Смекни!
smekni.com

Страхування (стр. 3 из 3)

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозво­ляє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або пра­цездатності. Специфічною формою особистого страхуван­ня є страхування на дожиття, змістом якого є нагромад­ження визначеної страхової суми до кінця дії договору стра­хування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнуто­го рівня життя.

Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхуван­ня, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страху­вання, як надзвичайність виникнення певних подій. Зро­зуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які ма­ють надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахова­ного до певної дати залежно від його віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умо­вах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення дов­кілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Укра­їні, стає проблема матеріального забезпечення людей похи­лого віку, питома вага котрих у загальній чисельності насе­лення неухильно зростає.

Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшко­дуванні втрат у доходах людей у зв’язку з наслідками стра­хових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця по­треба викликає необхідність суспільного страхового захис­ту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розви­нутими ринковими відносинами, складають фонди соціаль­ного страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за ра­хунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне до­повнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв’язок.

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціаль­ного страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхуван­ня проводиться в обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прий­нята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування гро­мадян, які займаються підприємницькою діяльністю, засно­ваною на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціаль­ного страхування.

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зу­мовлює певні особливості в управлінні страховими операція­ми, що викликається різними сферами перерозподілу стра­хових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпе­чення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціа­лізованими державними органами.

Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індиві­дуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаці­ями. Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їхньої роботи чи проживання.

3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиком договір ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од. Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.

Перестрахування — це система відносин, згідно з якою стра­ховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаці­ям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона — цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов’язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого стра­хового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сто­рони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий передає ризик, назива­ють цедентом, а перестраховика, який його приймає, — цесіонарієм.

Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому стра­ховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, — ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що прий­має ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраху­вальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов’язаний повідомляти страховику до укладан­ня договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних лих.

Аналогічні обставини випливають з операцій перестра­хування. Цедент зобов’язаний надати перестраховику пов­ну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довго­строкового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий платіж, страхове відшкодування тощо.

Об’єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуа­ція в даному страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхуван­ня. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний роз­поділ ризику, завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

Укладаючи договір ексцедентного перестрахування партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику пере­дається в перестрахування одному або декільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переда­них у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає мак­симальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов’язаний прийняти для покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля обсягу влас­ної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестра­хованими. Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику.

Таким чином частка участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках складає : (2870 – 520 ) / 2870 х 100% = 81,9 % ;

(2870 – 480 ) / 2870 х 100% = 83,3 % ;

(2870 – 560 ) / 2870 х 100% = 80,5 % ;

(2870 – 980 ) / 2870 х 100% = 65,85 % ;

(2870 – 350 ) / 2870 х 100% = 87,8 % ;

(2870 – 500 ) / 2870 х 100% = 82,6 % .

Література:

1. Рейтман Л.И. «Страховое дело» 1982 р., 142 с. ;

2. Осадець «Страхование»;

3. Александров «Комерческое страхование» ;

4. Александрова «Страхование» ;

5. Ефимов «Деловая практика страхового брокера » ;

6. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. «Страхова справа» - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997.-216 с. ;

7. Заруба О.Д. «Страхова справа» : підручник – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 321 с.