Забезпечення законності передбачає підвищення рівня правосвідомості як у державних органах, так і серед громадян. Усвідомлення соціальної цінності законності має стати невід’ємною частиною загальнонаціональною правової культури. Останнє, в сою чергу, може бути передумовою необхідного рівня законності. [19]
І хоча деякі науковці розглядають зазначені чинники, як суб’єктивні, треба зазначити, що правосвідомість однієї особи нажаль не може стати рушійною силою в процесі зміцнення законності, лише загальносуспільна правосвідомість, правова культура – є гарантійною передумовою існування законності в суспільстві.
В межах ідеологічної групи чинників, окремо хотілось би зазначити про значення особистісних якостей посадових осіб, на яких безпосередньо покладені функції по забезпеченню законності в суспільстві і державі. Не рідко, такі чинники, як: низький рівень професійних знань; відсутність відповідних ціннісних орієнтацій; неадекватна професійна мотивація; низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість; нерозвиненість професійно-значущих рис (уважності, комунікабельності, наполегливості); схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих, та ін. призводять до зниження рівня законності в суспільстві – є негативними чинниками.
Для того, щоб діяльність таких посадових осіб справляла позитивний вплив на рівень законності в суспільстві, необхідно провадити ряд спеціальних заходів, що спрямовані на забезпечення нормального функціонування відповідних органів. А саме: стимулювати правову поведінку відповідних посадових осіб; створювати нормальні матеріально-технічні умови їх роботи; особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується соціальна політика держави (здійснювати профорієнтацію, профвідбір; взаємодіяти з більш широкими масами населення і громадськими формуваннями; здійснювати дійовий суспільний контроль з метою сприяння зміцненню законності у відповідних органах; створювати критерії для висування робітників на посаду (конкурсний відбір); проводити об’єктивне атестування (всебічно враховувати ділові якості, моральні, професійні, психологічні і фізичні можливості працівника, враховувати думку суспільства про його роботу, неупереджене ставлення з боку начальників і т. д.); використовувати позитивний досвід іноземних держав у кадровій політиці; більш широко використовувати міжнародні норми у взаємодії з населенням.
Окрім зазначених факторів, що визначають рівень законності в суспільстві, в літературі також можна зустріти так звані спеціальні засоби забезпечення законності. Вони поділяються на юридичні й організаційні засоби. Серед юридичних, як правило виділяють такі, що були висвітлені в попередній класифікації в межах групи правових чинників; а до організаційних відносять всі інші відповідно до специфіки сфери суспільного життя.
Отже, для того, щоб забезпечити та зміцнити існуючим режим законності, потрібно знати та враховувати різноманітні фактори, що впливають на поведінку людини. Тому, можемо констатувати, що проблема зміцнення законності є не тільки правовою, вона є комплексною.
До того ж, треба мати на увазі, що не дотримання режиму законності в різних сферах суспільного життя, може привести до різних наслідків. Наприклад, нерідко зустрічаються випадки, коли через не дотримання законності при здійсненні своїх повноважень посадовими особами державі завдаються збитки, які обчислюються мільйонами гривень. В цьому випадку недотримання законності тягне за собою економічний розлад в державі. Або, коли не дотримуються принцип рівності національних меншин (що є частиною по відношенню до загального принципу законності), це тягне за собою соціально-культурний та етнічний розлад в державі.
Цікавим є також територіальна особливість дії режиму законності. В межах однієї держави рівень законності в різних її регіонах може бути абсолютно різний. Це зумовлено тим, що забезпечення законності залежить далеко не від загальнодержавних програм, а від встановлених на місцевому рівні системи імперативів та дозволів, та контролю за їх дотриманням. Так, в деяких районах може складається прямо таки критична ситуація пов’язана з порушенням режиму законності в суспільстві, в інших вона може бути допустимою, а ще в інших – взірцевою.
Віднайти „універсальну панацею” для зміцнення законності в суспільстві видається дуже складним. Можливо лише визначити певні загальні положення, при дотриманні яких буде забезпечення існування позитивного правового середовища.
І як підсумок, узагальнюючи наведений вище матеріал, можна прийти до певних висновків. Для того, щоб постійно бути на шляху зміцнення законності в суспільстві, підтримувати її належний рівень, необхідно провадити ряд наступних дій: приводити законодавство у відповідність з вищим законом країни – Конституцією, забезпечувати її стабільності; усувати суперечностей та невизначеності, що виникають в законодавстві; постійно вдосконалювати правову базу, виходячи з темпів розвитку суспільства; впроваджувати нові системи захисту прав та свобод людини і громадянина; наближувати законодавство країни до законодавства інших розвинутих, демократичних, правових держав; вдосконалювати систему органів юстиції, розширювати її функції у сфері реалізації державної правової політики, передусім у сфері юридичного забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина; приводити господарське законодавства у відповідність із економічними реаліями; реформувати судову систему; сприяти розвитку міжнародного правового співробітництва; налагоджувати спільну роботу між усіма органи державної влади з метою комплексного здійснення правових і організаційних заходів щодо забезпечення додержання законності та правопорядку; поліпшувати матеріально-технічне забезпечення державних органів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з забезпеченням законності в суспільстві; впроваджувати системи соціального захисту осіб.
Отже, проаналізувавши наведені вище положення, можна зазначити, що законність має надзвичайно важливе значення як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах будь-якої держави, що прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.
Теорія законності надає кожній особі чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.
4.Правопорядок. Правопорядок являє собою складну систему з багатьма взаємодіючими елементами та сукупністю зв’язків між ними. Серцевиною правового порядку є особа, її інтереси, прагнення, життєві потреби, які отримують своє юридичне оформлення в правах і свободах, обов’язках та відповідальності громадянина і реалізуються у між особистісних зв’язках та у відносинах з державою та суспільством. [20] Характерними рисами правопорядку є: гуманізм, демократизм, моральність, справедливість. Саме тому, визначення правопорядку є настільки важливим як в юридичній науці, так і для практичного сприйняття. В ідеальному розумінні правопорядок має бути „монолітним утворенням”, що характеризується стійкістю та стабільністю, рівновагою й гармонією.Універсалізація та оптимізація є одними з визначальних задач у формуванні чіткого правопорядку.
Суспільству потрібен твердий, зрозумілий та доступний (в розумінні людьми) порядок, що характеризується міцністю та стабільністю.
Хоча законність й правопорядок є досить подібними категоріями, питання щодо чинників, які руйнують та послаблюють правопорядок слід розглянути окремо. До таких чинників в першу чергу можна віднести : низьку якість законодавця (один з найважливіших чинників); складність та заплутаність відповідних структур, зв’язків, відносин, що робить їх недоступними для людей.Під прапором закріплення порядку та боротьби з негативними явищами вирішуються проблеми задоволення інтересів людей. Ступень гарантованості проголошених прав і свобод знаходиться в прямій залежності від міцності правого порядку.[21]
Тенденції формування та розвитку правопорядку, їх вплив на зміцнення правопорядку.
В даному питанні слід говорити про наявність так званої „боротьби протилежностей”. В правовому житті чітко виявляються два напрями: один націлений на встановлення та зміцнення правопорядку, інший – на його заперечення та руйнування. Так, перший пов’язаний з закріпленням права та законності, з врівноваженням та стабілізацією зв’язків, а другий – з неврегульованістю, зловживаннями, злочинністю, звуженням прав, свобод та законних інтересів громадян. Зрозуміло, що кожна держава прагне дотримуватись першого напряму, але, нажаль, не рідко превага належить другому.
У боротьби вказаних протилежностей полягає процес формування і зміцнення правопорядку. Чим рішучіший наступ на негативні прояви, чим міцніший правопорядок, тим більше звужується сфера соціального негативу в суспільному житті.
З кожним новим етапом розвитку суспільства, з розширенням демократичних начал та активізації особистісного фактора зростає необхідність у стабілізації, врегулюванні та гарантованості зв’язків та відносин. Ця обставина породжує стійку тенденцію до систематичного зміцнення правопорядку.
Правопорядок – є юридичним підсумком, якого прагне і держава, і влада, і всі суб’єкти права.
Висновки
Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна прийти до наступних висновків.
Як вже не раз було відмічено в рефераті, законність – є засобом підтримки правопорядку. Оскільки зазначені категорії є взаємозалежними, то логічно випливає, що стан однієї категорії прямо пропорційний стану іншої. Якщо ми кажемо про підтримку законністю правопорядку, то останній в свою чергу буде підтримувати законність. Дане співвідношення розглядуваних категорій допомагає нам визначити підхід до чинників, які впливають на рівень законності та правопорядку в суспільстві.