Смекни!
smekni.com

Штукатурення елементів віконних і дверних прорізів (стр. 3 из 5)

Штамповками (рис. 3.11) виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.

За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток (рис. 3.12) опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.

Рис. 3.7. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження

а - лопатки (кельми); б - відрізачка

Рис. 3.8. Шкребок для створення борозен у пластичному шарі штукатурки

Рис. 3.9. Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а - русторізка, б - розшивка, в - розшивка зі змінними лезами; г – лінійка

Рис. 3.10. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а- циклі, б - шкребок-цикля; в - цвяхова щітка

Рис. 3.11. Штамповка

Рис. 3.12. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами:

а - гофрований шаблон з листового металу б - валик-шаблон з дерева;

в - валик-шаблон, обтягнутий сіткою

4. Штукатурні розчини та їхні властивості

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у складі розчину присутній один в'яжучий матеріал, розчин називають простим (вапняковий, цементний, гіпсовий тощо), два і більше в'яжучих - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість і водоутримувальну здатність. Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи тріщин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчеплюється з нею.

Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого матеріалу і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25-35 % в'яжучого матеріалу, для економи якого в розчин додають пластифікатори: глину, пластифікатор БС тощо. Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною - жирним. Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити штукатурною лопаткою. Якщо смуга від лопатки утворюється гладенькою, без тріщин, то розчин пластичний. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути дерев'яну рейку або держак лопати. Якщо розчин прилипне до дерева, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Його вимірюють за допомогою стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см (рис. 4.1, а). Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину (рис. 4.1, б), і відпускають. На скільки сантиметрів конус занурився у розчин, така й буде його рухомість (рис. 4.2, в).

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) - 7-9 см; для опоряджувального шару (накривки) - 10-12 см.

Властивість розчину утримувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називається водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 25,50,75,100.

Для звичайних штукатурних робіт застосовують цементні, цементно-вапняні, вапняні, вапняно-гіпсові, а для декоративних -вапняно-піщані, теразитові і каменеподібні розчини.

Склад розчину записують цифровим співвідношенням його масових або об'ємних (здебільшого) частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати за об'ємом одну частину цементу і три частини піску (простий розчин). Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску (складний розчин).

Рис. 4.1. Визначення рухомості розчину:

а - стандартний конус; б - початкове положення конуса;

в - глибина занурення конуса

Розчини приготовляють механізованим способом у розчинозмішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з додаванням гіпсу їх готують вручну в ящиках.

Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна: для оббризку - 1:2; 1:2,5; 1:3; для ґрунту - 1:2,5; 1:3; 1:5; для накривки -1:1,5; 1:2; 1:2,5.

5. Приготування розчинів уручну

Необхідні властивості розчину забезпечують правильним підбиранням його складу, а саме: кількістю матеріалів за масою чи об'ємом, що припадають на 1 м3 розчинової суміші, або відношенням кожної складової розчину до в'яжучого також за масою або об'ємом, при цьому витрати в'яжучого беруть за одиницю. В'яжучі для звичайних штукатурок вибирають залежно від матеріалу основи і умов експлуатації штукатурки (табл. 1).

Таблиця 1. В'яжучі для звичайних штукатурок

Склад розчину записують цифровим співвідношенням його масових або об'ємних (здебільшого) частин, наприклад: цементний розчин 1: 3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати за об'ємом одну частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин ліску, а для вапняного розчину 1 : 2 треба одну частину вапна і дві — піску. Вода додається до потрібної консистенції розчину.

Для приготування 1 м3 штукатурного розчину використовують вихідні матеріали у кількості, зазначеній у табл. 2.

Таблиця 2. Матеріали, потрібні для приготування 1 м3 штукатурного розчину

Складові розчинів для звичайних штукатурок добирають також залежно від цільового призначення приміщень (табл. 3).

Таблиця 3. Складові розчинів для звичайних штукатурок

Приготування вапняного розчину. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають у ящик, додають вапняне молоко і добре перемішують.

Приготування вапняно-гіпсового розчину. В ящику приготовляють вапняний розчин так само, як описано вище, а в окремій посудині — рідке гіпсове тісто. Для цього в посудину наливають води (70...80 % від об'єму гіпсу) і під час перемішування засипають потрібну кількість гіпсу. Утворене гіпсове тісто додають до вапняного розчину і ретельно перемішують.

Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можнайуло використати за 15...20 хв. Витрата гіпсу на 1 м^штукатуркистановить 3...8 кг.

Приготування цементного розчину. Потрібну кількість піску і цементу/насипають в ящик і перемішують їх у сухому вигляді (гарцюють). У лерегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості розчину і добре переміщують^

Приготування цементно-вапняного розчину. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У перегарцьовану суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

6. Штукатурення елементів віконних і дверних прорізів

Основними елементами віконного прорізу, які підлягають штукатуренню, є укоси, заглушини та злив , а дверного — укоси. Укоси бувають зовнішні та внутрішні, які, в свою чергу, поділяють на верхні та бокові. Нижній зовнішній укіс, призначений для відведення дощової води від віконного блока, називають зливом. Поверх нижнього внутрішнього укосу влаштовують підвіконня (Рис. 6.1.).

У сучасному будівництві лише в деяких випадках застосовують подвійні (літні й зимові) вікна, які закріплені в окремих коробках. Між ними залишаються проміжки, які називають заглушинами. Вони також бувають верхні , бокові та нижні.


Рис. 6.1. Елементи віконного прорізу

1 – злив; 2 – нижня заглушина; 3 – зовнішній боковий укіс; 4 – віконні коробки;

5 – бокова заглушина; 6 – ввнутрішній боковий укіс; 7 – підвіконня

Штукатурення внутрішніх укосів. До початку штукатурення укосів потрібно перевірити міцність закріплення та вертикальність коробки. Після встановлення коробки проміжки між нею і стіною заповнюють теплоізоляційним матеріалом. Для цього традиційно використовували шлаковату, паклю, змочену в гіпсовому або глиняному розчині, будівельну повсть тощо. Нині для тепло- і гідроізоляції застосовують ущільнювальну монтажну піну. Перед цим підготовлюють коробку: перевіряють вертикальність, прямокутність та закріплення її у віконному прорізі. Поверхні стіни і коробки мають бути чистими і сухими. Перед безпосереднім нанесенням монтажної піни їх трохи зволожують.

Потім за допомогою монтажного пістолета наносять у простір між коробкою і стіною з аерозольного балона тонким шаром пасту. З'єднуючись із повітрям, вона збільшується в об'ємі і заповнює простір, створюючи теплоізоляційний прошарок. Застиглу піну зрізують врівень з коробкою і покривають шаром силіконового герметика, який захищає коробку від вологи та гниття.