Ще одним прикладом „легкого розлучення” є країна Афіни. Доречи в цій країні єдиним представником Афінської дружини був її чоловік і навіть при розлученні саме він має знайти для своєї колишньої дружини нового чоловіка. Саме розлучення для чоловіка було досить легкою справою. Потрібно було лише знайти свідків, дати „розлучну частку”(тобто допустиму при розлученні частину майна) дружині та, якщо на розлучення не вплинула некоректна поведінка жінки – повернути їй придане. І все! [10]
За реєстрацію розлучення сплачується державне мито в сумі 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, після чого їм видається свідчення про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті.[11]
Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори (наприклад, кому дістанеться машина, а кому квартира (звичайно, якщо це не було зазначено в шлюбному контракті або, якщо подружжя просто не уклало шлюбний контракт до реєстрації шлюбу)), має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Звичайно, перед тим, як офіційно визнати шлюб недійсним, суд вживає заходів щодо примирення подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу.
Разом із заявою, яку подружжя подає до суду потрібно подати письмовий договір в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але нажаль у наш час не кожен батько (у випадку, якщо дитина залишається з матір’ю) при розлученні сплачує аліменти у повному розмірі. Я маю на увазі те, якщо батько дитини наприклад працює директором фірми, він в праві поставити собі будь яку офіційну зарплатню і сплачуватиме якусь не велику суму аліментів, порівняно з тією сумою, яку він має сплачувати насправді.
Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє шлюбне право відношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.
Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.
Цікавою новелою Сімейного кодексу є право на поновлення шлюбу після його розірвання. Так, жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не перебував після цього у повторному шлюбі.
Окрім розірвання шлюбу через подання заяви, як одного так і обох з подружжя, шлюб може також бути визнаний недійсним. Звичайно це відбувається при певних підставах та в певному порядку.
Отже Недійсність шлюбу — це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом. Тобто шлюб, який було укладено і при цьому не дотримувались умови укладання шлюбу, вважається недійсним. Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.Перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним наводиться в ст. 22, 24-26 Сімейного Кодексу України. До підстав визнання шлюбу недійсним належать:
а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);
б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 Сімейного Кодексу України);
в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 Сімейного Кодексу України);
г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 Сімейного Кодексу України);
ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 Сімейного Кодексу України);
д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 Сімейного Кодексу України);
є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 Сімейного Кодексу України);
ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 Сімейного Кодексу України);
з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин.
Згідно з Кодексу про Шлюб та Сім’ю України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. А от в СКУ по-іншому розв'язує це питання, розглядаючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і якщо така угода була укладена не вірно вона вважається не дійсною.
У ст. ст. 39-41 Сімейного Кодексу України побудовані 3 правові моделі визнання шлюбу недійсним:
I. Шлюб, який є недійсним:
Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.
1.Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.
В цьому випадку шлюб є недійсним коли:
а) з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі (бігамія - одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку. Навіть, якщо подружжя довгий час не підтримувало стосунків, потрібно розірвати такий шлюб до того, як укласти новий.
б) після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим. Якщо смерть такої особи була зареєстрована РАЦСом на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним.
2. Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.
Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше - до 4-го ступеня. Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище підстав в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами є абсолютно недійсними.
3. Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Це пояснюється тим, що особа, яку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу і тверезо оцінювати свої дії. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.
II. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:
Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.
1. Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Такий шлюб може бути зареєстрований без згоди одного з подружжя через, можливо, насильство, погрози або тимчасового розладу здоров’я чи стан алкогольного, наркотичного сп’яніння, через що особа не розуміла значення своїх дій. Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним. Однак коли особа бажає зберегти такий шлюб, на мою думку безглуздо визнавати шлюб недійсним, а потім реєструвати новий.
2. У разі його фіктивності. Тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише з метою отримати якісь пільги чи привілеї, наприклад право на житло, на майно другого з подружжя у випадку його смерті. Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.
Справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший лише отримати наприклад бажану прописку. У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, наявність чи відсутність дітей, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі та інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. Але проживання подружжя разом є не обов’язковим, тому що роздільність проживання може обумовлюватись службою в армії, навчання в іншому місті або ж відрядження по роботі.
Так, М. (1926 р.н.) і X. (1969 р.н.) зареєстрували шлюб. Надалі М. звернувся з позовом до суду про визнання шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідачка уклала шлюб без наміру створити сім'ю, а переслідувала іншу мету - отримати належну М. на праві приватної власності квартиру. Спочатку X. пропонувала М. укласти договір довічного утримання, але потім вони вирішили зареєструвати шлюб. Після реєстрації шлюбу X. припинила будь-який догляд за М., почала вести господарство окремо. Оскільки в цьому разі у однієї із сторін було відсутнє бажання укласти шлюб, рішенням суду він був визнаний фіктивним.
У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".