної діяльності лежить психологічний настрій окремих людей і соціальних груп.В процесі їх взаємодії одна людина чи соціальна група наслідує іншим.У взаємному наслідуванні людей Тард бачить початковий елемент соціальності, основний спосіб існування і розвитку особистості, соціальних груп і суспільства.Соціальний організм по суті своїй подражательний, вважав Тард.І пояснював, що наслідування грає в суспільстві таку ж роль, як і спадковість у живих організмах.Він розглядав наслідування як засвоєння і повторення людьми того нового, що з'являється в тій чи іншій сфері суспільного життя.Цим новим можуть бути малі і великі винаходи і відкриття, удосконалюють побут людей, їх виробничу, пізнавальну та іншу діяльність, що розширюють їх владу над природою, про огащающіе відносини між ними.
Всякі новації, будь то винаходу або відкриття, являють собою акти творчості здатних і талановитих людей, які потім засвоюються й повторюються багатьма людьми.У результаті людські винаходи і відкриття породжують величезну кількість наслідувань, поширюваних по всьому світу.Тард вказує на геометричну прогресію наслідування.При цьому він підкріплює свої висновки численними посиланнями на статистику.Зокрема, він посилається на статистику споживання кави, тютюну і інших продуктів, починаючи з моменту їх першого ввезення до Європи і до того часу, коли вони заповнили ринок, а також багаторазового збільшення числа локомотивів, побудованих з виникненням залізничної справи."Відкриттю Америки, - писав він, - наслідують у тому сенсі, що перша подорож з Європи до Америки, задумане і здійснене Колумбом, викликала безліч нових подорожей, скоєних іншими мореплавцями в різних напрямках, кожен з цих подорожей було новим маленьким відкриттям, відповіддю на відкриття великого генуезці, що знаходило у свою чергу наслідувачів "[7]."Суспільство - це наслідування", - укладає Тард [8].Винаходи та відкриття одних стають надбанням багатьох.Він вважав, що наслідування виникають на грунті соціально-психологічних відносин між людьми і спрямовані на виконання цілком визначених функцій, пов'язаних із задоволенням потреб людей, досягненням якої-небудь користі.
При цьому Тард указував на три основних закони, що характеризують зміст процесів наслідування та їх реалізацію в суспільстві:
- закон опозиції, що виражає боротьбу самих нововведень або нового і старого в суспільстві;
- закон пристосування, тобто адаптації людей до з'явилося нововведення і умов, що змінилися життя.
Зрозуміло, пише Тард, наслідувальні відносини в суспільстві повинні вести не до уніфікації і збіднення (усередненої) способу життя і культури народів, а до їх збагачення.У зв'язку з цим він заявляє, що "душа всього сущого не однорідні, а різнорідність" [7].Історію він розглядав як безперервний ланцюг наслідувань, як збори діянь, "що мали найбільший успіх" і "яким найбільше наслідували". Він вважав, що "верховним законом наслідування" є "його прагнення до нескінченного поширенню".Отже, в роботах Г. Тарда знайшли відображення наступні ідеї: абсолютизація ролі наслідування в суспільному житті; дослідження натовпу як найбільш спонтанного прояву неорганізованої активності мас; диференціація стихійного настрої та громадської думки; аналіз соціально-психологічного феномена умонастрої, яке він називав "соціальної логікою".Визнаний класик соціальної психології, він поставив ряд проблем, які дали поштовх розвитку політичної психології.
Оригінальні ідеї в рамках психологічного напрямку в соціології розвивав італійський соціолог і політеконом Вільфредо Парето (1848 - 1923).Він обгрунтував логи ко-експериментальний метод дослідження соціальних явищ, виходячи з того, що висновки соціології як науки про суспільство, рушійні сили його розвитку повинні базуватися виключно на точних емпіричних (досвідчених) даних.Тільки це може забезпечити їхню наукову достовірність і надійність, вважав Парето.З цих методологічних позицій він відкидав будь-які умоглядні підходи до вивчення суспільства, вважав також, що ті чи інші оціночні судження - моральні, політичні, релігійні та інші - неминуче ведуть до перекручування соціальних фактів, заважають їх неупередженого аналізу.Основну мету соціології Парето бачив у виявленні та обгрунтуванні функціональних зв'язків та взаємозалежностей соціальних явищ, породжуваних соціальними діями людей.Соціальні дії він поділяв на "логічні" і "нелогічні".Перші в тій чи іншій мірі усвідомлені і логічно обгрунтовані людьми, другі - неусвідомлені, інстинктивні, спонтанні.Неусвідомлені дії є, на думку Парето, більш природними і органічно властивими людям.Саме вони визначають основний зміст соціальних явищ.Неусвідомлені дії безпосередньо визначаються психічним станом людей, яке є постійною природною основою, психічної константою їх соціальної діяльності.У психічних імпульсах, схильностях і схильність людей Парето знаходив "джерело соціального життя".Так само, як Уорд і Тард, він ставив і вирішував проблему законів розвитку суспільства, що кореняться у психічному змісті дій людей.Закономірний характер діяльності людей визначає закономірний характер розвитку суспільства, всіх його сфер.Завдання науки - виявити закони їхнього функціонування і розвитку, щоб враховувати їх на практиці з якомога більшою користю для суспільства, соціальних груп та індивідів.Виходячи з цього, Парето робить висновок, що чиста економія повинна знайти закони явищ, які могли б застосовуватися як до суспільства, де панує приватна власність, так і до суспільства з колективною власністю, вона повинна дати можливість передбачити економічні результати при будь-якій формі суспільного устрою .Інші науки повинні виявляти дії соціальних законів в інших сферах суспільства, у тому числі соціальної, політичної та духовної.Поєднавши дані всіх соціальних наук, можна скласти уявлення про шляхи здійснений нствованія суспільства.
Оригінальною частиною соціальної філософії Парето є створена ним теорія еліт.У рамках цієї теорії їм вирішувалися проблеми соціальної неоднорідності або гетерогенності суспільства, соціальної нерівності, боротьби за владу і способи її здійснення.На думку Парето соціальна неоднорідність суспільства і соціальна нерівність обумовлені психологічним нерівністю людей, що перш за все виражається в нерівності їхніх здібностей.Найбільш здатні представники суспільства утворюють його еліти в різних сферах суспільної діяльності.Вони домагаються можливостей та прав керувати та управляти цими сферами і всім суспільством.Способи керівництва і управління можуть бути різними відповідно основним якостям самих еліт, їхніх вождів і сформованим умовам.Так, наприклад, в політичній сфері Парето виділяв представників еліт "левів" і "лисиць"."Леви" - це політичні лідери і вожді, що роблять ставку на застосування твердих заходів і сили.Вони, як правило, абсолютно переконані у правильності своєї політики, мають сильну волю, не схильні, та й не здатні до компромісів."Лиси" схильні до більш гнучкої політики, маніпулювання свідомістю мас, нерідко вдаються до лавірування, обману, демагогії, політичних спекуляцій.Вони діють найчастіше в нестійких товариства, в яких динамічно змінюється соціально-політична ситуація.Парето вказував на постійну циркуляцію еліт.Вона полягає в тому, що менш здатні члени еліти опускаються в нижні - не елітні групи.Навпаки, більш талановиті представники не елітних груп піднімаються в елітні.У кінцевому рахунку, вважає Парето, творчий потенціал еліт визначає можливості розвитку будь-якого суспільства.Соціально-психологічна концепція Парето, і зокрема його теорія еліт, мали значний вплив на розвиток соціальної філософії Заходу.Цей вплив зберігається понині.