Смекни!
smekni.com

Міжнаціональні конфлікти (стр. 3 из 4)

Злочинні розбирання в стихійних міжнаціональних зіткненнях можуть обмежитися масовими безладдями, здійсненням тяжких злочинів проти особистості, власності, суспільного порядку, а в політично й ідеологічно організованих - вилитися в повномасштабні збройні бої. У них злочину у відношенні протиборчої сторони вершаться з потроєною енергією і з ще великою свідомістю своєї правоти. Під видом священної помсти робиться усе, що приносить шкоду іншої нації. Нові витки насильства стають усе більш жорстокими. Вони стимулюються тільки що понесеними жертвами, новими образами і цілеспрямованою пропагандою зацікавленої в розпаленні конфлікту відкритих і таємних сил, що використовують в особистих злочинних цілях механізм наростання нетерпимості, агресивності і ненависті.

При виникненні міжнаціонального конфлікту усередині однієї держави є два варіанти поводження офіційної влади. Перший: влади, зберігаючи рівновагу, залишаються над конфліктом, намагаючись припустимими силами і засобами згасити виниклий конфлікт, як це, наприклад, робилося, хоча і не без помилок, російською владою в конфлікті між североосетинами й інгушами. Другий: влади самі втягуються в конфлікт, виступаючи за збереження територіальної цілісності чи країни на стороні титульного народу, як це спостерігалося в Азербайджану в конфлікті між азербайджанцями і вірменами, у Грузії - у конфлікті між грузинами і югоосетинами, між грузинами й абхазами, чи в Молдові в конфлікті молдаван з російськомовним населенням (Молдови з Наддністрянщин). В аналогічні ситуації в кінцевому рахунку втягувалися і російські влади в Чечні.

Серйозним бар'єром для утримання конфлікту в латентній стадії є відсутність відповідних груп, що намагаються вирішити міжнаціональні протиріччя насильницьким шляхом. У таких випадках сторони утримуються від ексцесів, що можуть послужити серйозними приводами для насильства.

4.Міжнаціональна напруженість у регіональному аспекті

У наші дні з'явилася реальна погроза розпаду Росії на окремі самостійні держави, у якості яких не проти проголосити себе не тільки деякі національно - , але й адміністративно - територіальні утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю Союзу РСР, чи можливо цього уникнути і як? Щоб відповісти на них потрібно, з однієї сторони осмислити стан міжнаціонального спілкування, визначити джерела невдоволення і напруженості в цій сфері, що харчують відцентрові тенденції, а з іншого боку - виявити умови і фактори, що складають інтеграційний потенціал російської багатонаціональної державності, виявити шляхи і механізми консолідації націй, народностей, регіонів.

Далі. Як показало дослідження, досить глибоко укоренилося представлення про нерівність у матеріальному становищі між етнічними групами. Воно відбилося у відповідях респондентів на питання “ чи Можна виділити національні групи чий життєвий рівень вище?”. У Ставрополі і Черкеську ствердно відповіли відповідно 55% і 49%. В інших містах частка поділяючих цю позицію склала: 20 - 27% - Улан-Уде, Оренбург, Якутськ і 14 - 16% - Уфа, Петрозаводськ. По перевазі до них відносили вихідців з Кавказу, євреїв, росіян. Найчастіше на характер відповідей впливав розподіл населення на корінне і некорінне. Представники того й іншого висловлювали прямо протилежні точки зору. Приміром, у Петрозаводську карели вважають, що краще живуть росіяни, останнім же здається, що навпаки - карели; в Оренбурзі, на погляд росіян, найбільш заможні татари, а ті, у свою чергу, указують на росіян. Тут, імовірно, дає звістку про себе і та обставина, що в деяких регіонах люди корінної національності як би монополізують визначену “соціальну нішу” (торгівля, керування, вища школа і проч.), а це, зрозуміло, створює передумови для негативної реакції.

Але звернемося до результатів дослідження, проведеного в 1991 і (повторно) 1992 р. (табл.2).

Таблиця . Розподіл відповідей на питання “З якими з перерахованих явищ Вам приходилося зіштовхуватися в повсякденному житті?”, %

Негативні явища

Ставрополь

Оренбург

Москва

1991 р.

1992 р.

1991 р.

1992 р.

1991 р.

1992 р.

Призначення на керівні посади за національною ознакою

9 23

10 21

9 18

Непропорційне представництво в місцевих органах влади

4 9

8 13

3 9

Надання матеріальних благ залежно від національної приналежності

9 22

8 21

7 15

Збереження національних пережитків

19 38 18 42 17 35

Упередження проти людей інших національностей, мігрантів

36 54

17 29

35 40

Хуліганські дії на національному ґрунті

28 48

17 29

26 43

Ворожість до представників інших республік, що займаються торгівлею

65 68

56 52

72 69

А тепер задумаємося про значимість етнічної приналежності в груповому менталітеті. Людям, як відомо, властивий пошук суспільної опори, необхідної для відчуття соціальної захищеності, міцних життєвих взаємозв'язків. І в цьому змісті цілком можна зрозуміти виразну орієнтацію на національну спільність (групу), що у важку годину завжди надасть підтримку. До того ж нині відбувається своєрідний “сплеск” національної самосвідомості, підсилюється інтерес людини до культури свого народу, його історичному минулому.

Зокрема, було задане питання про роль національної приналежності у формуванні особистості. Від 14% до 25% виходять з того, що свідомості причетності до конкретної нації саме по собі ні добре, ні погано. Однак від 3% до 30% дотримують протилежної позиції, вважаючи, що лише свідома національна самоідентифікація уможливлює особистісне становлення.

Уявлення про ущемлення національних чекань, так само, як і претензії націй на пріоритетні права, є не тільки одним із джерел суспільної напруженості в даний час. Є досить основ думати, що й у доступному для огляду майбутньому їхній вплив не зменшиться.

Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом у значної частини суспільства сформувалася установка на активні дії в конфліктній ситуації на стороні своєї національної групи (табл.). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе таку можливість.

Настільки висока готовність городян брати участь у подібного роду розбираннях не може не викликати заклопотаності хоча б тому, що ставка на силу як метод рішення назрілих проблем стає усе помітніше.

Таблиця Готовність участі в конфліктах, %

Міста Неросійські Росіяни
Петрозаводськ 55 64
Оренбург 50 63
Уфа 52 63
Улан - Удэ 72 58
Якутськ 68 70
Ставрополь 68 73
Черкесск 74 68

Що розпалюються і жевріють вогнища міжнаціональної конфронтації в південних краях нашої Батьківщини створюють серйозну небезпеку її розширення і поширення всередину. Відчуття нестабільності соціального клімату підвищує тривожність масової свідомості, робить населення сприйнятливим до різного виду 'фобіям' , страху за завтрашній день, породжує прагнення позбутися від 'чужих' чи у всякому разі обмежити їхнього права в надії забезпечити собі безпека і благополуччя.

Чи існують усе-таки сьогодні об'єктивні передумови для того, щоб не допустити ескалації етнічних конфліктів? Аналіз матеріалів дає вагомий привід затверджувати. Що вони цілком реальні. Іншими словами, перетворенням у дійсність нового конституційного принципу співжиття суб'єктів Російської Федерації, заснованого на врахуванні загальних інтересів, відмовленні від перегляду границь, від претензій її народів, що населяють, не крім і росіянина, на розвиток власної державності, розглянутий багатьма як доведення вимоги національного самовизначення до абсурду. На думку левиної частки респондентів національні проблеми варто вирішувати в рамках культурно - національних автономій. Приблизно стільки ж негативно відносяться до зміни федеральних рубежів адміністративно - територіального розподілу. То чи потрібно надавати самостійність ’націям’ які з’являються на кожному кроці, чи потрібно поміркувати...