Судова експертиза може бути призначена тільки по збудженій кримінальній справі. Виробництво судових експертиз у порядку проведення яких-небудь перевірок не допускається.
Обличчя, призначене експертом, зобов'язано з'явитися за викликом і дати правильний висновок на ухвалені питання. Питання, що ставляться експерту і його висновку по них, не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта (стаття 75 КПК України).
Експертиза призначається мотивованою постановою дізнавача (стаття 196 КПК України).
Крім даних, передбачених статтею 130 КПК України, дізнавач у постанові вказує підстави для виробництва експертизи, прізвище чи експерта найменування державного спеціалізованої установи, експертом якого доручається виробництво експертизи; питання, що ставляться перед експертом; перелік об'єктів, порівняльних і інших матеріалів, пропонованих експерту.
Якщо експертиза виробляється не в експертній установі, експерту роз'ясняються його права й обов'язки (стаття 77 КПК України), кримінальна відповідальність за відмовлення від виконання покладених на нього обов'язків (стаття 179 КК України), за дачу свідомо помилкового висновку (стаття 178 КК України), указуються також зведення про особистість експерта, його компетентності у визначеній галузі знань.
Про виконання цих дій складається протокол. У разі потреби дізнавач вправі винести постанову про чи вилучення відібранні зразків почерку й інших зразків. Зразки зберігаються за правилами збереження речовинних доказів (статті 79-81 КПК України).
Після виробництва необхідних досліджень експерт складає висновок. Результат експертизи і якість висновку експерта визначаються насамперед якісною підготовкою об'єктів дослідження й інших матеріалів справи, що представляються експерту. "Дізнавач повинний: проаналізувати обставини, що викликають необхідність призначення експертизи; визначити предмет експертизи (область знань і загальну задачу); правильно і чітко сформулювати питання, що ставляться перед експертом; визначити і підготувати об'єкти, що направляються на експертне дослідження; зібрати зразки й інші порівняльні матеріали, необхідні для дачі експертного висновку; скласти постанова про призначення експертизи".
Результати виробництва експертизи оформляються висновком експерта (стаття 200 КПК України)
Ознайомивши з висновком експерта дізнавач вправі допитати експерта з метою одержання чи роз'яснення доповнення до висновку (стаття 201 КПК України).
На первісному етапі розслідування контрабанди звичайно призначається досить обмежене коло експертиз, у число яких можуть входити товарознавча експертиза, техніко-криміналістична експертиза документів, криміналістична експертиза листа, трасологічная експертиза. Також може бути призначена відповідна експертиза про визначення виду засобів і речовин, предметів, що відносяться до предметів контрабанди. Результати всіх розглянутих експертиз використовуються дізнавачем у тактичних цілях, що особливо важливо на первісному етапі розслідування і служать доказами в справі.
7 ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО НАСЛІДКУ И З ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИМИ ОРГАНАМИ
Попереджаючи, припиняючи і розслідуючи злочину, орган дізнання (дізнавач) вступає зі слідчим у різні відносини, що у юридичній літературі і на практиці називаються взаємодією, а встановлені карно-процесуальним законом способи зв'язку між ними – формами взаємодії.
Термін "взаємодія" означає взаємний зв'язок двох явищ, взаємну підтримку.
Даний термін правильно передає характер відносин органа дізнання (дізнавача) зі слідчим, тому що взаємодія саме і припускає взаємну допомогу органів попереднього наслідку і дізнання в процесі розслідування кримінальних справ, взаємну інформацію про хід і результати проведених ними заходів і спільну відповідальність за розкриття злочину і викриття винних.
Взаємодія органа дізнання і слідчого має теоретичні і правові підстави.
Теоретичні підстави взаємодії – це положення, що пояснюють його зміст і значення. Їхнього з'ясування робить взаємодія більш осмисленим і цілеспрямованої, сприяючи тим самим його законності й ефективності. При цьому потрібно мати на увазі, що у випадку закріплення в нормах права теоретичні підстави здобувають характер правових.
Теоретичними підставами взаємодії є :
а) спільність задач органів дізнання і попереднього наслідку;
б) однакова юридична чинність процесуальних актів органа дізнання і слідчого;
в) необхідність використання можливостей органів дізнання і слідчого.
Фундаментом взаємодії органів попереднього наслідку і дізнання служать норми карно-процесуального закону, якими встановлені загальні для них задачі. Лише поєднуючи зусилля, названі органи можуть ефективно вирішувати ці задачі.
Процесуальні акти органів дізнання і попереднього наслідку мають однакову юридичну чинність. Тому слідчий вправі давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій. І, дійсно, якби протоколи слідчих дій, виконаних органами дізнання, не мали доказного значення протоколів, складених слідчими, то не мало би змісту давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій.
Уміле сполучення можливостей слідчого й органа дізнання дозволяє успішно вирішувати задачі карного судочинства.
Під правовими підставами взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку варто розуміти розпорядження законів і підзаконних нормативів актів, якими визначаються задачі і порядок взаємодії, його організація, права й обов'язки органів дізнання і слідчого.
Безпосереднім організатором і керівником даної взаємодії є слідчий, оскільки попередній наслідок – основна форма розслідування. При виробництві попереднього наслідку всі рішення про напрямок наслідку і виробництво слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачене одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їхнє законне і своєчасне проведення.
Таким чином, під взаємодією органів дізнання і попереднього наслідку, варто розуміти засновану на законах і відомчих нормативних актах, їхню спільну погоджену діяльність, спрямовану на рішення задач карного судочинства при керівній і організуючій ролі слідчого при чіткому розмежуванні компетенції.
Мети взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку можуть бути досягнуті найбільше повно тоді, коли дотримуються вироблені теорією і практикою визначені умови, на яких будується вся спільна діяльність органа дізнання і слідчого. Більшість авторів до числа таких умов відносять: найсуворіше дотримання всіма учасниками взаємодії у своїй діяльності законності; організуючу роль слідчого і його процесуальну самостійність у взаємодії; поділ компетенції слідчого і дізнавача, що випливає з вимог закону і специфіки їхньої діяльності; комплексне використання сил і засобів, якими розташовують слідчий і орган дізнання; самостійність обох сторін у виборі засобів і тактичних прийомів здійснення заходів при рішенні всіх питань, що виникають у ході розслідування злочинів; підтримки атмосфери співробітництва і взаємодопомоги; нерозголошення даних попереднього розслідування.
Аналіз діючого карно-процесуального законодавства, а також вивчення практики і теоретичні розробки, що маються в юридичній літературі, дозволяє зробити висновок про наявність процесуальних і непроцесуальних (організаційних) форм взаємодії органів дізнання з органами попереднього наслідку.
До процесуальних форм можна віднести:
- спільний розгляд органом дізнання заяв і повідомлення про факти що готуються чи зроблених злочинів, з метою дозволу питань про порушення кримінальної справи, віднесених до компетенції слідчого (стаття 97 КПК України);
- виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій, спрямованих на встановлення і закріплення слідів злочину (частина 2 статті 104 КПК України);
виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій по виконанню доручень і вказівок слідчого, обов'язкових для виконання органом дізнання (частина 5 статті 104, частина 3 статті 114 КПК України);
виконання органом дізнання вимог слідчого про сприяння при виробництві окремих слідчих дій (частина 3 статті 114 КПК України);
виконання окремих слідчих дій з доручення слідчого (стаття 118 КПК України).
При виробництві дізнання орган дізнання самостійно вирішує питання і проведення невідкладних слідчих дій і не зобов'язаний погоджувати свої рішення зі слідчим. На цьому етапі взаємодія виражається у взаємних консультаціях, у радах методичного характеру, у рекомендаціях про побудову версій і їхньої реалізації, в обговоренні плану невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Разом з тим, орган дізнання повинний повідомити начальнику слідчого відділу (слідч) про почате виробництво в справі. Інакше слідчий буде позбавленийі можливості реалізувати своє право в будь-який момент, не чекаючи виконання органом дізнання невідкладних слідчих дій, прийняти справу до свого виробництва (частина 4, стаття 114 КПК України).
Особиста участь слідчого Служби безпеки України у виробництві хоча б однієї невідкладної слідчої дії після порушення кримінальної справи органом дізнання означає прийняття слідчим цієї справи до свого виробництва. Факт участі слідчого у виробництві невідкладної слідчої дії вказується в постанові органа дізнання про передачу кримінальної справи по підслідності (пункт 5.8 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)
Ученими поняття "доручення" і "указівка" слідчого трактуються не зовсім однаково. Більшість визнає, що доручення стосується переліку слідчих дій, а указівка визначає порядок і умови реалізації доручення, проте не можна затверджувати, що використовувані в юридичній літературі поняття приведені до одного знаменника.