В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий: з одного боку праця є конкретною — це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з другого — абстрактною — це затрати робочої сили загалом, продуктивна діяльність людського мозку, мускульної і нервової систем, що містяться в кожному товарі, створюючи його вартість.
Споживча вартість — це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства.
Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній, колективній, кооперативній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.
Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу— пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.
Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікована й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фахової культури, створюють неоднакові можливості для реалізації професійних і особистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих.
Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно-категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни в змісті праці створюють передумови для зміни її характеру і навпаки.
Так, залежно від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці виокремлюються праця розумова — аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація, і праця фізична, пов'язана із застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріально-речового середовища. Це два взаємозв'язані аспекти людської діяльності, котрі є соціальною формою.
У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, наявні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяльності людини. Решта 50—30% — творчі елементи: постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв'язування нових завдань, що несподівано виникли в процесі праці, та ін. Суть творчого підходу — наявність ідеального плану дій, який свідчить не про природну, а про людську визначеність праці.
Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат, до неї додається емоційно-психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, якщо здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи соціального відчуження.
Відчуження праці, за К. Марксом, це процес перетворення діяльності людей і її результатів у самостійну, ворожу і панівну над ними силу. Відчуження виражається в пануванні уречевленої праці (матеріалізованої у виробленій раніше продукції) над живою працею (діяльністю, спрямованою на створення матеріальних благ), у браці контролю над умовами, засобами і продуктами праці, в експлуатації, у втраті людської сутності.
За С. Симаном, відчуження праці — це становище індивіда в суспільстві, що характеризується безсиллям, браком сенсу, аномією (невизнанням норм), соціальною ізольованістю і самоусуненням.
Відчуження праці — це вияв її характеру.
Уже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його свідоме ставлення до праці, наявність мотивації праці. Усунення мети, позбавлення праці її внутрішнього сенсу призводить до того, що людина стає зовсім байдужою до змісту своєї праці, до якості продукції, економії сировини та електроенергії. Щоб подолати це, запроваджуються різні методи стимулювання й мотивації праці.
Література
1. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.
2. Дворецкая Г. В., Махнорылов В. П. Социология труда. — К., 0.
3. Дикарева А. А., Мирская В. П. Социология труда. — М., 9.
4. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда. Общие принципы. — М, 1.
5. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке. — М., 7.
6. Лагутін В. Д. Людина і економіка: соціоекономіка. — К., 6.
7. Маркевич Д. Социология труда. — М., 8.
8. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. — К., 2.
9. Сероштан Н. А., Ачдохин И. П., Савченко Б. Г., Сасина Л. А. Социология труда: Учеб. пособие. — Харьков, 0.
10. Соколова Г. Н. Тенденции развития социологии труда в 8—0 гг. // Социол. исследования. — 1. — № 3.
11. Смирнов И. В. Человек — источник заинтересованного труда // Социол. исследования. — 1. — № 2.
12. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / За ред. В. А. Полторака. — К., 3.
13. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербини. — М, 3.
14. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Пер. с англ. — М., 9.
15. Штольберг Р. Социология труда / Пер. с нем. — М, 2.
16. Якокка Ли. Карьера менеджера / Пер. с англ. — М., 1.