1.3 Архітектурні ансамблі:
Значний внесок еллінізму в розвиток нових форм синтезу мистецтв в архітектурних ансамблях і в обробці інтер'єра житлових і суспільних будинків. Елліністичні майстри більш вільно сполучать скульптуру і живопис з ордерними композиціями і стіною не тільки у фризах, фронтонах і метопах, але й в інших частинах будинків (цоколі, інтерколумнії, бази колон, глухі балюстради). Великого багатства і розмаїтості досягла декоративна обробка стін і підлог житлових будинків живописом і кольоровою мозаїкою зі складними орнаментальними і сюжетними зображеннями.(1,90)
2. Особливості містобудування
2.1 Риси елліністичної архітектури
Прогресивні риси елліністичної архітектури проявилися насамперед і яскравіше всього в області містобудування. У цю епоху виникли заново або були сильно перебудовані і розширені міста, що стали великими центрами елліністичної ремісничої промисловості, торгівлі і культури: Мілет, Ефес, Пергам, Магнесія на Меандрі, Прієна, Ассос — у Малій Азії; Делос і Родос — на островах Егейського моря; безліч нових міст і військових поселень (фортець) виникло на території Персії, Сирії, Африки. Зведення міст стає справою державною, що визначило як розмах будівництва, так і значну для того часу величину і упорядкованість населених пунктів. Населення елліністичних столиць - Олександрії, Антіохії і Селевкії — досягло небаченого для давнього світу кількості — біля півмільйона людин.(2,78)
Елліністичне місто, починаючи від світової столиці і кінчаючи невеликим містечком, розташованим на торгових шляхах, що вели від Егейського моря до Індії, являв собою більш закономірний, складний і диференційований організм, ніж місто класичного періоду, що зберігав ще в IV ст. до н.е. свої архаїчні риси. На зміну стихійно сформованому і стихійно розрізшого конгломерату житлових кварталів, що були сконцентровані навколо давнього акрополя з його суспільними святинями, створюються міста нового типу.
Вимогам нового містобудування що найкраще відповідала регулярна система планування, побудована по принципу перпендикулярно-осьової сітці житлових кварталів і вулиць, що і одержала тепер широке поширення.
Однак вивчення планів елліністичних міст показує, що процес поділу, що почався, міст на центральну частину, у якій знаходилися квартали заможних рабовласників і торговців, і периферію, де тулилась міська біднота і ремісники, докорінно змінив соціальний зміст цього прийому, що виник у класичну епоху.
Одна чи дві головні вулиці робилися більш широкими, ніж інші. Ці міські магістралі, що утворюють у більшості випадків перехрестя, на якому і розташовувався комплекс суспільного центра, складали з останнім єдине композиційне ціле.(4,190)
2.2 Відмінності від класичного міста:
На відміну від класичного міста з його акрополем домінуючим храмовим ансамблем, чи значення яких визначалося особливою роллю грецької релігії в житті поліса, головним суспільним центром елліністичного міста стає комплекс міських площ. Їх формували спорудження суспільного, торгового і культурного призначення: ринки з крамницями, будинку для зборів міського самоврядування, спортивні спорудження, навчальні заклади, палаци монархів і серед інших споруджень також храми. У приморських містах суспільні центри безпосередньо зв'язані з портом і розташовуються поблизу гавані (Мілет).(3,123)
2.3 Античні міста:
З ростом міст, розвитком економіки й ускладненням різних соціальних сторін громадського життя окремі частини міського центра одержують усе більший розвиток. Склад і обсяг формуючих його споруджень значно збільшуються, функції ансамблю стають усе більш різноманітними. Виникає необхідність у створенні ряду самостійних, різних по призначенню суспільних центрів: адміністративних, торгових, видовищно-спортивних і культових (Мілет, Пергам, Делос і ін.).
Новий зміст центра античного міста, що сполучить у собі будинок різного функціонального призначення, привело до диференціації властивого класиці єдиного простору ансамблю, підрозділу його на ряд замкнутих, по-різному використовуваних дворів і площ. Навіть храми тепер ізолюються від навколишніх будівель і ставляться усередині перистильных дворів. Характерною рисою цих комплексів було широке застосування колонад; обрамляючи площі і двори, вони сприяли композиційному об'єднанню будинків, що входили в ансамбль, Гипподамова система планування ставила зодчого у визначені композиційні рамки при розташуванні і сполученні елементів ансамблю; не тільки основні, але і другорядні частини ансамблю повинні були підкорятися регулюючому впливу системи прямокутних координат. Це вносить у композицію елліністичних ансамблів геометричну упорядкованість, що відрізняє їхній від більш вільних і мальовничих ансамблів класичного періоду. Але й у цих умовах зодчі епохи еллінізму зберігають традиційне компонування комплексу, засновану на асиметричному й у той же час урівноваженому розташуванні його частин стосовно основних композиційних осей і до ядра композиції— головному будинку. При цьому об'ємно-просторова розмаїтість цілого нерідко сполучається зі строго осьовою, симетричною композицією окремих елементів комплексу.(5,45)
В архітектурі ансамблів велику роль грала скульптура, що досягала іноді колосальних розмірів. Особливо відомий у цьому відношенні Родос, де, відповідно до античних свідчень, стояло сто статуй і серед них грандіозне зображення Гель-оса, що досягала тридцяти одного метра («Колос Родосскій»), що вважався одним із семи чудес світла.
Міський благоустрій у епоху еллінізму досягло значної висоти. Вулиці розширилися і були розділені на головні і другорядні. Розкопки знайшли ретельно виконані бруківки з тротуарами і проїзною частиною, водопроводи з глиняними чи свинцевими трубами, очисні колектори і водостоки, викладені каменем і перекриті плитами.
Оскільки елліністичні міста були не тільки торговими і культурними центрами країни, але і військовими фортецями, будівництво фортифікаційних споруджень досягає великої досконалості. Стіни фортець, що споруджуються звичайно з кам'яних блоків, досягали 2,5—4 м товщини і мали вежі на своїх виступах і в'їздних воротах знаходяться великі міста, відомі нам головним чином за свідченнями древніх авторів.
Сучасний європеєць відчуває нерозривний зв’язок з античною архітектурою.
На території Західної Європи збереглися руїни античних міст і навіть цілі споруди(римські вагони).Багато звичаїв та традицій в сучасній Європі -античного походження. Європеєць сприймає античність як свою власну історію.
Україна завжди була тісно пов’язана з античним світом. У Північному Причорномор’ї збереглися руїни міст, споруджених греками і римлянами. Це-Ольвія (неподалік від Одеси), Херсонес (поблизу Севастополя), Пантікапей (біля Керчі). Всього вчені знайшли в Північному Причорномор’ї близько двох тисяч поселень.
У скіфських курганах України знаходять дорогоцінні вироби ,виготовлені грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті. Це, наприклад, знаменита золота пектораль-нагрудна прикраса для царя. В українських музеях ,в музеях Москви, Санки-Петербургу можна побачити першокласні витвори мистецтва, знайдені при археологічних розкопках у Північному Причорномор’ї.
Зв’язки, що існували між стародавніми народами України та античним світом не переривалися і в наступні ,середні віки.
Література
1. Алпатов М.В. Всеобщая история искусств.- М.-Л.: искусство,1948.
2. М. Алпатов «Художественные проблемы искусства Древней Греции ». Москва.
3. Глав. ред. Н.В. Баранов «Всеобщая история архитектуры ». Издательство Москва . 2 том. 1973.
4. В.В. Бычков «Эстетика поздней античности ». Издательство «Наука». 1981.
5. Всеобщая история архитектуры (под ред. Баронова Н.В.).- М: Стройиздат,1970.
6. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств .-М., 1985.
7. Златковская Т.Д. У истоков европейской культуры .-М., 1961.