Відповідно до ст. 8 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони й митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.
До компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України "Про Кабінет Міністрів України" відноситься: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; установлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.
Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в області митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України "Положення про державну митну службу в Україні" від 8 лютого 1997 р., де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.
При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти й практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки.
4. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента
Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підкоряється загальному механізму правового регулювання підприємництва. У той же час є ряд особливостей, що спричинені економічними реаліями, традиційними зв'язками, вимогами міжнародного співтовариства тощо. Це проявляється в інвестиційному, торговому й митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, до ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі в ЗЕД усім юридичним та фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. ін.
Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможлива без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої належності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:
- міжнародними правилами та нормами, підписаними й ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не є підписаними, приймаються всі міри, щоб їх дотримувались, або, у крайній мірі, грубо не порушували;
- національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;
- зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.
Створення системи правового регулювання ЗЕД - це тривалий процес, який несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу до Всесвітньої торгової організації. Президент України у своєму посланні до Верховної Ради України в 2000 р. вказав: "У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання подальшого вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (COT) та ЄС, активної участі нашої держави в міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.
Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку. ... Дальшого вдосконалення потребує митна служба". З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин.
Розрізняють тарифні й нетарифні міри регулювання.
Кількісні обмеження - це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановлені кількості й номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування й "добровільне" обмеження експорту.
Квота - це кількісна межа товару певних категорій, які дозволено звозити в країну. Квоти переслідують мету зберегти іноземну валюту, захистити промисловість України й забезпечити зайнятість населення. Тому й квотування розглядається як різновид мір регулювання зовнішньоекономічної діяльності через уведення державними й міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. За спрямованістю дії квоти розділяються на: експортні й імпортні. За охопленням території квоти поділяються на: глобальні й індивідуальні.
Регулювання такої діяльності здійснюється й через ліцензування - засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензії бувають разові й генеральні, глобальні й автоматичні.
Разова ліцензія - це письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції.
Генеральна ліцензія - це дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод.
Глобальна ліцензія - це дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості.
Автоматична ліцензія - це дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, яку не може відхилити державний орган.
"Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити чи, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.
Поряд із кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль грають бар'єри немитного характеру. Серед них розрізняють:
- технічні бар'єри - національні технічні, адміністративні норми та правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввозу неякісних чи небажаних на вітчизняному ринку товарів із-за кордону. Найбільш розповсюдженими є технічні бар'єри:
- вимоги про дотримання національних стандартів;
- вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;
- вимоги до упаковки й маркування;
- вимоги про дотримання визначених санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;
- вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.
Утім, технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на своїй території ряду низькоякісних жуйок.
Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:
- внутрішні податки та збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори);
- політика в рамках державних закупівель;
- вимога щодо змісту місцевих компонентів.
Із цією метою також широко застосовується система експортного контролю - сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивозу за межі України озброєння та військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння та військової техніки (товари подвійного застосування); по недопущенню вивозу зброї масового знищення й інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій, за якими їх може бути створено, а також заходів для виявлення, попередження й припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування відносяться окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій; роботи й послуги, що пов'язані з ними, що, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.
Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. №1279/96 "Про подальше удосконалення державного експортного контролю" переслідує наступні завдання:
- організацію й здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов'язань України про нєрозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки й обмеження передання звичайної зброї;