В Україні спостерігається зниження народжуваності й підвищується смертність населення, особливо дітей і підлітків. Дитяча й підліткова смертність збільшилася в 1,2 рази. Про ступінь погіршення здоров'я населення (у тому числі матері й дитини) і неспроможність системи охорони здоров'я можна судити по показнику «поширеність інвалідності» (у тому числі «поширеність дитячої інвалідності»).
У житті дітей з обмеженими можливостями й у родинах, у яких вони виховуються, виникає багато труднощів і проблем.
Довідавшись про народження дитини з яким-небудь захворюванням, батьки випробовують часом протилежні почуття - від недовіри й небажання погоджуватися з думкою лікарів до повного розпачу.
З появою дитини-інваліда всі сімейні функції в цілому, спосіб життя деформуються. Багато батьків ідуть у себе, зводячи свого роду стіну між собою й навколишнім світом, соціальним оточенням - ближнім і далеким.
Дитина з обмеженими можливостями більшу частину часу проводить в будинку, і, природно, сімейний клімат, ступінь психологічного комфорту самим прямим образом відображається на якості й ефективності його реабілітації.
Дуже багато сімей зазнають економічних труднощів, а деякі живуть за рисою бідності. Для багатьох родин дитяча допомога з інвалідності є єдиним доходом. Наприклад, коли дитина виховує тільки мати, і в чинність того, що вона постійно повинна займатися своєю дитиною, вона не може влаштуватися на постійну роботу. Але ця допомога не може бути достатнім для забезпечення гідного рівня життя дитини-інваліда.
Важливим і важко переборним бар'єром для інваліда є просторово-средовищний. Навіть у тих випадках, коли особа з фізичними обмеженнями має засоби пересування (протез, крісло-коляска), сама організація житлового середовища й транспорту не є поки дружньої до інваліда. Бракує встаткування й
пристосувань для побутових процесів, самообслуговування, вільного пересування. Діти із сенсорними порушеннями відчувають дефіцит спеціальних інформаційних коштів, що сповіщають про параметри навколишнього середовища. Для осіб з інтелектуально-психічними обмеженнями відсутні можливості орієнтуватися в середовищі, безпечно пересуватися й діяти в ній.
В особистості дитини-інваліда йде постійна боротьба між соціальним і біологічним. Якщо суспільство залишає його без уваги й турботи, то він попадає під владу фізичних недуг, які визначають його характер, відносини з людьми, рівень утворення, кар'єру, у загальному весь життєвий шлях. Якщо ж соціум бере людини під свою опіку, то вплив інвалідності відступає на задній план.
Значне місце в житті дітей-інвалідів і родин, у яких вони виховуються, займають проблеми одержання інформації. Інваліди утруднені в одержанні інформації як загального плану, так і маюче безпосереднє значення для них (вичерпні кошти про свої функціональні порушення, про міри державної підтримки інвалідів, про соціальні ресурси їхньої підтримки). Це викликано й економічними причинами. Наприклад, якщо батьки цих дітей не можуть купити або відремонтувати телевізійний або радіоприймач, відчувають дефіцит спеціальних носіїв інформації (телепередачі із сурдоперекладачем, книги брайлівського шрифту, касети й диски для сліпих і т.д.), а також має місце нерозвиненість сучасних глобальних інформаційних систем (типу Інтернет) у нашій країні.
Через свою патологію підлітки-інваліди з обмеженими можливостями мають украй вузький доступ до робочих місць або не мають взагалі. В умовах нашої країни бар'єр між особистістю інваліда й продуктивною працею може обумовлюватися й відсутністю трудової мотивації з його боку.
На жаль, формування сучасної трудової мотивації й трудової етики в нашім суспільстві блокується тим обставиною, що нерідко інвалідна пенсія є більше солідним джерелом доходу, чим заробітна плата працюючого, у всякому разі, воно виплачується більш регулярно.
І дуже часто буває, що батьки змушені утримувати все життя дітей з відхиленнями. Таке положення обумовлене не тільки обмеженістю їх індивідуальних фізичних або інтелектуальних ресурсів, скільки нерозвиненим характером ринку праці для осіб з особливими потребами. В умовах «дикої» ринкової економіки адаптація робочих місць для таких інвалідів розглядається роботодавцем як невигідна й небажана.
У ряді випадків інвалід абсолютно не здатний до трудової діяльності, навіть найпростіший. Однак в інших ситуаціях інвалідам надаються (або виявляються доступні) робочі місця, що вимагають низької кваліфікації, що передбачають монотонну, стереотипний працю й невисоку заробітну плату. Тобто за таких умов дитина-інвалід практично не має можливості самостійно вийти в доросле життя.
Комплексний характер має комунікативний бар'єр, що обумовлений кумуляцією дії всіх перерахованих вище обмежень, що деформують особистість людини. Розлад спілкування, одна з найбільш важких соціальних проблем дітей-інвалідів, є слідством зовнішніх і фізичних обмежень, і емоційного захисту самоізоляції, і випадання із трудового колективу, і дефекту звичної інформації. Закономірно, що відновлення нормальних для віку й соціального статусу комунікацією є однієї з найбільш зовнішніх цілей соціальної реабілітації інваліда.
Отже, соціальна проблема - це соціальне протиріччя, усвідомлюване суб'єктом діяльності (тобто індивідом або соціальною групою) як значимої для нього невідповідність між метою діяльності і її результатом; - це невідповідність виникаюче через відсутність або недолік коштів для досягнення мети, приводить до незадоволення соціальних потреб суб'єкта діяльності.
Таким чином, основними соціальними проблемами дітей-інвалідів і родин, у яких вони виховуються є економічної, житло-побутової, комунікативні, проблеми з навчанням і працевлаштуванням. З багатьма з розглянутих проблем дитина і сім'я не можуть упоратися самостійно. Вони вдаються до допомоги фахівця, в особі якого дуже часто виступає соціальний працівник.
2 ФОРМИ Й МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ.
2.1 Реабілітація інвалідів, види реабілітації.
Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями - одна з найбільш важливих і важких завдань сучасних систем соціальної допомоги й соціального обслуговування. Неухильний ріст числа інвалідів, з одного боку, збільшення уваги до кожного з них - незалежно від його фізичних, психічних і інтелектуальних здібностей, з іншого боку, подання про підвищення цінності особистості й необхідності захищати її права, характерне для демократичного, цивільного суспільства, із третьої сторони, - усе це визначає важливість соціально-реабілітаційної діяльності.
Основний зміст й види реабілітації інвалідів.
Під реабілітацією дітей-інвалідів розуміють систему заходів, ціль яких - найшвидше й найбільш повне відновлення здоров'я хворих і інвалідів і повернення їх до активного життя. Реабілітація хворих і інвалідів являє собою комплексну систему державних, медичних, психологічних, соціально-економічних, педагогічних, виробничих, побутових і інших заходів.
Медична реабілітація спрямована на повне або часткове відновлення або компенсацію тієї або іншої порушеної або втраченої функції або на вповільнення прогресування захворювання.
Реабілітація в медицині є початковою ланкою системи загальної реабілітації, тому що дитина-інвалід, насамперед, потребує медичної допомоги. По суті, між періодом лікування хворої дитини й періодом його медичної реабілітації, або відбудовного лікування, немає чіткої межи, тому що лікування завжди спрямоване на відновлення здоров'я й повернення до навчальної або трудової діяльності, однак заходи медичної реабілітації починаються в лікарняній установі після зникнення гострих симптомів захворювання - для цього застосовуються всі види необхідного лікування - хірургічне, терапевтичне, ортопедичне, курортне й ін.
Всі інші форми реабілітації - психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова - проводяться поряд з медичною.
Психологічна форма реабілітації — це вплив на психічну сферу хворої дитини, на подолання в його свідомості уяву про марність лікування. Ця форма реабілітації супроводжує весь цикл відновних-лікувально-відбудовних заходів.
Педагогічна реабілітація — це заходи виховного характеру, спрямовані на те, щоб хвора дитина опанувала необхідні вміння й навички по самообслуговуванню, одержала шкільну освіту. Дуже важливо виробити у дитині психологічну впевненість у власній повноцінності й створити правильну професійну орієнтацію. Підготувати до доступних їй видам діяльності, створити впевненість у тому, що набуті знання в тій або іншій області виявляться корисними у подальшому працевлаштуванні.
Соціально-економічна реабілітація— це цілий комплекс заходів: забезпечення хворого або інваліда необхідним і зручним для нього житлом, що перебуває поблизу місця навчання, підтримка впевненості хворого або інваліду тому, щовінє корисним членом суспільства; грошове забезпечення хворого або інваліда і його родини шляхом передбачених державою виплат , призначення пенсії й т.п.
Професійна реабілітація підлітків-інвалідів передбачає навчання або перенавчання доступним формам праці, забезпечення необхідними індивідуальними технічними пристосуваннями для полегшення користування робочим інструментом, пристосування робочого місця підлітка-інваліда до його функціональних можливостей, організацію для інвалідів спеціальних цехів і підприємств із полегшеними умовами праці й скороченим робочим днем і т.д.